СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ми маємо великий привілей: ходити до церкви і жити в єдності з живим Богом», — владика Володимир Груца на зустрічі програми «Діалог»
У суботу, 4 червня 2022 року, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца на запрошення пана Тараса Дзюбанського у форматі діалогу спілкувався з учасниками Програми #РеСтарт та Програми «Діалог» від Центру міжрелігійного діалогу «Лібертас».
Учасники дискусії спільно шукали відповіді на питання: у чому полягає терепевтична дія християнства? Як християнська духовність, обряди, віра можуть нам допомогти в кризові моменти? У чому суть християнства?
Пропонуємо вашій увазі основні думки владики Володимира Груци, записані Христиною Потерейко для пресслужби Львівської архиєпархії УГКЦ.
Основна ціль свята, щоб ми ставали святішими і кращими.
Християнство — це релігій оптимізму. Смерть в очах Бога не є останнім словом.
Людина не є рабом своєї думки. Вона може і повинна її змінювати.
Терапевтичний вимір воплочення Бога. Він народжується немовлятком, щоб ми його не боялися, бо маленька дитина нікому не становить загрози. Ісус приходить на землю, щоб пройти весь шлях людського життя. Терапевтичний вимір воплочення нам потрібний для того, щоб ми Бога не боялися.
Терапевтичний вимір християнства у час війни. Коли невинно гинуть люди, ми запитуємо: де є Бог в нашому горі? Бог в час війни, терпіння є як ніколи близько нашого народу. Його також невинно судили, розіп’яли, як злочинця, близькі його зрадили. Петро відрікся з огляду на комфорт — погрітися біля вогню. Але потім змінює свою думку, навертається. Проходить процес терапії сліз.
Сльози — це один із способів комунікації. Ми комунікуємо як мовою, жестами також і сльозами. Хтось плаче, бо має гарне пережиття, яке не може висловити словами. Хтось плаче, бо втратив близьку людину. Хтось плаче, бо зробив дурницю і не може це пояснити і себе зрозуміти.
Смерть і воскресіння Христове — це одна пасхальна подія. Смерть і воскресіння — це прояв близькості Бога до нас, у час війни особливо це переживаємо. Ми переконані, що Бог є дуже близько до нас, бо в наших дітях і людях вбивають також Ісуса Христа. Наших людей так само як і Христа брутально і невинно кидають до могили. Ми є також переконані, що в нашій Україні Христос воскресне разом з нашим народом. Бо не булоще такого, щоб не настав Великдень.
З чого живе християнство? Зі Святих Таїнств
Святі Тайни — це зустріч людини з Богом. А Бог є завжди живим і вічним. Звідси ми черпаємо силу на щодень.
Що означає спів «Вічна пам’ять»?
Люди починають найбільше плакати. Суть цієї молитви у нашому проханні до Бога зберегти померлого у своїй молитовній пам’яті. А оскільки Бог є вічним, то і пам’ять Його є вічною. Настане момент, коли на землі не залишиться людини, яка буде пам’ятати про цю померлу людину, але завжди буде вічний Бог.
В християнстві немає обов’язків, а є привілеї. Не те, що ми мусимо піти до Церкви, ми маємо привілеї піти на зустріч з живим Богом. Говорять для чого частіше сповідатися і приймати причастя, достатньо на Великдень. Так, на Великдень це важливо зробити. Ми також їмо на Великдень смачний сніданок. Уявімо собі, якби ми більше впродовж всього року нічого не їли, бо чекали Великодня, щоб наїстися. У випадку зі сповіддю подумаймо що би було, якби ми помилися один раз на рік. Ми ж миємо руки не за графіком, а коли є потреба, коли їх забруднюємо.
Християнського життя ми найперше потребуємо! Замало мати свідоцтво про хрещення, чи сформувати собі список що можна, а чого ні. Ще люди себе різними забобонами заганяють у глухий кут, що вона сама не знає як з того вийти. Християнство — це релігія радості, життя і оптимізму.
Чому потрібно часто сповідатися? У Сповіді ми так, як на прийомі у лікаря в деталях розповідаємо що нас турбує, щоб він нам поставив точний діагноз і дав якісь ліки. Так у сповіді ми розповідаємо про свої гріхи. Це не означає, що відразу на другий день ми станемо кращими, бо ще ніхто за один день не одужав, але через терапію і реабілітацію наші духовні рани загоюються так само як фізичні. Це не означає що ми вже більше не поранимося.
Тиша — це важлива форма активності! Є тиша, яка пригнічує, а є тиша, яка надихає наприклад та, яку ми віднаходимо на природі. Тому тиша — це важлива форма активності, бо в ній народжуються нові думки і важливі ідеї.
Бог і молитва — це не запасне колесо. Молитва — це завжди діалог. Чи ми даємо Богові шанс відповісти на наші запитання, чи знаходимо час на слухання, яке є дуже важливим елементом діалогу?
Момент медитації є спільним пунктом у багатьох релігіях. Християнство розуміє медитацію як розважання над Божим словом чи духовними творами.
Яку індивідуальну практику як християнин звершує владика Володимир на щодень, щоб бути дієвим християнином?
- Особиста приватна молитва як розмова з Богом у неформальній обстановці (слухання в тиші)
- Піст, який завжди має духовну ціль. Найперше — це піднести душу над тілом, над тілесними прив’язаностями. Піст завжди нас вчить себе опановувати.
- Діло милосердя, яке проявляється у дрібних вчинках добра для ближнього: побути з кимось, чи матеріально підтримати, вислухати когось…
Бог не є бухгалтером чи математиком. З ним не вийде домовитися: я Тобі 5 молитов, 5 днів посту, а Ти мені гарантуєш кар’єру в раю і третє місце від Тебе… Якби Бог почав з нами математичні розрахунки, то ми б завжди були у програші у порівнянні з Його милосердям…
Людина, яка живе лише з метою не робити нічого злого не є щасливою. Це життя для неї буде каторгою, бо вона виснажиться життям без добрим вчинків. Значно ефективніше інвестувати життя у добрі справи. Тоді зло не матиме місця.
Як боротися у християнстві проти спокус, які нас мотивують до гріха? Моя відповідь — ніяк. Найкраще не боротися, бо це вже контакт з ними. Наше завдання бути в єдності з Богом і чинити добрі справи. Основне завдання спокуси нас від Бога відволікти, щоб ми почали нею займатися. Тоді ми з Богом тратимо контакт.
