Проповідь на празник Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії

22 грудня 2018

Подібно і християнин, який бажає, щоб інші зустріли і повірили у Бога, не повинен лише повчати, «моралізувати», чи навіть вказувати іншим дорогу до Христа, — він повинен радше супроводжувати їх у цій дорозі, йти разом з ними аж до порогу їхньої особистої зустрічі з Ісусом, до моменту, коли вони зможуть зробити останній крок самостійно: прийняти Боже Слово і почати «зберігати його», тобто втілювати у своєму щоденному житті. Християнин не може бути подібним до дорожнього знаку, який тільки вказує напрямок, але сам непорушно залишається стояти на місці.

Проповідь на празник Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії

Храмове свято в м. Вишневе (Києво-Святошинський район, Київська область)

Дорогі брати і сестри! Ми прийшли сьогодні сюди, щоб вшанувати св. Анну — матір Пречистої Діви Марії, і Її саму — Пренепорочну Богородицю, а, вшановуючи їх, возносимо хвалу і славу Господу Ісусові. Можна сказати, що сьогодні на цій Літургії з нагоди свята святої Анни ми вшановуємо три покоління святих людей: бабусю Анну, матір Марію і Її Сина — Воплоченого Бога і Господа нашого Ісуса Христа. Святіший Отець Франциск любить називати святу Анну «бабусею Ісуса», показуючи тісний зв’язок між поколіннями, а водночас, підкреслюючи важливу роль, яку мають старші особи, попередні покоління у вихованні у вірі дітей і внуків.

Мені, коли слухаю і роздумую над сьогоднішнім Євангелієм про те, як Богородиця привела до Ісуса групу своїх і Ісусових родичів (яких за тодішнім семітським звичаєм називали «братами Ісуса»), пригадується інша подія з життя самої Богородиці і св. Анни, подія, яку ми нещодавно святкували: Введення Пресвятої Богородиці в Єрусалимський храм. Праведна Анна разом зі своїм чоловіком Йоакимом привели свою маленьку донечку у храм Господній і передали в руки священика Захарії, майбутнього батька св. Йоана Предтечі і Хрестителя Господнього. Цим жестом вони виявили свою справжню віру в Господа, своє переконання, що ця дитина не є їхньою власністю, а даром Божим, і що вона буде найщасливішою лише тоді, коли перебуватиме близько Бога.

Справді, найбільший дар, який ми можемо вручити нашим рідним, близьким і знайомим — це вказати їм дорогу до Бога, а ще краще — привести їх до Бога. Пречиста Діва не лише говорила своїм рідним про Ісуса, вона пройшла усю дорогу разом з ними, щоб привести їх до Нього. Адже вони так довго жили поряд з Ісусом і Марією, але до кінця Його не знали. Їхнє знання було поверховим, зовнішнім, подібно, як поверховою буває чисто ритуальна релігійність, яка не дасть спасіння, аж доки людина не вирушить в мандрівку віри у супроводі когось, хто цю дорогу добре знає, бо вже сам її пройшов. Коли Пречиста Діва Марія йшла з родичами з Назарету до Капернауму, відстань між якими сягає 40 кілометрів, то впродовж спільної мандрівки, без сумніву, багато розповідала їм про Ісуса, а водночас, ішла разом з ними тим самим шляхом, наближаючи їх до зустрічі з Господом.

Важливість особистого прикладу для виховання у вірі є особливо відчутною в лоні сім’ї і родини. Бо, як сказано у цьогорічному Посинодальному посланні про катехизацію, у цьому важливому завданні плекання і передавання віри батьків, найближчих родичів, ніхто не зможе замінити. Тому владики закликають: «Дорогі батьки! Ви є першими вчителями віри для своїх дітей, виховуйте їх прикладом власного життя і словом молитви. Звіщайте їм Євангеліє, читайте Слово Боже, твори про життя святих і наших новомучеників, які є взірцями віри, прийнятої, пережитої і засвідченої. Починайте день ранковою молитвою, а завершуйте вечірньою, заохочуючи дітей словами: „Ходімо молитися“. Свідчіть свою віру власним життям».

Дякуймо Богові сьогодні за дар наших родин, за наших бабусь, дідусів, батьків і матерів, які привели нас до Христа і, таким чином, стали для нас Матерями Ісуса, а нас зробили Його братами і сестрами. Водночас просімо в Господа, за молитвами Пресвятої Богородиці і праведної Анни для нас і наших ближніх витривалості у вірі, щоб ми продовжували наш шлях у вірі, шлях слухання і зберігання Слова Божого, яке провадить до Життя. Амінь.