«Господь приходить, щоб людина розквітла»: проповідь Блаженнішого Святослава у другу неділю після Зіслання Святого Духа в КТДС

20 червня 2023

У другу неділю після Зіслання Святого Духа, 18 червня 2023 року, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав очолив Божественну Літургію у Київській Трьохсвятительській духовній семінарії УГКЦ з нагоди завершення навчального року і вручення тестімоніумів випускникам. Під час проповіді Предстоятель УГКЦ роздумував над значенням покликання Бога у житті людини XXI століття.

«Господь приходить, щоб людина розквітла»: проповідь Блаженнішого Святослава у другу неділю після Зіслання Святого Духа в КТДС
«Ідіть за Мною, Я вас зроблю
рибалками людей»

(Мт. 4, 19)

Преосвященні владики!
Всесвітліші та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Достойні наші брати-семінаристи!
Дорогі парафіяни цього семінарійного храму!
Рідні наших семінаристів, гості сьогоднішнього свята!

Слава Ісусу Христу!

Якщо ви уважно слухали Євангеліє (Мт. 4, 18–23), яке щойно було проголошене, то, мабуть, зауважили, що в ньому постійно повторюється одне слово. Я нарахував шість разів упродовж цього невеликого євангельського тексту. Це слово — «іти».

Христос приходить туди, де працюють люди, начебто входить у їхнє щоденне тяжке життя і кличе: «Ідіть за Мною» (Мт. 4, 19). Вони все кидають і йдуть. Відтак ми бачимо картину, як Син Божий, покликавши своїх перших апостолів, проходить містами і селами Галилеї, проголошуючи Добру Новину та лікуючи будь-яку недугу.

Отож Матей сьогодні змальовує нам образ Бога, який перебуває в русі, прямує до людини, проходить через її особисте життя і який іде разом зі своїм народом, ба більше, веде його за собою. Що означає ця тріумфальна таїнственна рятівна Господня хода?

Господь, який гряде

Образ Ісуса, який гряде, проходить, був у центрі уваги християн упродовж двох тисяч років. Пишучи своє Євангеліє до юдеїв, вихідців із єврейського середовища, Матей, мабуть, змальовує те, що було добре відоме його слухачам.

Уперше Божий народ побачив Господа Бога, який проходив серед нього, тоді, коли Він визволяв своїх людей із єгипетської неволі, провадячи їх через води Червоного моря і рятуючи від війська фараона, коли подорожував із ними через пустелю і ввів їх в обітовану землю. Ця Божа хода, яка рятує, розкриває горизонти і виводить до нової дійсності, є ніщо інше, як образ Пасхи Господньої. Тому вона є ходою пасхальною, дорогою у новий вихід із неволі гріха і смерті.

Господь Бог іде і веде свій народ до справжньої свободи, розкриває перед ним нове життя і нове майбутнє. Цікаво, що Святі Отці, зокрема IV століття, бачили в тій ході Ісуса Христа пасхальну сутність Таїнства Євхаристії. Цей «transitus Domini» (з лат. «перехід Господа») — особливий наслідок приходу Ісуса Христа: звершувати Євхаристію завжди означає святкувати Пасху! (пор. Гауденцій з Бреші, Tratt, 2). Щоразу під час Божественної Літургії ми переживаємо цей момент особистого перетворення. Ба більше, входимо в нього, коли Христос проходить крізь нашу спільноту і перетворює хліб і вино на свої Тіло і Кров, тобто Господній перехід у Таїнстві Євхаристії є переходом у нову дійсність усіх, хто її причащається. Плодом такого пасхального приходу Христа є «transitus» людини — її перетворення і преображення у воскреслому Спасителеві. Таке пасхальне значення Божественної Літургії у візантійській традиції набуло дальшого розвитку в дотриманні алітургійних днів під час Великого посту — періоду покути, покаяння і особистого підготування до нашого пасхального перетворення і зустрічі в Євхаристії з воскреслим Ісусом у день Пасхи!


Бог приходить для того, щоб людина розквітнула

Прихід Бога до людини є моментом, коли розквітає її душа, коли відкриваються найглибші прагнення, потреби людського серця, коли начебто демаскуються справжні наміри людини, які вона ховає у своєму серці. Бог приходить для того, щоб людина розквітнула.

Це цвітіння людини в присутності Бога, який до неї прийшов, ми називаємо покликанням. Бог кличе, щоб виявилися всі дари Духа Святого, якими Він нас сповнює. Цей «transitus Domini», зокрема у Тайні Євхаристії, є особливим моментом, коли Господь кличе нас «transitare» — рухатися за Ним, — моментом особистого поклику від Бога, який ми не маємо права змарнувати чи пропустити.

Про Господній прихід до людини цікаво говорить святий Августин: «Страхаюся Ісуса, що проходить і залишиться (у вічності), і тому не можу мовчати!» (Timeo enim Iesum transeuntem et manentem et ideo tacere non possum, Serm, 88, 14, 13). Чому страхаюся? Боюся пропустити той момент, коли Він проходитиме повз мене! Боюся втратити нагоду, шанс для відповіді на покликання і тому не можу мовчати! Мені хочеться не те що відповісти, а волати з радості до Нього! Боюся, щоб не бути нечутливим, сліпим і глухим до того моменту, коли Божий голос кликатиме саме мене, коли Господь саме мені скаже: «Ходи, рухайся, вставай і йди за Мною! Я змінюю твоє життя, відкриваю перед тобою нові життєві горизонти та сили».

Покликання до духовного батьківства

Слухаючи про покликання перших апостолів, ми бачимо особливий момент покликання, яке Господь Бог звертає до людини. «Іди за Мною» — у перші століття християнства цей вислів дослівно означав покликання кожної людини бути християнином. Отці Церкви навіть називали людську душу християнкою. Бо для кожної особи повнотою її цвітіння є особиста зустріч із Христом.

Проте Господь покликає рибалок до особливого покликання і служіння. Можемо сказати, що Він кличе їх до духовного батьківства. Що означає те Його слово: «Від сьогодні зроблю вас рибалками людей» (Мт. 4. 19)? Ми знаємо, що рибалки захоплюють у сіті рибу для того, щоб витягнути її з води. Але справжні батьки вміють захопити свою дитину по-іншому — не зовнішнім примусом, не суворою дисципліною (кажуть, що надмірно суворі батьки виховують вмілих брехунів).


Учитель дає тим рибалкам незвичайне покликання — захоплювати людські серця Божою присутністю. Виховувати по-справжньому не означає примушувати до чогось силою, як ми кажемо «з-під палиці». Бути рибалками людей означає зробити так, щоб дитина сама була захоплена тим, що добре, гарне, — була захоплена силою, яка нас веде, тягне і кличе до Бога.

Апостол Павло твердить: «Так, учителів маєте тисячі, але батьків не багато» (пор. І Кор. 4, 15). У нас є один Отець на небі (іншого в нас не може бути) і від Нього походить кожне батьківство на землі. Проте апостол, духовний батько є носієм Божественного батьківства, який через Святі Таїнства, через проголошення слова Божественного Євангелія народжує людей до життя в Бозі: виймає їх із лабетів смерті до вічного життя так, як рибалка виймає рибу з води. Тому каже святий Павло: «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос у вас не зобразиться!» (Гал. 4, 19), тобто поки у вас не виявиться повнота Божого образу, виявленого в Христі. Те покликання до духовного батьківства є особливим змістом служіння Христового священника.

«Іди за Мною» — звернення до української молоді

Думаю, що сьогодні наші отці-душпастирі знають, що сучасну людину не можна змусити чогось зробити, навіть коли йдеться про щось дуже добре. Неможливо когось змусити бути щасливим чи жити за правилами християнської моралі. Та й не потрібно цього робити. Христос хоче зсередини зворушити людське серце. Хоче до нас прийти і сказати: «Іди за Мною!». Сьогодні для нас важливими є слова святого Августина. Ми повинні страхатися того, що Христос пройде повз мене і піде далі, а я залишуся сидіти там, де сидів до цього.

«Іди за Мною» — це те покликання Христа, яке Церква скеровує нині до української молоді, заохочуючи її відкрити особисте покликання. Ми просимо прислухатися до остраху святого Августина зокрема тих, кого Господь Бог кличе до священничого чи монашого життя. Боронь Боже, щоб ми сьогодні стали народом духовних безбатченків і сиріт! Український народ, якого щодня нищать російські ракети і бомби, дуже потребує духовних батьків і матерів, котрі б помогли йому розквітнути, визволитися від земного фараону, що надалі хоче тримати нас у рабстві. Так важливо нам сьогодні почути цей голос: «Іди, іди за Мною!»


Привітання із Днем батька

Святкуємо День батька. Вітаю з цим святом усіх батьків, татусів. Зрілий мужчина має відкрити в собі дар батьківства, зрозумівши, що він повинен не тільки здобути світ для своєї дружини та своїх дітей, а й захопити серце своєї родини і відкрити його до вічності. Для нас, дітей, образ тата завжди є іконою Небесного Отця. Якщо ми маємо доброго, люблячого тата, нам тоді легше зрозуміти, ким є для нас Бог. Молімося за тих батьків, які виявляють батьківську любов до своїх найдорожчих тим, що захищають їхнє життя і виборюють майбутнє нашої Батьківщини на полі бою. Молімося, щоб усі татусі вернулися живими з фронту додому.

Просімо на цій Літургії, щоб у нашій Церкві ніколи не забракло духовних отців. Молімося, щоб ця наша семінарія завжди була переповнена. Молімося, щоб семінаристи, які приходять сюди готуватися до священства, насамперед у собі відкривали дар духовного батьківства, аби потім могли бути справжніми рибалками людей.

Господи Ісусе Христе, прийди до нас, пройди крізь нас! Ми знаємо, що зараз Ти прийдеш і звершиш тут нашими руками Таїнство Євхаристії, якому особливо поклоняємося в цей момент літургійного року. Господи, будь між нами, щоб розквітнув у Тобі український народ! Будь між нами, проходь нашими містами і селами, зцілюй наші болі, недуги, щоб у Твоїй присутності розквітнула Богом бережена українська земля. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae