Декада місійності: День шостий — Особиста відповідальність

8 червня 2022

Вже шостий день Декади місійності. У цей день владика Миколай Бичок, єпископ Мельбурнської єпархії Святих верховних апостолів Петра і Павла, роздумує над темою: «Особиста відповідальність». Як християнин повинен реалізовувати свою віру? Як він повинен відповідати на зло у сучасному світі? У чому полягає його сила переміни світу?

Декада місійності: День шостий — Особиста відповідальність

Дорогі у Христі,

В 6-ий день Декади Місійності роздумаймо над темою «Особиста відповідальність».

Євангеліє від Йоана 16, 15–23:

«Усе, що Отець має, — моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам. Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, — і побачите мене: я бо йду до Отця.» Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? І оте: Я йду до Отця?» Казали, отже: «Що воно означає, оте трохи, про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!» Ісус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене? Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко — з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, — він дасть вам у моє ім’я».

Ми згадували раніше, що великою трагедією на війні є загибель воїнів. Особливо боляче переносять цю втрату члени їхніх сімей. Проте, на війні гинуть не лише військові. У цій російсько-українській війні ворог обрав жорстоку і аморальну тактику цілити саме в мирне населення для того, щоб налякати і деморалізувати українців. Найбільше страждають діти. Понад двісті діточок були вбиті російським агресором. Багатьох дітей, особливо сиріт примусово вивезли до Росії. Ці діти ні в чому невинні. Вони бачили те, чого вони не повинні були бачити: смерть, гвалт, розруху і війну. Вони пережили те, чого вони не повиннні були переживати.

Бог не бажає смерті людини. Бог миру хоче подарувати дітям і нам спокій і силу витривалості. Він визволяє нас від страху, що паралізує нашу здатність шукати хоч якесь пояснення того, що відбувається, та хоч щось зробити, щоб зупинити цю кричущу несправедливість. Милосердний Господь огортає своїми люблячими обіймами кожну дитину і зціляє їхні серця своєю батьківською любов’ю. Бог стає духовним опікуном цих дітей і надихає людей доброї волі усиновити і удочерити сиріт. Кожен з нас може стати молитовним опікуном над усіма діточками, і можливо у наших сім’ях з’явиться бажання взяти відповідальність на себе і усиновити чи удочерити одну дитину, прийняти її у свою сім’ю.

Молімося за дітей, що втратили батьків в час війни чи стали жертвами насилля і щоб Добрий Бог зцілив їхні серця своєю любов’ю: