Єпископ Богдан Дзюрах: «Очікую воскресіння і життя» — основа і осердя віри

17 серпня 2025

Тринадцятий духовний роздум із серії «Вічні Істини» владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українів візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, має назву «Очікую воскресіння і життя» і веде нас до самого осердя християнської віри. Тут йдеться не лише про правду про смерть, суд і вічність, але передусім — про надію на участь у Божому житті, яке розкривається через Христове Воскресіння. Це запрошення побачити у світлі віри сенс нашого дочасного існування й остаточну мету — вічне життя у Бозі.

Єпископ Богдан Дзюрах: «Очікую воскресіння і життя» — основа і осердя віри

Ми роздумували над вічними істинами, які часто були темою парафіяльних місій, покликаних до відновлення віри Божого люду. Остаточною ціллю місій не було викликати страх, тривогу чи непевність у слухачів місійних проповідей, а, радше, навпаки — пробудити в них свідомість великого покликання до вічного життя і відповідальності за поведінку в дочасному житті.

Невипадково місії, як правило, завершувалися великою процесією, під час якої вірні несли на своїх раменах великий місійний хрест, що встановлювався на церковному подвір’ї не лише як пам’ятка про місії, а й як видима проповідь про те, що є суттєвим у нашій вірі: дар спасіння, який приніс нам Господь Ісус ціною власного хресного страждання, і дар нового життя, що Він об’являє у Своєму Воскресінні й пропонує кожному, хто вірує в Нього.

Знаменно, що слова, які виражають «вічні істини» — смерть, суд, небо, пекло — зазвичай були викарбувані саме на місійному хресті, аби донести до віруючих найголовніше послання, найвищу благовість нашої віри: ми осягаємо спасіння завдяки смерті й воскресінню Господа Ісуса, і, віруючи в Нього та єднаючись із Ним у Святих Таїнствах Церкви, самі стаємо причасниками вічного життя, одержуючи обітницю остаточного воскресіння з мертвих у Другому Христовому Пришесті.

Успіння Пресвятої Богородиці стало першим плодом дару відкуплення, який дарує нам Воскреслий із мертвих Спаситель. У Її Успінні ми споглядаємо вічну прославу Богоматері у всіх вимірах Її буття: духовному, душевному і тілесному.

І хоч Успіння Пресвятої Богородиці було унікальним ділом Бога — адже тіло Пречистої Богоматері, на відміну від наших смертних тіл, не зазнало тління, бо «Непорочна Мати Божа, Пресвята Діва Марія, по закінченні земного життя була взята з душею і тілом до небесної слави» (Пій ХІІ, Догма віри про Внебовзяття Пресвятої Богородиці), — ціль залишається в обох випадках незмінною: участь людини, за благодаттю Божою, у Божому вічному житті.

Тому св. Павло висловлює побажання християнам у Солуні, а також нам, що нині живемо: «Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито, і нехай уся ваша істота — дух, і душа, і тіло — буде збережена без плями на прихід Господа нашого Ісуса Христа. Вірний Той, Хто вас покликав, — Він і здійснить це» (1 Сол. 5, 23–24).

Наприкінці цих роздумів про «вічні істини» приймімо відкритим серцем цю Божу обітницю і запевнення, щоб Бог, Який прагне нашого спасіння і покликав нас до святості, «є вірним і здійснить це», а нашою відповіддю нехай будуть останні слова Символу віри та кінцеве «Амінь!», яким ми немовби припечатуємо нашу згоду і наше прагнення осягнути те, що визнаємо нашими устами й серцем: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь!»

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії