«Господь з нами у наших болях і стражданнях, у нашому особистому житті і в історії нашого страждального народу», — владика Діонісій Ляхович у Велику п’ятницю

СЛОВО

Дорогі у Христі брати і сестри!

«Нема жодного людського болю, якого б не переніс Христос у своїх стражданнях. У фізичному болі Він зазнав неймовірних ран аж до розп’яття, Його моральний біль — це біль зради, людського суду, покинутості та принижень. Однак Христос зазнав також духовного болю — відчуття богопокинутості, яке Він висловлює у словах „Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?“ Тут Ісус доходить до пекла, щоб нас з пекла вирвати. Коли ми цілуємо плащаницю, єднаймося з Христом. Не має жодного людського болю, щоб був чужим для Ісуса. Те, що ми переживаємо, він пережив на собі.

У ці дні переживаємо вершину таїнства спасіння, та продовжую, споминаємо історію спасіння у Христі. Якщо у Старому Завіті Господь не бажав об’явити своє ім’я чи показати своє обличчя (Патріархові Якову чи великому Мойсеєві) і якщо у Старому Завіті Бог говорив через пророків, але себе повністю не об’явив, то у Новому Господь повністю себе об’являє. Він народжується як звичайна дитина, нарікається ім’ям Ісус («той, що спасає»), приймає нашу природу, наші турботи, наші тягарі. Коли прийшов час, іде хреститися на Йордан і починає свою місію. Здійснюючи післанництво, нічого не робить від себе самого, але все те, що заповідає Йому Отець.

Христос об’являє світові Отця як Любов, як Милосердя. Це виявляється у Господньому житті: Він недужих лікує, прокажених очищає, бісів виганяє, говорить про Блаженства, про нову заповідь («Любіть один одного, як я вас полюбив»), навчає нової молитви («Отче наш»), проповідує любов. Але світ не сприймає любов. Христос іде в Єрусалим, знаючи, що Його там хочуть убити, по дорозі воскрешає Лазаря, приймає віття від людей, а згодом входить у свої Страсті. Йде в Оливний город і молиться до Небесного Отця, бачить перед собою всю картину Страстей, знає, що присудять Йому хресну смерть, бачить перед собою Хрест і всі наруги. Тому тривожиться, з чола Його виходить піт з кров’ю, Він просить Отця віддалити чашу. Але відчувши, що ця чаша — воля Отця, сам йде назустріч терпінню.

Немає жодного людського страждання, яке би Господь Ісус не відчув на собі. Про Його тілесні болі ми виразно чуємо в літургійних стихирах, де говориться, що все тіло Його було побите, вражене неймовірними муками. Зазнає Христос також і моральних тортур: на Нього плюють, над Ним знущаються, а більше того, учень Його, який був покликаний стати підвалиною Церкви, Його зраджує. Інший учень, покликаний бути наріжним каменем Церкви, тричі відрікається Його. А далі страждання на хресті, коли кажуть Йому: «Зійди з хреста і ми повіримо в Тебе». Христос не сходить з Хреста. П’є чашу до останньої краплини. І тут Він підходить до брам пекла, коли відчуває у своїм серці, у своєму нутрі, що навіть Небесний Отець Його покинув, єдина Його Опора, Отець, Якого Він слухав, волю Якого сповняв. Оточений ненавистю і самотою кромішньою, Христос з глибини свого серця воскликає: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?» Але знову відчуває Отця, в Його руки віддає свого духа.

Христос народився, жив, вмер і воскрес, раз назавжди, але він продовжує народжуватися, жити, страждати та вмирати разом з нами. Тепер Він є з Нами, Бог у наших стражданнях. Він продовжує свої страждання, коли приходить наша черга страждати та вмирати, нам особисто і нам як Народ. Зараз ми страждаємо, нас б’ють, руйнують міста, мішають із землею, пробивають цвяхами ракет, кулями автоматів, закопують у братських могилах.

Зараз наша черга це чинити на «Його спомин» — «Fate questo in memoria di me!» У всьому! І в тому, коли він був розіп’ятий на хресті, молився за своїх ворогів: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять». Вийти, «fare unauscita dal suо cuore», зі свого болю, щоб могти зрозуміти інших, навіть тих, що мене вбивають і молитися за них. Тут появляється справжній учень Ісуса Христа.

Якщо ми з’єднані з Ним, він тепер з’єднаний з нами! Він — з Нами Бог!

Саме тут, у цій Церкві, один журналіст на початку розмови каже мені: «Ви тут молитися, і Бог Вас не слухає!» Відповідаю: «Бог завжди нас слухає і вислуховує. Він — з нами Бог! Він дає нам силу не здаватися, не падати духом, надіятися на воскресіння».

Коли ми страждаємо, ми не самі. Ми разом зі всіма, що страждають і вмирають. Разом зі всіма нами — Христос, що перейшов цю дорогу!

Зараз, у зв’язку з пандемією, не можемо цілувати Плащаницю, проте можемо при плащаниці відчути, що Господь з нами у наших болях і стражданнях, у наші тривогах та смерті, у нашому особистому житті, і в історії нашого страждального народу.

Господь з нами! З нами Бог! Єднаймося з Ним, і Він буде з нами!

† Діонісій Ляхович,
апостольський екзархат в Італії

Рим, 15 квітня 2022 року