СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Микола Семенишин у Гарнізонному храмі Львова: «Можемо бути слабкими, немічними, але коли любимо, — ми непереможні»
12 липня, у день Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла, у Гарнізонному храмі Львова відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Микола Семенишин, єпископ-помічник Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ.
З нагоди храмового празника до спільної молитви долучилися священники храму, настоятелі парафій міста Львова, представники обласної і міської влади, військовослужбовці, парафіяни святині та гості. Про це зазначає Юліана Лавриш для інформаційного порталу «Капеланство.info».
У своїй проповіді владика Микола зосередив увагу на постатях святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. Адже так їх називають через великий подвиг, який вони звершили над собою, — змінили своє життя і удостоїлися спасіння.
«Простий чоловік Симон (з євр. „Богом вислухана молитва“) нарікається Петром — Кифа (Каменем), і так отримує місію бути основою для Церкви Христової. Інший Савло — при народженні отримав це ім’я в честь царя, що мало би вказувати на його достойність. Виховання цього здібного юнака мало би ще більше підкреслювати цей титул. Савло, побожний і ревний, знавець мов і дослідник Святого Письма, взявся за оборону Божої гідності — переслідував християн. Але по дорозі на чергову розправу він бачить видіння, і засліплений сяйвом, падає з коня. Він чує голос: „Савле, Савле, чому ти переслідуєш мене?“ Це був голос Христа. Оборонник Бога потрапляє у дивну ситуацію — падає із своєї величі, сліпне і усвідомлює, що був засліплений, бо переслідував самого Бога. Далі ми вже знаємо про нього, як про Павла. Його ім’я із лат. мови перекладається як „малий“. Він бере на себе це нове ім’я. Саме тут приходять на згадку слова Христа: перші будуть останніми, а останні — першими. Павло стає дійсно малим, він про себе каже: „Я найменший із апостолів. Я недостойний зватися апостолом“. Як знаємо цей „малий“ насправді зробив дуже багато. 14 знаних нам листів читаються постійно на Службі Божій, саме вони увійшли в канон Святого Письма. Велика кількість заснованих громад, організаційних структур і керування ними. І сьогодні він справді почитається, як один із великих апостолів, і стає прикладом для нас», — розповів про апостолів владика Микола.
На основі прикладу з життя святих апостолів Петра і Павла архиєрей наголосив на важливості зміни власного життя. Люди, які пізнають Бога, які починають жити глибоким духовним життям, часто падають у відчай, адже зустрічають багато чого нового і незнаного. А дехто ще спирається на вік, мовляв, що вже у старшому віці важко змінюватися, вчитися чомусь новому.
«Сьогодні уважно пригляньмося до цих двох постатей — Петра і Павла. Вони пізнали Христа у своєму вже дорослому віці. Звичайно, що не було легко прийняти обновлену віру в Бога. Та все ж, вони змінили своє життя. Були помилки і були також невдачі. Водночас, було покаяння і їхній шлях до пізнання Бога продовжувався. Вони, помиляючись, не зупинялись і не розчаровувались, йшли далі і проповідували Божу любов. За цю любов віддали своє життя. Петро, який тричі відрікся, пізніше тричі ствердно скаже: „Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе“. І тільки після цих слів Господь довірив йому свою Церкву. Можемо бути слабкими, немічними, але коли любимо, — ми непереможні», — сказав єпископ-помічник.
Після завершення Літургії з подячним словом звернувся Голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ, настоятель Гарнізонного храму Святих апостолів Петра і Павла отець Тарас Михальчук.
«Преосвященніший Владико Миколаю, щиро дякую вам за те, що сьогодні, у цей особливий день для нашого храму і міста Львова, знайшли можливість бути з нами. Владика Микола багато років був особистим секретарем Блаженнішого Любомира Гузара, черпав від нього глибокої духовності. І знаємо, що ви, Владико, справді є людиною молитви, адже молитва — велика сила. Дякую усім парафіянам Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, які щодня сповнюють своєю молитвою стіни цієї святині, які стоять тут перед Божим обличчям. Дякую представникам влади, генералам, офіцерам, військовим, курсантам. Дякую за молитву усім нашим всесвітлішим отцям, які є настоятелями сусідніх парафій. Дякую Синкелу у справах капеланства військових, ув’язнених, студентів та дітей-сиріт Львівської архиєпархії УГКЦ, дякую отцям, які очолюють Центри капеланств. Дякуємо Захисникам і Захисницям України. Молімося за наше військо, яке в окопах виборює нашу Незалежність», — закцентував отець Тарас Михальчук.
Насамкінець усі присутні помолилися «Боже великий, єдиний».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
