СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиIV Апостольська подорож Папи Лева XIV в Іспанію. День третій
У свій останній повний день у Мадриді Папа Лев XIV завершує насичений графік, здійснюючи історичний візит до парламенту Іспанії, зустрічаючись із жертвами насильства, молячись у соборі Альмудена та проводячи вечір з приблизно 80 000 людей з Мадридської архидієцезії.
Папа: основа справедливого суспільства — визнання непорушної гідності людини
«Закон набуває своєї справжньої величі не лише завдяки тому, що його офіційно ухвалили; він набуває її тоді, коли, окрім того, що є чинним за формою, може постати перед гідністю людини й витримати це випробування, не соромлячись», — наголосив Папа Лев XIV, виступаючи в іспанському парламенті. Про це розповідає українська редакція «Vatican News».
Третій день IV Апостольської подорожі Папи Лева XIV, 8 червня 2026 року, в рамках якої він відвідує Іспанію, розпочався приватною Святою Месою в каплиці Апостольської нунціатури в Мадриді. У дипломатичному представництві Святіший Отець прийняв Прем’єр-міністра країни Педро Санчеса Переса-Кастехона, після зустрічі з яким вирушив до Паласіо-де-лас-Кортес, осідку Конгресу депутатів, нижньої палати парламенту.
На основі бачення людини
На початку свого виступу перед законотворцями, Лев XIV зазначив, що прибув як Єпископ Риму і Пастир Католицької Церкви, з усвідомленням того, що місія, довірена Наступникові святого Петра як підвалини єдності єпископів і вірних, «ставить Святий Престол особливим чином у діалог з народами та державами». «Моя присутність між вами хоче стати жестом близькості до Іспанії в рамках взаємної співпраці, та словом на служінні, наданому людській особі», — сказав він, підкреслюючи в світлі своєї першої енцикліки, що Церква «крокує разом із людством».
«У цьому залі надається юридична форма суспільному співіснуванню. Тут до розбіжностей прислухаються, їх упорядковують і, коли це можливо, перетворюють на спільне рішення. Тому, незважаючи на легітимну різноманітність позицій, будь-яка законодавча діяльність зрештою стикається з вирішальним питанням: яке уявлення про людину лежить в основі законів і який тип суспільства ці закони формують», — мовив Папа.
Тривала і багата традиція
За словами Святішого Отця, щодо цього Іспанія володіє особливо багатою пам’яттю. Від творів Сервантеса до духовної глибини святої Терези Авільської, від великої юридичної традиції, Іспанія «вміла дивитися на людину як на щось більше, ніж просто елемент соціального, економічного чи політичного порядку», визнаючи в ній «створіння, відкрите на істину, обдароване свободою та спонукуване спрагою вічності». Тому пам’ять веде до Саламанки й думки, яка там визріла.
«У тому університеті, п’ятсот років тому, коли відкривалися нові світи та безмежні можливості у стосунках між народами, деякі викладачі зрозуміли, що не можна апелювати до розуму, щоб надати легітимності тому, що сила чи власні інтереси подавали як вигідне. Таким чином вони ввели в історичне осмислення питання про непорушну цінність кожної людської істоти та про моральні межі влади. Треба визнати, що суспільство і сама Церква не завжди відповідали інтуїціям, які знаходили відгук у їхній власній християнській традиції», — сказав Наступник святого Петра, додаючи, що передчуття totus orbis, ширшої людської спільноти від будь-якої особливої влади, «дозволило ствердити існування юридичних і моральних звʼязків між народами». Так сформувалося мислення, що пам’ятає про те, що «влада завжди включає відповідальність», а кожна людина є носієм прав і обов’язків.
Нові можливості та старі виклики
За словами Папи, це Саламанкське питання й надалі супроводжує зусилля тих, хто працює в громадській сфері, у час, коли нові світи відкриваються не на мапах, а в технологіях, економіці, біомедицині, цифровому світі. Прогрес пропонує захопливі можливості, але «технологія сама в собі не є нейтральною». Це вимагає замислитися над тим, «яке місце в наших рішеннях займає людська особа». «Це розуміння ґрунтується на фундаментальному твердженні: кожне справді справедливе суспільство базується на визнанні непорушної гідності людини. Ця гідність випереджає будь-які поступки з боку держави і не може підпорядковуватися мінливим суспільним настроям чи коливанням поточної більшості», — наголосив Лев XIV, нагадуючи, що в той час, як християнська віра проголошує цю гідність на основі Одкровення, людський розум може розпізнати її як вимогу, прописану в істині про людину.
Життя, фундаментальна цінність
«На цій підставі я маю сьогодні нагоду звернутися зі спокійним і рішучим словом до тих, на кого покладено серйозну відповідальність за правове регулювання суспільного співіснування», — вів далі Папа, запитуючи, що «якщо перестати визнавати життя як фундаментальну цінність, яке майбутнє можуть мати наші суспільства». Чи можна назвати справедливим суспільство, «яке залишає в тіні ненароджену дитину, літню особу, хворого»? «Захист людського життя не є питанням окремих інтересів чи конфесійних переконань: це мета цивілізації. Кожне людське життя має бути визнане та захищене від зачаття до його природного завершення, за будь-яких обставин його існування», — підкреслив Лев XIV, додаючи, що своєрідною «соціальною формою людської гідності» є спільне благо.
Сім’я та виховання
У цьому контексті, за словами Святішого Отця, особливої важливості набирає сім’я, «природний фундамент громади». Там, де сім’я має підтримку, там «зміцнюється також духовна й соціальна стабільність держав». «Сім’я завжди залишатиметься першою школою людяності, де раніше, ніж будь-де, можна навчитися базової граматики співіснування: приймати життя, піклуватися про інших, прощати, служити та відчувати приналежність», — сказав він, зауваживши, що також і освітні інституції набирають вирішальної ролі в цьому завданні. Ця співпраця, за його словами, повинна шанувати «першочергове та невід’ємне» право батьків обирати освіту для своїх дітей, відповідно до власних моральних, культурних і релігійних переконань.
Критерій пошани гідності і міграційне питання
Зауваживши, що ствердження людської гідності «не може залишатися абстрактним», коли численні люди змушені залишити все в пошуках миру, безпеки й майбутнього, Папа присвятив кілька слів темі міграції. Він наголосив, що ця дійсність виходить за межі «суто демографічного чи економічного прочитання», бо «де людська особа зазнає дискримінації через своє походження», там «серйозно порушується універсальний принцип однакової гідності всіх людей». «Становище мігрантів та біженців вимагає такого підходу, який ставить у центр уваги людей, усуває причини, що змушують їх залишати свої домівки, та виходить за межі простого регулювання міграційних потоків», — сказав він, вказуючи на те, що «жодна країна не може впоратися з таким викликом самотужки», а це означає, що «необхідна скоординована, солідарна та ефективна відповідь, здатна забезпечити захист, прийняття та реальні можливості інтеграції для тих, хто емігрує».
Безпека народжується зі справедливості та терпеливого діалогу
Далі Святіший Отець зауважив, що світ переживає «глибоку духовну та культурну кризу», яка проявляється у різних формах насильства, поляризації та взаємної недовіри. У цьому контексті мир вимагає «громадського дискурсу, який шанує того, хто думає інакше» та «історичної пам’яті, яка шукає істину й примирення». На міжнародному рівні «вимагає дипломатичної сміливості, етичної відповідальності та бачення майбутнього, що ґрунтується на пошані ідентичності кожного народу та на обов’язку держав вирішувати суперечки мирними шляхами, наданими міжнародним правом». «Зброя може забезпечити тимчасове затишшя, але ніколи не зможе забезпечити справжній і тривалий мир», — сказав Лев XIV, назвавши тривожним те, що переозброєння в різних частинах світу знову подається «як неминуча відповідь на нестабільний міжнародний контекст». «Справжня безпека, натомість, ґрунтується на справедливості, терпеливому діалозі, пошані до міжнародного права та політиці, яка ставить життя народів понад інтереси тих, хто наживається на війні», — наголосив Папа.
Культура взаємності
За словами Наступника святого Петра, міжнародна спільнота покликана визнати «незамінну цінність діалогу як терпеливого шляху до справедливих і тривалих угод, заснованих на дотриманні договорів, прозорості дипломатичних дій та щирому бажанні віддати перевагу миру над застосуванням сили». З цього випливають «довіра та надія». Як підкреслив Папа, також і в самих суспільствах потрібно підтримувати «культуру взаємності». «Політичний плюралізм, — підкреслив він, — не повинен перетворюватися на постійне дискредитування опонента. У зрілому суспільстві також і конфлікт може стати кроком до миру, коли розбіжності пом’якшуються завдяки взаєморозумінню та спрямовані на визнання потреб, прагнень і здібностей усіх».
Захистити сумління
Далі Святіший Отець вказав на те, що мир не є тільки «політичною чи інституційною» дійсністю. Він народжується також і в сумлінні, «де образа, байдужість і ненависть поступаються місцем примиренню». Мир встановлюється також через те, як ми говоримо, бо «слова можуть відкривати або закривати шляхи». «Рішучість не означає зверхність; незгода не означає приниження», — сказав Папа, наголошуючи на важливості пошани до сумління людини, того місця, де «дозрівають її переконання, її усвідомлення та взаємини з Богом». Це допомагає краще зрозуміти «ключове питання кожного справді демократичного суспільства», яким є «свобода думки, сумління та віросповідання».
«Свобода, на якій ґрунтується сучасна держава, якщо є справжньою, то визнає релігійний вимір людини, поважає його та забезпечує його правовий захист; вона також не допускає, щоб хтось був змушений відмовитися робити свій внесок у суспільство, в якому живе, через свою віру», — наголосив у цьому контексті Лев XIV, нагадуючи, що свобода — це можливість розпізнати добро та вільно його прийняти. В цій перспективі, за його словами, «легітимна автономія земного порядку» ніколи не повинна сприйматися як «ворожість до релігійності». І захист таємниці сповіді, як важливого елементу католицької віри, вписується «в ширший контекст релігійної свободи».
Технічні рішення і моральне оновлення
Вказуючи на деякі картини, що прикрашають зал, на яких зображено прийняття Євангелія та Декалогу, Папа зауважив, що «не змішуючи політичний порядок з релігійним», ці символи запрошують визнати, що «сучасна свобода була приготована тривалим вихованням сумління, глибоко позначеним християнською традицією». Саме в цій «внутрішній школі» народи навчилися, що право повинно служити добру, а справедливість обмежує силу. «Закон набуває своєї справжньої величі не лише завдяки тому, що його офіційно ухвалили; він набуває її тоді, коли, окрім того, що є чинним за формою, може постати перед гідністю людини й витримати це випробування, не соромлячись», — сказав Лев XIV, запрошуючи парламентарів «підвести погляд угору». Не для того, щоб віддалятися від дійсності, а щоб пригадувати собі «що кожне рішення влади стосується реальних людей». Тому, поряд з технічними відповідями та законодавчими реформами, «потрібне також моральне оновлення».
«Іспанія може багато чого запропонувати на цьому шляху. Вона має мову, яка поєднує континенти; культурну, правову та духовну традицію, яка зуміла налагодити діалог між вірою та розумом, правом та сумлінням, єдністю та різноманітністю», — висловив переконання Папа, побажавши: «Нехай же ця благородна нація ніколи не втратить пам’ять про свої корені та сміливість дивитися в майбутнє. Нехай же Іспанія й надалі залишається країною зустрічей, культури, солідарності та надії».
Тривалі овації законотворців стали відповіддю на це слово Наступника святого Петра, звернене до всього народу.
Папа до єпископату Іспанії: сила Церкви — у святості її дітей
У понеділок, 8 червня 2026 року, Папа Лев XIV, який від суботи перебуває у Мадриді, зустрівся у першій половині дня з главою уряду та депутатами парламенту Іспанії. Опісля Святіший Отець вирушив до осідку Конференції єпископів Іспанії, яка цього року відзначає своє 60-річчя, щоб зустрітися зі своїми братами в єпископстві.
Подорож серця, метою якої є Бог
Звертаючись до зібраних, Святіший Отець поділився роздумами над тим, як Церква Іспанії може протистояти сучасним викликам. Він запропонував єпископам образ подорожі серця, метою якої є Бог. Головна спокуса тут — зацикленість на минулому та зайвий багаж застарілих структур. Папа підкреслив, що у цій подорожі потрібні свобода й мужність, щоб залишити непотрібне, але зберегти багатство християнської спадщини. За словами Лева XIV, головний скарб у наплічнику паломника — Хліб Слова та Євхаристія, необхідні для спасіння більше, ніж матеріальна їжа. Життя таїнствами задає ритм існуванню християнина.
За словами Наступника святого Петра, важливим викликом у цій подорожі є діалог. Наша спадщина має стати інструментом для спілкування з тими, кого зустрічаємо, та мостом між культурами. «Лише збираючи все добре, що є в нашій власній спадщині, коли кожен робить свій внесок, ми можемо побудувати нову реальність, у якій віра зможе пустити глибоке коріння», — наголосив Папа. Християни покликані будувати цю нову реальність через повагу, ведення діалогу з іншими та ткання міцних мереж.
У часи радикальних поляризацій Церква має свідчити про єдність у різноманітності. «Образ Христа стає видимим у живій мозаїці Церкви, де багато її елементів, без змішування між собою, сходяться разом, щоб виявити красу єдиного Господа», — зазначив Лев XIV.
Єпископи — видимі знаки сопричастя
Звертаючись до єпископів, Святіший Отець нагадав, що вони покликані бути видимим знаком сопричастя: з Христом, з Наступником святого Петра та з усією Вселенською Церквою. «Пережите в такий спосіб сопричастя також породжує місіонерську життєздатність. Церква, яка перебуває у внутрішньому мирі, може вільніше говорити з братами і сестрами інших християнських конфесій та інших релігій, з тими, хто не вірить, з державною владою та з усіма людьми доброї волі, які працюють заради спільного блага», — підкреслив він.
Турбота про покликання
Торкаючись питання душпастирства покликань, Лев XIV наголосив, що воно не може зводитися до гонитви за цифрами. Навпаки, воно виникає із живих спільнот, від щасливих священників, від сімей, здатних свідчити про красу вірності, від Церкви, яка вміє з простотою показати безмежні горизонти, які відкриває слідування за Христом. Продовжуючи свої роздуми, він наголосив, що збереження застарілих структур не може бути важливішим за саме покликання. Семінарії мають стати справжніми домами формування з досвідом спільнотного життя, професійними вихователями та осередками вищої богословської освіти. Для цього Церкві необхідно об’єднувати зусилля. Труднощі у цій сфері є новими можливостями, зокрема для залучення мирян до служінь, якими раніше опікувалися лише духовні особи. Головне завдання — допомогти світським співробітникам усвідомити свою працю як Божий заклик і розділити відповідальність за місію Церкви.
Реакція на зловживання у Церкві
«Як бачите, наш шлях складається із зустрічей, і ми також зустрічатимемо людей, які переживають темні часи і закликають нас бути їхніми Добрими Самарянами», — зазначив Папа. Він наголосив, що особливо болючими є випадки, коли кривди завдали ті, хто мав оберігати — члени духовенства. Реакцією церковної спільноти на це лихо мають бути слухання, правда, справедливість і компенсація. За словами Наступника святого Петра, сьогодні вкрай важливо утверджувати культуру піклування та запобігання, щоб кожен постраждалий отримав захист, повне прийняття і реальну допомогу на шляху до повного зцілення.
Відповідь на спрагу секуляризованого світу
Згадуючи про секуляризацію сучасного світу, Єпископ Риму підкреслив, що світ не стільки відкидає Бога, скільки шукає сенс, надію та правду. Церква покликана розпізнати цю приховану спрагу і запропонувати суспільству свій головний скарб — об’явлену в Христі Божу любов. Надаючи освіту чи гуманітарну допомогу у співпраці зі світськими інституціями, християнське милосердя завжди несе вищу місію: повернути людині впевненість у тому, що її люблять.
У цій місії надійним супутником є Пресвята Діва Марія, Матір сопричастя та надії. Вона вчить приймати Слово і зберігати єдність. Папа підкреслив, що сила Церкви полягає не у кількості матеріальних ресурсів чи величі інституцій, а у «святості її дітей», сопричасті пастирів та смиренній вірності проводу Святого Духа.
Священники за Серцем Христа
З нагоди 500-річчя священничих свячень святого Йоана Авільського Папа згадав про найближчих супутників єпископів — «простих священників». Справжнє душпастирство вимагає від них зосередження на головному: глибокій молитві, вірності Церкві, любові до Христа та близькості до людей. У єпископі вони мають знаходити не просто керівника, а дбайливого батька. Наприкінці Святіший Отець навів молитву Вчителя Церкви святого Йоана Авільського: «Якщо Ти велиш мені, Господи, робити те, що робив Ти, дай мені Своє серце». Нехай це буде і нашим благанням: Господи, дай нам Своє серце, серце, здатне підносити свій погляд до Тебе, вирушати в дорогу, слухати, розпізнавати, служити, виправляти з любов’ю, допомагати з терпінням і проголошувати з радістю». Адже лише Церква, яка діє із Серцем Христа, має духовну силу подолати будь-які сучасні виклики.
Після обміну подарунками, запису в Книзі почесних гостей, спільної молитви та відкриття меморіальної дошки на честь Апостольської подорожі Святіший Отець разом із єпископами вирушив на обід до нунціатури.
Папа зустрівся в Мадриді з групою постраждалих від сексуального насильства
Майже годину тривала аудієнція, що відбулася 8 червня 2026 року в післяобідній час між Папою Левом XIV та групою постраждалих від сексуального насильства з боку духовенства в Іспанії. Цей час минув у вислуховуванні історій про біль, який Папа взяв на себе. Зустріч, про яку пресслужба Святого Престолу повідомила напередодні від’їзду Святішого Отця у його IV Апостольську подорож, відбулася в Апостольській нунціатурі.
Ця ж пресслужба через Telegram-канал повідомила, що розмова «тривала майже годину» і розпочалася зі слухання «болісних особистих історій кожного з присутніх», які подали Папі «декілька пропозицій щодо підвищення ефективності реакції Церкви на такі драматичні випадки». «Папа, — йдеться у повідомленні, — слухав з прихильністю та увагою, запевнив у своїй близькості та близькості всієї церковної спільноти, а також у своїх зусиллях, щоб отримані пропозиції стали основою для подальших дій і щоб Церква дійсно стала безпечним та духовно здоровим місцем, де рани знаходять розраду та зцілення».
Потерпілі відчули, що Папа взяв на себе їхній біль. Група, яка прибула до Нунціатури близько 16-ї години, належить до Proyecto Repara. Це ініціатива Мадридської архидієцезії, створена для надання всебічної підтримки жертвам зловживань та запобігання таким діям у Церкві та суспільстві. Разом із ними Папа прийняв церковних працівників, які займаються підтримкою постраждалих.
Папа: щоб будувати нове, потрібно бути готовим руйнувати мури
Вечірня програма третього дня IV Апостольської подорожі Папи Лева розпочалась молитвою у катедральному соборі Матері Божої Альмуденської. Перед фігурою Матері Божої, яка вшановується як покровителька Мадрида та архидієцезії, зібралися представники духовенства, богопосвячені особи, зокрема і з контемплятивних монастирів, представники влади та паломники. Ця вечірня молитва стала нагодою ввірити всю церковну спільноту та Петрове служіння Лева XIV опіці Богородиці.
Чудо руйнування фортечного муру
Назва «Альмудена» походить від арабського al-mudayna: «цитадель» або «фортеця», що відображає історичне минуле іспанської столиці. За середньовічним переказом, під час ісламського завоювання у VIII столітті християни замурували фігуру Богородиці у фортечну стіну, щоб врятувати її від наруги. Через понад 350 років, після відвоювання міста християнськими військами під час Реконкісти, частина кам’яного муру чудесно обвалилася, відкривши неушкоджену статую із двома запаленими свічками, які безперервно горіли три століття. Попри давню історію та традиції, сучасний катедральний собор на честь Богородиці 32 роки тому освятив Папа Іван Павло ІІ.
У своєму слові Мадридський архиєпископ кардинал Хосе Кобо Кано привітав Лева XIV від імені всієї громади та зазначив, що Діва Альмуденська є притулком віри, хранителькою надії та опорою місійного пориву.
Побачити нові горизонти
Після молитви та читання Євангелії Святіший Отець звернувся до присутніх із промовою. Згадуючи про давню набожність до Богородиці та руйнування, яке допомогло виявити фігуру в цитаделі, Папа назвав цю подію провидінною. Саме завдяки зруйнованому муру відбулася нова зустріч Матері з Її народом. Він зауважив, що падіння стін спочатку викликає хаос і безлад, але водночас відкриває нові простори й можливості для відбудови.
Папа підкреслив, що сучасність вимагає від людства руйнування «невидимих мурів» — розбіжностей, страху, самотності та байдужості. «У наших сучасних суспільствах досі існує багато мурів, які не захищають, а розділяють, віддаляють та ізолюють. Іноді, вважаючи, що руйнування цих стін змусить нас зіткнутися з тим, що нам не до вподоби, ми обираємо зручність: ледве підпираємо їх або, що трапляється частіше, просто ігноруємо», — зазначив він.
Проте Матір Божа Альмуденська, на думку Лева XIV, вчить іншого: «Щоб збудувати щось нове, прекрасне та тривке, потрібно бути готовим руйнувати мури, адже для відновлення шляху необхідні простори, які дозволяють побачити горизонт». Звертаючись до зібраних, Наступник святого Петра закликав їх не слабшати у свідченні віри, не збіднюватися на милосердя та єднатися в одну родину братів і сестер. Він наголосив на важливості надії та взаємопідтримки у світі.
Свою промову Святіший Отець завершив словами присвяченого Богородиці гімну, ввіряючи присутніх її материнській любові: «Богородице Альмуденська, Діво і Мати Відкупителя, Царице Небесна, Мати Любові, під Твоїм покровом, Діво смиренна, шукають захисту Твої діти. Мати любляча, Храме Божий, захисти нас, Володарко, і допоможи нам бути будівничими миру та примирення. Амінь».
Після цього Наступник святого Петра поклав до ніг фігури Богородиці Золоту троянду — символ синівської любові до Діви Марії. Продовженням молитви стало виконання урочистого гімну на честь Матері Божої Альмуденської та спільна молитва вірян.
Папа Мадридській Церкві: ваша присутність у місті — притча про спасіння
Третій день Апостольської подорожі Папи Лева XIV в Іспанію, понеділок, 8 червня 2026 року, завершився зустріччю зі спільнотою Мадридської дієцезії, яка відбулася на стадіоні «Сантьяґо Бернабеу». Вечір включав привітальні слова, свідчення, показ фільму про місцеву церковну дійсність. «Це чування — це великий гімн віри, і я радий приєднатися своїм голосом до ваших голосів, щоб прославляти Бога», — сказав Святіший Отець на початку своєї промови.
Ділитися радістю Євангелія
Звернувши увагу на те, що присутні є Церквою серед народу, «який любить музику, танці й перебувати разом», свідчачи Євангеліє «в столиці великої європейської країни», Наступник святого Петра підкреслив, що їхня радість «стане заразливою», якщо із «тимчасової емоції» перетвориться в «глибинне відчуття, яке оновлює окремих осіб, групи та дієцезіальну спільноту». Це «Evangelii gaudium», євангельська радість, що є відповіддю на Боже діло спасіння в Ісусі Христі, яка також є закликом до відповідальності. «Наша чутливість, походження та пріоритети зустрічаються у Христі й черпають з Його життя живильну силу, як гілки з виноградної лози. Конкретно це означає, що багато з того, що вже було в нас, перетворюється, бо спрямовується на служіння, перестає бути особистим даром і підпорядковується загальному благу», — сказав Лев XIV.
Досягти серця міста
За словами Папи, цього не слід боятися, бо це «ніколи не веде до одноманітності». Новий Завіт якраз свідчить те порозуміння, сопричастя в розмаїтті, яке було зникло при вавилонській вежі. Як альтернативу «уніфікації та плутанині» Лев XIV запропонував постать Неємії, згадуючи його в енцикліці Magnifica humanitas як того, хто «залучає всю громаду до відбудови Єрусалиму», і це вказує на те, що серед «плюралізму голосів і бачень» існує можливість «будувати разом, перетворюючи різноманітність на ресурс».
«Отже, між Церквою та містом існує особливий зв’язок, який набуває ще більшого значення в умовах зміни епохи, яку ми переживаємо: цей зв’язок, природно, реалізується між людьми з плоті й крові, у робочих стосунках та у безпосередньому спілкуванні, але не менш важливо — у різних спільнотах, асоціаціях, житті мікрорайонів», — сказав Лев XIV, вказуючи на важливість християнської присутності там, де «формуються нові розповіді та парадигми». І тому важливо «не розсіюватися і не замикатися кожен у групі чи реаліях, в яких почуваються в безпеці».
«Щоб досягти серця міста, потрібно плекати усвідомлення того, що істина є симфонічною і завжди перевершує нас, плекати прагнення знайти Воскреслого, Який завжди випереджає нас, йде попереду нас і, можливо, вже присутній там, де ми ще не шукали Його», — додав Папа.
Притча спасіння
Святіший Отець підкреслив, що Мадрид є містом, де співіснують різні традиції та «душі», але Бог знає «кожне серце його мешканців». Знає так, як лише Він може це робити, тобто «в любові, а отже, в свободі». «Він є безмежним милосердям і хоче, щоб усі спаслися. Він прагне цього настільки, що став тілом і взяв на себе весь гріх, зло та негатив світу. Це Ісус Христос! Це Добра Новина, Благодать, яку ми отримали і якою послані ділитися з усіма. Бо всі, без винятку, створені для життя, до того ж — життя в повноті. Присутність Церкви у великому місті є притчею про цю таємницю спасіння», — наголосив Лев XIV, висловивши переконання, що діючи разом, дієцезіальна спільнота «спроможна дати євангельське свідчення, яке вивільняє найкращі енергії людства».
У дусі спільнотного розпізнання
Тож Папа зупинився і на деяких практичних порадах. Він закликав довіряти «дедалі очевиднішому фактові», що можна повернутися до віри чи вперше пізнати її в дорослому віці. Це вимагає готовності «приймати нові початки не як винятки, а як правило місії». Роль парафіяльних і дієцезіальних рад, за його словами, полягає саме в тому, щоб змінювати чутливість завдяки слуханню, а тому «є гріхом применшувати їх лише до бюрократичних процедур». Святіший Отець заохотив пресвітерів «визнати практику спільнотного розпізнання» як одну з великих можливостей, які синодальний дух дає їхньому служінню.
«Дорогі браття, не відволікаючись від головного, регулярне спілкування з вашим народом, щоб тлумачити життя мікрорайонів, культурні зміни, соціальні напруження та церковні практики у світлі Євангелія, збагатить і втішить ваше служіння. Це також допоможе кожному і кожній громаді вийти з ізоляції та відчути радість Святого Духа. Адже саме Духа нам бракує, коли ми зводимо церковне життя до рутини, в якій кожен залишається замкнутим у своїх звичках і своїй ролі», — мовив Лев XIV.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
