СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Не треба боятися зла, а радше полюбити добро, його триматися і в нім жити!» — владика Володимир Груца
У храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Львові 14 квітня 2024 року владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, здійснив священниче рукоположення Ореста Апостолюка. Під час проповіді він також пояснив присутнім значення євангельського уривку про зцілення опанованого злим духом юнака.
«Не потрібно демонізувати світ, мовляв, він такий поганий. Бог створив світ добрим, це людина вносить в нього зло або добро. Зло є підступне. Завданням гріха є людину до себе притягнути, трохи потішити, і вкінці знищити. Тому на початку не завжди легко розрізнити, що добре, а що погане. Все здебільшого починається на рівні думок чи пристрастей. Або щось нам впало в око. Зовнішність може бути таким своєрідним фасадом. Краса полягає не в тому, щоб мати гарне обличчя, а в тому, щоб мати світлі думки, добре серце і чисту душу», — зазначив владика Володимир Груца під час проповіді у четверту неділю Великого посту, роздумуючи над євангельським уривком про звільнення демона опанованого юнака (Мр. 9, 17–31).
Проблема сина — проблема батька
Архиєрей зауважив, що син від дитячих років був опанований німим та глухим духом. Отже, батько також опанований цією проблемою, тому й просить про допомогу для сина, а тим самим для себе і свого роду. Оздоровлення сина оздоровить і батька, дасть певність майбутнього. Він знає, що тоді буде кому пошанувати його старість.
«Батько каже до Ісуса: „Вірую, допоможи моєму невірству“ — з цим проханням переплітається своєрідний іспит сумління. Через недугу дитини могла захитатись віра батька. Ніхто не міг вилікувати дитину, бо хвороба мала духовний характер. Тому Ісус є відповідним адресатом», — зауважив владика Володимир.
«Невідомо, наскільки в цій всій родинній трагедії є провина самого батька? Можливо, син був відображенням, дзеркалом його життя? Чи батько прищепив сину достатньо любові, чи навчив його любити і шанувати маму? Але найважливіше, що чоловік знайшов дорогу до Бога. Тим самим він зробив правильний вибір, за яким згодом не буде жаліти. Бо щойно тоді зміг представити Богові проблему сина», — стверджує єпископ.
Завдання батьків — показати дітям дорогу до Бога
На його думку, благословенні батьки, які показують дітям дорогу до Бога. «Щоб показати комусь дорогу, треба самому її знати, а ще важливіше — нею йти. Існує така розповідь, у якій батько каже до сина: „Дивися, куди ходиш“. А син відповідає: „Тато, то ви дивіться, бо я йду вашими стежками“. Як приємно, коли батьки моляться з дітьми, приступають разом до Святого Причастя. Така сім’я приречена бути благополучною та щасливою».
Християнська дорога — це процес
Також єпископ-помічник Львівської архиєпархії згадав у своїй проповіді святого преподобного Івана Ліствичника, пам’ять якого згадуємо цієї неділі. За його словами, святитель вчить, що все в житті є процесом. Християнин не може стояти на місці, а повинен йти вгору, до досконалості. Якщо ми є з Богом, в Божій ласці, то сумління підкаже нам, що робити в тій чи іншій ситуації, як йти до цілі.
На завершення єпископ підкреслив важливість правильних життєвих цінностей. «Кажуть, життя можна розпочати з чистого листка, але важче змінити почерк. Нелегко йти вгору, зокрема по драбині. Тут не лише питання фізичної кондиції, а техніки, зокрема, вміння триматися. У духовному житті важливо триматися правдивих вартостей. Повстають питання, чи варто йти далі. У важких моментах важливо подумати про те, що якщо здамося, то легше не буде. Перемагає не той, хто сильніший, а хто витривалий, готовий йти до кінця. Ніхто на життєвій дорозі не позбавлений терпіння, яке є гірким на смак. Але його результат є солодшим від меду. Не треба боятися зла, а радше полюбити добро, його триматися і в нім жити! Якщо дорога правильна, то вона поведе нас у правильному напрямку», — мовив єпископ на завершення.
Цього ж дня владика Володимир Груца уділив Таїнство Священства Оресту Апостолюку. Тож і про це мовив під час звернення до вірних: «У нинішній день стаємо учасниками священичого рукоположення нашого співбрата Ореста, який також перейшов різні етапи сходження в цей день. Дуже добре, що Ти не зійшов з доброї дороги, розвивав своє покликання. Тепер залишається йти цією дорогою далі, вперед».
Фото: Христина ЯковинПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
