СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків у Квітну неділю: «Відкритися у своєму житті на такий стосунок з Ісусом, який попровадить нас від здивування до захоплення»
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошена у Квітну неділю, 25 квітня 2021 року, під час Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у місті Стрию.
Кожного разу в євангельському оповіданні на Квітну неділю нашу увагу привертає здивування та радість, з якими народ вітає Ісуса, котрий входить у Єрусалим. Всі чули, а багато і бачили, як він воскресив Лазаря, і немає ніби й натяку на те, що незабаром ці ж голоси вимагатимуть для Ісуса смертний вирок.
Ісус, який не просто подивляє, але захоплює
Та найперше, це сам Ісус, який відразу вражає. Люди урочисто вітають його та проголошують Месією і царем Ізраїля, але він вступає до Єрусалиму смиренно на скромному осляті. Народ сподівався, що на Пасху він об’явить себе могутнім визволителем, але Ісус приходить, щоб завершити Пасху своєю кровавою жертвою на Голгофті. Від нього всі очікували перемоги над римлянами силою меча, але Ісус приходить щоб проголосити перемогу Бога посередництвом хреста. Подія пронизана внутрішньою напругою, яка домінуватиме впродовж останніх днів земного життя Ісуса.
Що сталося з тими людьми, які вітають Ісуса громоголосим «осанна», а через кілька днів кричатимуть «розіпни»? Ці люди були вражені ділами Ісуса, але залишилися у полоні власної уяви про Месію, цілком протилежній його посланню. Вони симпатизували Ісусові, але не були здатні захопитися ним. «Подивляти» є дещо іншим, ніж «бути захопленим». «Подив» викликає те, що якось дотикається власних смаків та очікувань. «Захоплення», навпаки, залишається відкритим для іншого, до його новизни, означає бути «ним здобутим». І сьогодні багато хто є вражений Ісусом: як він правильно говорив, вчив любити і прощати, його приклад змінив історію… Але це не змінює їхнього життя. Тому що подивляти Ісуса недостатньо. Потрібно відкритися у своєму житті на такий стосунок з ним, який попровадить нас від здивування до захоплення.
Голгофа: Бог є з нами у кожній рані
Вступаючи до Єрусалиму Господь розпочинає свою Пасху. Його шлях до тріумфу у воскресінні проходить через горнило упослідженості, страждань і хресної смерті. На Голгофі станеться щось неймовірне. Всемогутній — є вщент зведений у ніщо. Творець Всесвіту позбавлений всього та увінчаний ганьбою тернового вінка, а його доброта зневажена і заперечена. Ради чого таке Боже приниження?
Цар царів, Боже Слово і Мудрість з трону шибениці хреста навчає нас своїм мовчанням: заради тих, кого полюбив. Ісус піднімається на хрест, щоб зануритися до наших страждань задля нашого відкуплення і спасіння. Він опускається на дно людської дійсності та вступає у трагедію існування людини, щоб взяти на себе увесь тягар домінуючого над нею зла. Його любов прощає і спонукує нас щораз почати знову, бо обіймає нашу немічність, запевнюючи, що ми не одні. Бог є з нами у кожній рані, у кожному страху, а жодне зло та гріх не мають над нами останнього слова. Бог перемагає, але пальмова вітка його перемоги проростає з дерева хреста.
Віра, яка нездатна захоплюватися, стає глухою
Якщо бодай думкою торкнемося скритої у Божому задумі так подивугідної любові, то зродиться у нашій душі захоплення. Без нього християнське життя буде сірим і неспосібним на щиру радість та віру у Христове воскресіння. Бо віра, яка нездатна захоплюватися, стає глухою. Вона не чує радісних слів благовісті, не відчуває смаку Хліба і Слова життя, не розуміє величі людини та краси створіння. Її глухота ховається за зовнішньою побожністю та формальною обрядовістю.
Сьогодні ми можемо розпочати з Ісусом власний шлях до розуміння таїнства хреста, як джерела захоплюючої нас Божої любові. Бо направду, у буденності життя вона нас рідко зворушує та дивує. Можливо тому, що наша віра є просто формальною звичкою, а ми закриваємося у своїх жалях і дозволяємо паралізувати себе власними розчаруваннями. Або тому, що сумніви похитнули нашу впевненість у вірі. Але за цим «можливо» є наша закритість на дар Духа, котрий будить у нашому серці захоплення Розп’ятим «за нас», щоб нарешті повірили, яким скарбом ми є для Бога. Лише тоді зможемо збагнули сутність власного життя, гідність якого полягає не в тому щоб мати і утверджувати себе, а в тому, щоб об’явити себе любленими Богом.
Урочистим в’їздом до Єрусалиму починається Ісусова дорога через хрест зустріч новій Пасці людства. Народ, задля його чудес та науки, визнав його Месією, але зупинився на ідеї Бога, якого обожнюють і бояться задля того, що є всемогутнім і страшним. Тому через хрест Бог об’явить своє найбільше таїнство: він перемагає і владне лише обеззброєною та обеззброюючою силою своєї любові. Від тієї історичної миті Господь не перестає дивувати нею розум і серце кожної людини, а зараз і всіх нас, щоб ми таки були «здобуті Христом» та всім своїм єством визнавали: «Ти дійсно Син Божий і наш Бог». Амінь.
єпарх Стрийський
