«З порожнього глечика — у джерело»: єпископ Богдан Дзюрах у неділю Самарянки
3 травня 2026 року, в неділю Самарянки, владика Богдан Дзюраз, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, звершив Архиєрейську Божественну Літургію в катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці у Мюнхені. На богослужінні були присутні паломники з Відня під проводом о. Любомира.

У своїй проповіді владика Богдан Дзюрах детально розглянув євангельський діалог Ісуса Христа з жінкою-самарянкою біля криниці Якова (Йо. 4, 5–42), вбачаючи в ньому п’ять ключових «слів» — кроків, якими Господь веде людину від порожнечі до спасіння. Про це пише пресслужба Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії.
Відправною точкою проповіді стали слова Христа на хресті: «Я спраглий», розкриваючи зміст яких єпископ звернув увагу не так на тілесній спразі Ісуса, а на тому, що «спрага, яка мучить Бога, то є спрага за спасінням людини». «І спрага, яка не дає спокою жодній людині, це є спрага за тим спасінням, яке тільки Бог може дати. За тою любов’ю, якою тільки Бог може наповнити людське серце», — наголосив архиєрей.
Апостольський екзарх використав образ порожнього глечика як символу людського серця, яке потрібно наповнити Божою любов’ю, і, за словами архиєрея, у самарянки цей глечик був «дірявим» через її невпорядковані стосунки та пошуки любові. А відтак, владика Богдан звернув увагу вірних на те, що Ісус є «сьомим» чоловіком (символ повноти), який зустрічає самарянку і не засуджує її, а прагне спасти.
Слово люблячого батька
Аналізуючи діалог Ісуса з жінкою, єпископ виділяє перші слова, які Ісус промовляє: «Дай мені напитися». Проповідник пояснив, що це не є прохання зі слабкості, а спосіб пробудити в людині здатність давати. Так само батьки просять дитину про дрібну послугу не тому, що самі не можуть, а щоб навчити її ділитися і любити безкорисливо. Саме «батьківська любов — перші краплі, що наповнюють порожній глечик людського серця».
Ісус також засвідчує жінці її гідність: попри осуд односельців, Він бачить у ній здатність любити навіть ворога — юдея, до якого самаряни ставилися з ворожістю. Вона прийшла до криниці опівдні, в спеку, уникаючи людей — але Він її не відкидає. Він прийшов не засудити, а заспокоїти свою спрагу — спасти цю жінку.
Слово вчителя
«Якби ти знала Дар Божий і того, хто до тебе промовляє…», — цими словами Ісус пробуджує спрагу за пізнанням. Добрий вчитель зацікавлює, відкриває горизонт і спонукає до діалогу. Жінка починає відповідати — і саме в цьому діалозі відбувається її зростання в Божому слові. Вона вже відчуває, що перед нею хтось більший, ніж патріарх Яків.
«Цікаво, що в нашій мові спрага і прагнення мають той самий корінь. Ми також постимо, обмежуючи себе в тілесній їжі, щоб пригадати собі про глибше прагнення — наш голод за Божим словом і Божою волею, яка дає життя», — зауважив проповідник.
Слово турботливого лікаря
Коли жінка просить живої води, Ісус промовляє: «Іди, приведи свого чоловіка». Владика Богдан охарактеризував це як делікатний лікарський діагноз: «Господь скеровує увагу на прогалину в її житті — хворобу невпорядкованих стосунків, яка забирає сили і не дозволяє отримати те, чого серце справді потребує».
Проблема людського серця, наголосив архиєрей, — це, як правило, проблема стосунків: незцілених, нездорових, невпорядкованих. Там, де ми сподіваємося отримати любов, нерідко зустрічаємо байдужість чи нерозуміння — і глечик замість наповнюватися спорожнюється. Бог приходить, щоб зцілити ці стосунки — і тоді людське серце знаходить спокій.
Слово відважного пророка
«Ти правду сказала: чоловіка не маєш» — і водночас: «П’ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, не є твій чоловік». Владика Богдан пояснив, звертаючись до людей у храмі, пояснив, що пророк не засуджує, але відважно називає речі своїми іменами — висвітлює суперечність між тим, що людина говорить, і тим, як насправді живе. Це слово часом болить, але без нього зцілення неможливе.
«Боже слово насвітлює нам суперечливість у нашому житті — між тим, що ми говоримо, і тим, як ми живемо. Немає чоловіка, говорить правду і добре каже — але насправді живе безнастанно невпорядкованим життям незаспокоєної людської істоти», — сказав проповідник.
Слово Месії: «Це Я, що говорю з тобою»
Кульмінацією діалогу є те, що жінка говорить про Месію, а Ісус відповідає прямо. Ця мить, за словами архиєрея, — «кінець дороги і початок нового життя». Ісус «пробиває скалу», що ще відділяла жінку від джерела живої води. Жінка, яка прийшла з порожнім глечиком і пустим серцем, раптом відчула повноту.
Глечик перетворився на джерело: не криницю, яку хтось мусить копати, а спонтанний потік, що забив під дією Божого Слова. І жінка побігла до міста — до тих, хто її колись відкидав, — несучи живу воду. Архиєрей також зауважив, що справжні поклонники Бога кланяються Йому «в дусі і правді» — у Христі й разом із Христом. Саме тому Церква жила навіть тоді, коли не мала фізичних храмів.
«Той глечик стає джерелом. І той духовний потік пливе до міста, з якого вона прийшла, — щоб там наповнити людей потоками води живої. Це образ справжнього живого християнина, який отримав спасіння і спонтанно, без великого зусилля, починає напувати інших», — наголосив апостольський екзарх.
На завершення проповіді владика Богдан запросив кожного вірного запитати себе: на якому етапі зустрічі з Богом він перебуває? Чи чує голос Ісуса як батька, що бачить добро глибше за осуд оточення? Як вчителя, що запалює спрагу пізнання? Як лікаря, що зцілює рани невпорядкованих стосунків? Як пророка, що вказує на суперечність між словами і життям? Чи, нарешті, як Месію і Спасителя?
На завершення архиєрей закликав людей, щоб вони дозволили Божому Слову просвітити себе, зцілити та наповнити серце Божою любов’ю, щоб кожен став джерелом життя, надії та любові для своїх ближніх.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви





