Владика Богдан Дзюрах поблизу плащаниці: «Допустімо Господа Ісуса до нашого життя, до того місця в нас, що позначене тінню смерті»

1 травня 2021

30 квітня 2021 року, у день покладення Ісуса Христа до гробу та виносу Його плащаниці у наших храмах, владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, пропонує застановитися над постаттями Йосифа Ариматейського та Никодима та навчитися у них відважно визнавати свою віру.

Владика Богдан Дзюрах поблизу плащаниці: «Допустімо Господа Ісуса до нашого життя, до того місця в нас, що позначене тінню смерті»

Ми сьогодні долучаємося до надзвичайної і урочистої процесії, яка триває вже майже дві тисячі років, — до процесії за бездиханним Тілом нашого Спасителя. Як тоді, так і тепер, у цій процесії бере участь невелика кількість людей. Але ці люди, які вперше творили похоронну процесію, супроводжуючи Тіло Ісуса до гробу, були справді вірними, віруючими людьми. Була там Пресвята Богородиця, був улюблений Христовий учень св. Йоан Богослов, були жінки-мироносиці, які йшли за Ісусом впродовж усього періоду Його публічного служіння, починаючи з Галилеї, і були два чоловіки, серед яких на першому місці нинішні літургійні тексти згадують «благообразного» Йосифа.

Йосиф Ариматейський: відважний вчинок віри

Цей Йосиф, який, правдоподібно, вже довший час проживав у Єрусалимі, походив з Ариматеї, міста на півночі Юдеї, тому, мабуть, його і називали «Ариматейським». Він був визначною особистістю у релігійному середовищі Єрусалиму: був «поважним радником» (Мр. 15, 43), «людиною доброю й праведною» (Лк. 23, 50), членом Синедріону, який, проте «не пристав був до їхньої ради, ані вчинків» (Лк. 23, 51), тобто не долучився до засудження Ісуса і видання Його римському намісникові Пилатові. Він, насправді, був «учнем Ісусовим, — але потайки, страхався бо юдеїв» (Йо. 19, 38). Смерть Вчителя мусила до глибини душі пройняти праведного Йосифа, то ж він, позбувшись решток страху, робить великий і відважний вчинок віри: вирішує особисто похоронити Тіло Господа Ісуса.


Перший відважний крок: поховати «злочинця»

Для нас похоронити тіло усопшої людини не є чимось незвичним чи геройським. Але мусимо врахувати звичаї, які панували в тих часах в Юдеї, яка перебувала під римською окупацією: людину, засуджену римською владою до найбільш ганебної страти, якою було розп’яття на хресті, вважали публічним злочинцем (так на Ісусі сповнилося пророцтво, яке говорить, що «до злочинців його зараховано» (див. Іс. 53, 12; Лк. 22, 37) і, як таку, її позбавляли не лише власного одягу, доброго імені і гідності, але і належного кожній звичайній людині похорону. Як правило, страченого через розп’яття хоронили у спільній могилі. Не було навіть мови про окремий гріб чи інші почесті, які, звичайно, уділялися в єврейському народі для рідних померлих. Хто б наважився самовільно зняти тіло розп’ятого і похоронити його, наражався на великі штрафи і неприємності з боку панівної влади. То ж Йосиф спромігся на неабиякий чин, тому євангелист невипадково підкреслює, що він «сміливо увійшов до Пилата» і попросив у нього Тіло Ісуса (Мр. 15, 43).

Другий відважний крок: втрата ритуальної чистоти

Окрім цього, Йосиф зробив рішучий крок визнання віри в Ісуса, бо, хоронячи Його, допускався ритуальної нечистоти і тим самим позбавляв себе участі в пасхальній вечері і споживання в родинному колі пасхального агнця, згідно з приписами старозавітного закону. Тим самим Йосиф Ариматейський визнавав, що для нього Ісус був важливішим за пасхального агнця, що Він для нього був справжнім Пасхальним Агнцем, прообразом якого був старозавітній пасхальний агнець. То ж в постаті Йосифа Ариматейського ми подивляємо і його відважний громадянський вчинок і визнання віри, яке він склав перед правителем і перед своїми одновірцями.


Отримавши дозвіл від правителя, Йосиф вирушає на Голгофу. Але не сам. З ним іде ще інший таємний учень — Никодим, «зверхник серед юдеїв» (Йо. 3, 1), який відвідував Ісуса, проте також таємно, серед ночі. Тепер він рівно ж виявляє відвагу і відкрито признається до цього Розп’ятого Учителя. Приходить на Голгофу не з порожніми руками, — приносить велику кількість пахучого мира, — «мірок зі сто» (Йо 19, 39). Згідно єврейського звичаю, це миро виливалося на чисте полотно і цим пахучим простирадлом обгортали тіло померлого, перш ніж захоронити його у гробі (пор. Йо. 19, 40). Таким чином, ці два побожні мужі виявили Ісусові найвищу шану і любов, яку тільки можна було виявити померлій людині.

Третій відважний крок: дарунок гробниці

У цій події Ісусового похорону вражає ще один факт: Йосиф відступає для Ісуса свій власний новий гріб. Тобто, місце, яке мало стати для Йосифа місцем зотління його смертного тіла, знаком остаточного кінця його земного буття, тепер, завдяки тому, що до нього було складене Тіло Господа, стає початком і джерелом нового Життя, яке засяє для Йосифа і для усього людства з цього гробу! Яке велике щастя для Йосифа, і який промовистий спасенний знак для нього і для кожного із нас: Ісус дозволяє покласти своє мертве Тіло до гробу замість нас, щоб нас зі собою оживити до нового вічного життя, яке стане плодом Його спасительної смерті і славного воскресіння!

Відвага у нашій християнській вірі

Дорогі у Христі! Праведний Йосиф і Никодим пригадують нам цілі покоління відважних християн, які впродовж століть і до сьогодні, незважаючи на небезпеки і загрози для свого життя, тримаються святої віри і визнають її перед царями і гонителями. Такими були і наші предки і попередники, зокрема у щойно минулому ХХ-му столітті. Ті, хто проживав у Радянському Союзі, добре пам’ятають, як безбожна влада переслідувала християн за їхні релігійні переконання, як не дозволяла навіть у Страсну п’ятницю піти «до плащаниці» в храмах, які ще залишалися відкритими. І попри все, люди ішли: ішли звичайні віруючі і йшли вчителі, медики, навіть партійні функціонери, що носили червону книжечку за пазухою, — усі ішли, бажаючи віддати шану Розп’ятій на хресті Божій Любові. Тим самим виявляли свою віру, укриту і таємну, але живу і не згаслу.


Нас нині, слава Богу, вже ніхто не переслідує за нашу віру. Проте, ми мусимо чувати, щоб не соромитись її, а навпаки, триматися ще вірніше, виявляючи перед світом, що ми є учнями Христовими. Маємо вірно тривати в цій святій процесії, в якій і сьогодні через це врочисте богослуження беремо участь. Водночас не вагаймося запрошувати до неї інших, — наших рідних, близьких та знайомих, — бо ця процесія веде не до гробу і смерті, а до воскресіння і до вічного життя.

Наслідуючи праведного Йосифа, допустімо Господа Ісуса до нашого життя, до того місця в нас, що позначене тінню смерті, туди, де ми відчуваємо брак надії, де панує страх, смуток і тривога. Присутність Господа перемінить це місце у джерело нової благодаті, світла і вічного життя, яке заясніло із гробу Воскреслого Спасителя. Амінь!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae