Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 29. Надія на спасіння через прощення гріхів

2 листопада 2025

У новому духовному роздумі апостольського екзарха у Німеччині та Скандинавії владики Богдана Дзюраха йдеться про справжнє джерело надії людини, яка переживає страждання та внутрішню боротьбу. Автор роздумує над біблійними постатями Юди та Петра, показуючи, що навіть після падіння шлях до примирення і миру відкривається через довіру до Божого милосердя. У своїх роздумах владика наголошує: прощення не лише стирає минуле, але й дарує майбутнє — нове життя, народжене з любові Христа.

Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 29. Надія на спасіння через прощення гріхів

Причина людських страждань, які захитують чи позбавляють людину надії, може лежати й у духовній площині. Людина, котра грішить, втрачає спокій і радість, відчуває дошкульні докори сумління, що отруюють життя.

Такою є тактика диявола: перед гріхом він применшує в очах людини важкість гріха, щоб легше спонукати її до відступу від Божого закону; натомість після гріха спокусник приступає до людини й починає тероризувати її нищівними докорами сумління, вкидаючи в безодню зневіри й безнадії.

В Євангелії ми знаходимо історії двох чоловіків, які, незважаючи на те, що слідували за Ісусом, зрадили Його в ніч Його страждань: Юда і Петро. Обидва впадають у гріх, обидва відчувають сором. Але їхні історії розвиваються по-різному.

Юда, зрадивши Ісуса, відчуває нестерпний тягар провини. Він усвідомлює скоєне зло, але замикається у відчаї — не може повірити, що прощення може досягти його. Його гріх стає стіною, яка відокремлює його від Бога, бо надія в ньому згасла.

Натомість Петро, зрадивши Учителя, зустрічає погляд Ісуса і гірко плаче (пор. Лк. 22, 62). Його сльози стають не лише виявом сердечного каяття, а й знаком щирої відкритості: він усвідомлює свою слабкість, проте в серці відчуває, що любов Христа — більша й сильніша за його слабкість. Саме в цьому погляді народжується примирення: Ісус не засуджує його, але після Свого Воскресіння чекає на березі Генезаретського озера, щоб відновити його довіру: «Чи любиш ти Мене?» (Йо. 21, 15)

Так, там, де Юда замкнувся у відчаї, Петро дозволив Божому прощенню досягти себе — і це прощення знову запалило надію.

Християнин живе постійним досвідом слабкості й зцілення: гріх, прощення, примирення і надія — це кроки його повернення до Бога. Коли ми дозволяємо Богові простити нам, то відкриваємо, що Господь не лише стирає минуле, а й дарує майбутнє — нове життя, народжене з Його вірної й милосердної любові.

Молитва

Господи Ісусе,
який дивився на апостола Петра очима милосердя,
поглянь і на нас, що так часто ранимо Тебе своїми зрадами й гріхами.
Підніми нас силою Своєї любові,
віднови в нас надію, що спасає,
і нехай Твоє прощення стане світлом у нашій темряві.

Маріє, Мати милосердя,
прибіжище поранених сердець,
прийми нас під свій омофор, коли тягар провини тяжить на нас.
Навчи нас вірити в любов Христову, сильнішу за наш гріх,
щоб у погляді Його милосердної любові
ми віднаходили прощення і примирення, зцілення і відновлення надії. Амінь.

Ікона: Христина Квик, «Святий Петро».

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії