У Перемишлянах відбулася Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ

СЛОВО

архиєпископа і митрополита Львівського владики Ігоря Возьняка

Ап: Ді 13, 13–24;

Преосвященні владики,
доброчесні отці та благі молільники,
які зібралися на сьогоднішню урочистість прощі,
яку проводимо у славних Перемишлянах!

Приємно стати спільно й підносити мольби до Господа! Дякую усім, хто прибув на це моління, бо коли стаємо молитовною спільнотою перед Богом, наші моління легше підносяться до небес і зібрані воєдино — очищуються, линуть до Отця Небесного

Минулого року, внаслідок пандемії коронавірусу, забороні уряду та страхові, який полонив народ, ми не збиралися спільнотою на прощу. А це зібрання, це пілігримство, яке присвячене блаженному отцю Омеляну Ковчу і відбувається кожного року з великою участю наших священників, означає богомілля духівництва до Отця з небес! Це Бог вибирає священників, щоб служили Йому, проживаючи праведно та служачи щиро своєму народові. У книзі Вихід Господь звернувся такими словами до пророка Мойсея: «Помажеш також і Арона та синів його, і висвятиш їх мені у священники» (Вих. 30, 30). Кожен священник, посвячений у священство, — це слуга Бога, Господній священник! Так, він має певні привілеї, лише вони полягають у глибокому служінні Богові, послуговуючи вірним! Коли ізраїльтяни вийшли з Єгипту і прибули у пустиню Синай, зупинилися навпроти гори. Мойсей розмовляв із Господом, який пригадував, щоб люд не забув про Нього. Між іншим, Господь сказав: «Ви бачили самі, що я зробив єгиптянам, як ніс я вас на орлиних крилах і привів до себе. Тож, коли щиро слухатиметеся мого голосу й дотримуватиметеся мого завіту, будете моєю особливою власністю з-поміж усіх народів, бо моя вся земля» (Вих. 19, 4–5).

Господь ставив завдання, щоб народ був святим, а коли Мойсей буде розмовляти на горі з Богом, люди не повинні переходити означених меж й не спинатися з цікавості на гору. Зібрання обіцяло Мойсеєві, що усе виконають, що говорив Бог. А Господь бажав, щоб люди чули Його розмову з Мойсеєм і щоб довіряли пророкові. Окреме звернення було про священників: «Та й священники, що приступають до Господа, нехай освятяться, а то Господь поб’є їх» (Вих. 19, 22). Ця старозавітна вимога, скерована до священників, існує досьогодні, бо ніхто її не відміняв! Коли Мойсей піднявся на гору, люди стали із зацікавлення продиратися туди ж. А Бог велів Мойсеєві зійти вниз й ще раз перестерегти людей, щоб виконали те, що обіцяли, й не переступали означених меж, та не торкалися гори. «… священники ж і люди нехай не рвуться через границю, щоб вийти на верх до Господа, а то поб’є їх» (Вих. 19, 24). Бог не змінив своїх слів та поглядів, пожалів ще раз людей і священників не виокремив, лиш усім строго наказав дотримуватися певних умов, бо поб’є тих, хто не слухатиметься. Але Господь не завжди спішить виконувати свої попередження, Він — терпеливий, чекає на грішника, щоб той опам’ятався.

У другій книзі Макавеїв описано про вірного Богові священника Онію, який боронив добро святині. Геліодор, військовий володар антіохійського царя, подався у Єрусалим, щоб грабувати скарбницю святині. На первосвященникові не було обличчя, серце краялося від болю, а лице змінилося до невпізнання. Жінки та діти, усі натовпом припадали до землі й молили Бога, щоби храм не був осквернений. Первосвященник усе вияснив Геліодорові про кошти, які зберігалися у святині, але цей взявся виконувати наказ. Коли військові прибули до скарбниці, усі були побиті Божою силою, знепритомніли й занепали на дусі. Бачили вершника на коні, а кінь став бити копитами Геліодора. Також з’явилися двоє юнаків, які били Геліодора з двох боків, завдавши безліч ударів. Той впав на землю і його винесли на ношах зі святині. Лежав німий, побитий, без усякої надії на порятунок. А юдеї благословляли Господа, й храм наповнився веселощами та радістю. Хтось із друзів Геліодора просив священника Онію, щоб молився до Всевишнього за дарування йому життя. Онія приніс жертву за здоров’я Геліодора, тоді з’явилися ті самі два юнаки, що його били, й сказали, щоб дякував первосвященникові Онії, бо завдяки ньому Господь дарує військовому життя. І сам Геліодор приніс Богові жертву, попрощався з Онією й повернувся до царя. Усе розповів цареві, повідомляючи, що у храмі діє Божа сила (пор. 2 Мак. 3, 23–38). Згодом брат Онії, Ясон, розмовляючи з царем Антіохом, намагався захопити владу первосвященника обманом, обіцяючи йому великі скарби. І Ясон захопив владу, скасував певні пільги юдеям, заводив чужі звичаї, противні законові, словом, був безбожником, а не первосвященником (пор. 2 Мак. 4, 7–13). І священники занехаяли служити у храмі, бо спішили кидати диски та займатися фізичними вправами у спортзалі. Два різних брати, первосвященники, які знайшлися в певному часі у святині, по-різному служили у ній: один Богові, а інший був безбожником. Святий Учитель Церкви навчає: «Властивість священників — заступатися й поправляти; вони — гавань народів, заступники для змилування Бога, посередники між Богом і людьми» (св. Ів. Золот., гл ХL, п.2).

Сьогодні знову особливо вшановуємо, молимо та подивляємо життя нашого блаженного священника — отця Омеляна Ковча, який ступав ногами цього міста, молився у цьому храмі, спасав людські душі, рятував євреїв та давав гідний приклад священника. Про його сім’ю — дружину та шість дітей — мешканці говорили, що «над тією хатою ангели пролітають». Був ревним та відповідальним священником, який відзивався до своїх вірних, щоб йому не було соромно перед Господом за їхню віру. Блаженний отець Омелян знав, що йому прийдеться стати на суді перед Господом зі своїми вірними, навчав їх правд віри й уникав того, щоб вони не оскаржували його на Божому суді за негідне вчення та служіння! Він у свій час рятував євреїв так, як йому вдавалося, пам’ятав, що вони також діти Бога. Був незламного характеру та безстрашним у тому, щоб надмірно дбати за своє життя. У ньому помер страх, бо серце священника цілковито належало Богу! Німецькі військові арештували його, страшно катували, знущалися над ним за те, що він хрестив євреїв. Згодом отець Ковч опинився у концтаборі в Майданеку, біля Любліна у Польщі. Жив у бараці, подібно, як інші. Звичайно, в холоді та голоді, втомлений виснажливою роботою, але довіряв Богові, не переставав молитися, сповідати та причащати людей. Мав одну добру перспективу: служити Богові, послуговуючи та люблячи людей! Радів й дякував Господу за те, що там знайшовся, й на певний час став ніби містком, через який людські душі переходили до вічності. Не нарікав, не звинувачував Господа за такий важкий стиль життя, лиш задовольнявся тими обставинами, в яких знайшовся!

Святий наш отче, мученику Омеляне, моли Бога за наших священників, їхні родини, за вірність Богові нашого народу, виблагай зникнення хвороби коронавірус та кінця війни в Україні! Пресвята Богородице та святий обручнику Йосифе, рятуйте наші душі!

† Ігор Возьняк,

2 червня 2021 року,
проща духовенства УГКЦ до м. Перемишляни