Владика Венедикт Алексійчук: Пізнати справжнього себе — пізнати Божий образ у собі

3 вересня 2023

У кількох чергових роздумах владика Венедикт Алексійчук, єпископ Єпархії Святого Миколая Чудотворця із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США), пропонує заглянути у своє серце, у свій внутрішній світ, щоб зустрітися із справжніми собою та Богом, який просвітлює наше бачення.

Владика Венедикт Алексійчук: Пізнати справжнього себе — пізнати Божий образ у собі

Духовний подвиг і радість — невіддільні

Найбільша трудність в житті полягає в тому, що ми часто, як сліпі кошенята, діємо в темряві. І ця темрява є наслідком нашої гріховної природи, затуманення нашого розуму, серця, очей. Лише коли наближаємося до Господа, тоді нас просвітлює і починаємо розуміти, що є добро, а що є злом, і яка Божа воля щодо нас.

Бог поволі привідкриває темряву нашого буття — і ми починаємо щораз більше бачити всі свої хиби й вади. Тоді до нас доходить: «Ти — воістину Христос, Син Бога живого, який прийшов у світ спасти грішників, перший з яких — я» (молитва перед Святим Причастям).

Також слід бути свідомими, що Господь вірить у нас, бо Він бачить нас глибше. Він дав нам можливість побачити себе краще, крок за кроком, бо ми не готові в одну мить побачити правду про себе. І цей суд переходить крок за кроком у радість. Тому щораз більше пізнаючи, що в нас є поганого, одночасно пам’ятаючи, що Бог у нас вірить, ми поступово дорослішаємо й уже готові до змін. Це важливо глибоко розуміти, що духовний подвиг і радість невіддільні одне від одного. Бо коли ми лише пізнаємо в собі свої вади, можемо знеохотитись.

***

Бог вірить у нас

Часто є так, що внаслідок своїх помилок, невдач і гріхів сприймаємо себе негативно. Однак ми не лише добрі чи погані, святі чи грішні. Реально певні частини нашої особистости, хоч і в початковому вигляді, належать Царству Божому. В інших частинах нашої особи — безлад і хаос. Тому завдяки благодаті Божій, як також через нашу працю і старання, нам належить перемінити це все в Райський сад.

Це так, як чудова клумба з квітами може добре вирости там, де багато торфу і гною. В історії Церкви бачимо, як великі грішники ставали великими святими: апостол Павло, преподобна Марія Єгипетська, святий Августин…

Ще на хресті Бог повірив у кожного з нас, тому вірмо Йому. Він вірить у нас, вірить, що цей наш внутрішній хаос здатний породити красу й гармонію. У нашій Святоуспенській Унівській лаврі був схимонах Дем’ян, який різьбив по дереву. Він часто ходив по лісі, шукав незвичайні частини дерев, особливо коріння. Кілька вправних різців умілого майстра — і маємо голову лелеки чи змія. Трохи більше зусиль — і з’являються лиця тих чи інших людей.

***

Відкрити Божий образ у собі

Наше правдиве «я» неможливо відкрити лише за допомогою тих чи інших психологічних технік, але можемо це зробити лише в Господі.

Кожен із нас створений на образ Божий, однак цей образ у нас часто нагадує дуже стару ікону з уже незрозумілим ликом: чи то святого Миколая, чи святого Василія, а чи ще когось іншого, бо ця ікона вже багато разів була переписана, має багато нашарувань, тому неможливо пізнати, хто і що є на ній. Часто лише фахівець, добре її дослідивши, може розчистити від нашарувань і дійти до оригіналу. Так само і ми повинні все більше зосереджуватися на образ Божий, який є у нас. Може з часом спотворений, але він є. Це так, як сонце завжди світить, хоч хмари і закривають його у певні моменти.

Так і ми повинні бути відкритими до того, щоб у нас проявився образ Божий та йдімо до свого оригінального «я».

***

Зазирнути усередину себе

Ми часто маємо різні бажання, турботи, проблеми, страхи. Коли приглянемося до себе самих, то зауважимо, що майже не живемо всередині самого себе, а зазвичай поза собою. Ми настільки асимілювалися з усім назовні, що лише якесь потрясіння або ж особиста дисципліна-аскеза допоможе нам зупинитись і переформовуватись.

Саме для того, щоб увійти в себе і зустрітися там із Богом, який вкаже нам дорогу життя, Він постійно промовляє до нас, прагне відчинити двері нашого серця. Його любов часом може мати враження жорстокої, бо він, як хірург, може деколи різати скальпелем, допоки не виріже все те, що в нас зле і недобре. Нам непросто зрозуміти Божу любов, коли вона проявляється до нас через хворобу, втрату близьких людей або якусь кризу. Однак часто лише в такий спосіб Господь може почати якісь переміни всередині у нас, вирвати нас зі зовнішньої суєти, яка, як потік, кудись нас несе.

Однак, куди вона нас несе? Як часто ми бажаємо хоч би трохи спокою? Однак частіше зупиняємося лише на мить, бо хочемо якнайшвидше повернутися до звичного стилю життя та докладаємо до цього неймовірні зусилля. Відкидаємо цю нагоду, яку дав нам Бог. Насправді ж, коли приходить якась криза, — це нагода зрости. Частіше «застрягаємо» в саможалю, забуваємо про вічність, тратимо можливість змінити своє життя.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький