СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ісус пам’ятає про тебе!»: проповідь єпископа Володимира Груци про молитву, Церкву і дорогу до неба
У неділю Святих Отців І Вселенського Собору владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, під час проповіді говорив про значення молитви, правди віри та місце Церкви в житті людини. Роздумуючи над євангельською архиєрейською молитвою Ісуса, владика підкреслив, що Христос молиться за кожну людину — дітей, молодь і людей старшого віку. Також єпископ звернув увагу на виклики сучасності, ставлення до Церкви та потребу залишатися закоріненими у Богові й церковному житті.
З цієї проповіді єпископа Володимира Груци ви довідаєтеся:
- чому був скликаний І Вселенський Собор у Нікеї 325 року?
- хто такий Арій і яку хибну науку він поширював?
- чому молитву можна назвати «стратегією чи дорожньою картою» для християнина?
- що означає вислів Ісуса: «Станьте, як діти»?
- чому не можна відділяти Бога від Церкви?
- яке значення для християнина має молитва «Вірую»?
Автор невідомий. Перший Вселенський Собор, храм Святої Софії - Премудрості Божої, м. Київ, близько 1700 року.
Про правди віри і І Вселенський Собор
У сьогоднішній недільний день Церква дарує нам пам’ять Отців, учасників І Вселенського Собору, який відбувся 325 року у місті Нікеї.
Вже в перших століттях християнства появилися течії, які твердили, що Ісус не є Богом, а лише створінням, не є вічний. Найбільшим прихильником цієї течії був Арій, який мав авторитет і однодумців. Тому до Нікеї в Малій Азії з’їхалися єпископи з цілої Церкви на собор, де укладено «Символ Віри», тобто молитву «Вірую», яка показує правди християнської віри.
Деякі секти кажуть, що Ісус не Бог, Марія — не Богородиця. Ці закиди не нові. Повстають нові секти, але єресей нових не можна придумати, бо практично всі вже були в історії. Ісус знав про ці небезпеки, тому молиться за учнів, за нас.
«Молитва і є стратегією чи дорожньою картою»
У сьогоднішньому Євангелії ми чули архиєрейську молитву Ісуса за тих, які ще у світі, в дорозі до неба. Він не укладає стратегій, великих планів, а молиться до Отця, сягає закорінення. Молитва і є стратегією чи дорожньою картою.
Ісус тоді вже молився за нас, Він і зараз нас не забуває. Ісус пам’ятає за тебе, кожна дитино. Дорога до неба — це повернення в нове дитинство. Бо сам Христос каже: «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не увійдете в Небесне Царство» (Мт. 18,3). Ісус не просить мене залишатися дитиною, а нею завжди наново ставати.
Ісус пам’ятає про тебе, молоде. В сучасному суспільстві можуть бути закиди на адресу молоді. Вчора я мав здибанку з молоддю Яворівщини. Спілкуючись з молодими людьми, бачу чимало викликів, непевність. Молодь не є сьогодні гірша, вона є інша. Вона сягає до коріння в християнських спільнотах.
Ісус пам’ятає про кожну людину старшого, тобто золотого віку. Живучи з Богом, на вашому обличчі можна буде завжди відчитати золоту осінь.
Про Церкву, помилки і очищення
Дехто каже: Бог — так, Церква — ні. Така людина має хибне розуміння про Церкву як якусь інституцію чи структуру. Всі роблять помилки, тому важливо їх визнавати. Церква є свята, але складається з грішних людей. Бог ненавидить гріх, але любить грішника, бо Ісус Христос віддав життя за кожну людину.
Роблячи помилки, людина потребує очищення, як і Церква переживає різні реформи, які повинні служити її розвитку. Рослини, наприклад виноград, треба очищувати, але не можна відрізати від джерела.
Церква пережила в своїй історії великі бурі, єресі, переслідування, але існує до сьогодні. Скільки було в історії імперій, монархій, сліди яких можна знайти лише в історичних документах чи архівах. А Церква існує і вказує людині на небо як ціль життєвого паломництва, перспективу після біологічної смерті.
Ми прагнемо в Церкві жити, приймати Святі Таїнства, які дають нам життя. У Церкві є Мати-Богородиця, яка провадить нас до нашого рідного дому — до неба. Там чекає місце для кожного і кожної з нас.
Думка владики на недільний день
Сьогодні, на жаль, не бракує таких людей, які заперечують існування Бога, вважають себе атеїстами.
Але тоді чи дитина, яка в молитві простягає руки до неба, робить щось неправильно? Чи ми, які прийшли до храму на молитву, робимо щось неправильно? Тоді виглядає, що мученики були наївні, коли йшли на смерть?
Небо для нас — це не фізичне чи астрономічне поняття, а певний стан. Ми переконуємося, що наше серце є найкращим місцем зустрічі неба і землі.
Було б добре собі сьогодні у вільний час прочитати повільно цю молитву «Вірую», роздумати над правдами віри.
† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ
