Владика Богдан Дзюрах у Прилбичах: «Вашим покликанням і завданням є дати духовну батьківщину»

2 серпня 2021

29 липня 2021 року, з нагоди 156-ої річниця від дня народження Праведного митрополита Андрея Шептицького у його рідному селі Прилбичі відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив архиєпископ і митрополит Львівський владика Ігор Возьняк. Йому співслужили владика Петро Лоза, єпископ-помічник Сокальсько-Жовківської єпархії, та владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. Саме владика Богдан Дзюрах виголосив проповідь, у якій застановився над поняттям духовної батьківщини.

Владика Богдан Дзюрах у Прилбичах: «Вашим покликанням і завданням є дати духовну батьківщину»

Ми прибули сьогодні до родинного дому митрополита Андрея. І хоч немає вже того будинку, де народився наш великий Праведник, ми тішимося, що перебуваємо на цьому місці, яке, зазвичай, називаємо «малою батьківщиною». І хоч ми пишемо це слово в даному випадку з малої літери, ця батьківщина означає для нас так багато! Бо мала батьківщина — це найрідніше і найдорожче місце на всій планеті, з яким, як правило, пов’язані наші найкращі і найтепліші спомини.

Наша Батьківщина — Україна

Говоримо також про Батьківщину з великої літери як країну нашого спільного проживання, яка дає нам цінний досвід приналежності до єдиної великої національної родини і за яку ми почуваємося всі відповідальні перед Богом, перед теперішніми і прийдешніми поколіннями. Сьогодні будемо тут особливо молитися за нашу Батьківщину Україну і все, що її творить, так як до цього свого часу заохочував сам митрополит, коли пояснював, як слід молитися перед Найсвятійшими Тайнами:

«Згадайте у цій молитві й про нашу Батьківщину! Просіть Ісуса Христа, щоби відвернув від нас всяку Божу кару, а щодня зливав на нас святе благословеннє. Згадайте про потреби нашого народу: про те, що його болить і чого собі бажає. Просіть Ісуса Христа, щоб утвердив нас усіх у вірі і не дав нам ніколи затратити її. Просіть Його, щоб стеріг нас від братньої незгоди; щоб з’єдинив нас з любов’ю в одно і дав нам спільними силами стреміти до ліпшої майбутности. Помоліться за свою родину, за родичів і рідню, за свояків і чужих, за своє село і за сусіднє. Помоліться і за ворогів! Така молитва дуже мила Христови. Згадайте й за померлих, що не діждались цього святого дня! Просіть теж Христа про наверненнє грішників і про всі потреби християнського світу».

Духовна батьківщина кожного християнина

Але є ще одне поняття батьківщини, а саме — «духовна батьківщина». «Вашим покликанням і завданням є дати вашим співгромадянам тут в Німеччині і Скандинавії духовну батьківщину» — побажав мені один з німецьких єпископів у привітальному листі з нагоди мого нещодавнього призначення Апостольським екзархом. І це — завдання усієї Церкви, — не тільки поодинокого єпископа чи екзархату — давати своїм вірним найголовніше — духовну батьківщину. Що означає ця «духовна батьківщина», і як її дає нам митрополит Андрей тоді і нині?

Перша духовна батьківщина: Боже Слово

Передовсім для нас, Божих дітей, духовною батьківщиною є Боже Слово. Господь самим своїм словом покликав до буття увесь світ, а в ньому — кожного із нас. Боже Слово — це немов колиска, духовне лоно, з якого ми народилися на світ. Коли ми повертаємося до Святого Письма, ми неначе повертаємося до Отчого Дому, де безнастанно з вічності звучить люблячий голос нашого Отця Небесного.

Без сумніву митрополит Андрей поділяв слова свого сучасника письменника Андрія Чайковського, який в листі до митрополита висловлював своє переконання: «Наймогутніший той народ, у котрого на столі першою прикрасою є Святе Письмо. Не розумію просвіти без сего, не розумію культури. Се перша книжка зарівно для інтеліґента, як і простолюдина, з котрої слідує черпати науку». Наш праведник іде ще далі, розглядаючи Святе Письмо не просто я прикрасу на столі чи джерело просвіти, але як щедро заставлену Божу життєдайну трапезу, яку слід споживати по можливості щоденно. «Св[яте] Письмо треба безнастанно читати з багатьох і багатьох причин. Передовсім треба Божим словом кормити свою душу. Вона дичіє, коли не має того корму. Як неуправлюване поле заростає хабаззям, як деревина не обслуговувана видає вовки, як парохія, в якій ніхто не проповідає Євангелія, запустіє в короткому часі, так само і з тих самих причин марніє, нидіє, дичіє і душа, якій не дається доброго духовного корму. Тим духовним кормом є Св[яте] Письмо» (Пастирське послання до духовенства про Молитвослов і Святе Письмо, 1936 р.). Тому митр. Андрей висловлює своє побажання, щоб «читання Святого Письма кожного дня, хоч би на хвилинку, стало звичаєм кожної християнської родини».

Друга духовна батьківщина: Христова Церква

Духовною батьківщиною для нас, Христових учнів, є також Христова Церква. Християнин, який належить до Христової Церкви, ніде і ніколи не почувається чужинцем чи самотнім. Це особливо відчуваєтсья в діаспорі, і я сьогодні можу посвідчити, що новоприбулі з України дуже часто шукають саме українського храму, церкви, бо саме там вони почуваються вдома, в своїй батьківщині посеред незнаного і нового оточення.

На цю нашу духовну батьківщину, якою є «єдина, свята, соборна і апостольська Церква» диявол та його слуги постійно нападають. Вони мріють, щоб нас позбавити цієї батьківщини, щоб ми стали як вівці, виведені в чисте поле, позбавлені духовного захисту і духовних орієнтирів, як духовне перекотиполе, позбавлене життя і вирване з коріння. Митр. Андрей з одного боку не тільки дуже вболівав над нещасними розділом, який поширився посеред християн; його болів кожен відхід «на чужину» громадянина цієї духовної батьківщини, якою є Христова Церква. З іншого боку кожне навернення до Бога, повернення до Церкви митрополит стрічав як великий Божий дар, велике свято. Ось як писав до вірних на початку 1942 року: «Впродовж двох років большевицького панування много грішників повернуло до Бога; у всіх церквах у цілому краю приходили до сповіді й побожно причащалися навіть такі, що їх цілими літами ніхто не бачив у церкві! До них-то в першу чергу звертаюся. Витаю Вас цілим серцем! Ви вернули до своїх, до рідних, Ви з нами всіма вернули до батьківської хати, до милосердного Батька. З нами всіма — бо хто ж між нами не є тим блудним сином, що вернув до милосердного Батька? Дехто поміж Вами, Дорогі, по-вернув до Батька після довгих, може, літ, і тим більше його щастя, та й тим більша радість усіх нас».

Третя духовна батьківщина: Небо

Нарешті, митрополит Андрей пригадує нам, що наша остаточна батьківщина не є тут, на землі, але — у вічності, у небі. Він за автором послання до Євреїв міг би сказати, що «ми не маємо тут постійного міста, а майбутнього шукаєм» (Євр. 13, 14), що ми «чужинці на землі й захожі», які, говорячи так, «ясно показують, що шукають батьківщини», «кращої бажають, тобто небесної» (Євр. 11, 13–16).

Перебуваючи на цьому світі, ми перебуваємо в дорозі з еміграції додому. І маємо щодня приготовлятися до того, щоб на кордоні цієї нашої вічної батьківщини ми не були відкинені, але пройшли отой кордон очищені і повні радості, як повертаються з далекої мандрівки до рідного порогу розкидані по світі діти. Бо на цьому кордоні «митники» будуть нас дуже ретельно перевіряти, — з яким багажем ми прийшли і що зі собою несемо, покидаючи земне життя! «Приготовляйтеся на цю хвилю!» — кликав митрополит Андрей, вже сам перебуваючи на порозі вічності і нині кличе кожного із нас із вічності, і пояснює, як має виглядати це приготування: «Заховуйте ж уже Божий закон, — отверто скажу: приступайте часто до св[ятих] Таїнств. Бо без Божої благодаті, яку находимо передовсім у Пресв[ятій] Євхаристії, трудно нам бути добрими християнами; без неї так легко упадаємо, таклегко відступаємо від Батька, так легко можемо й пропасти! І не занедбуйте молитов! Молитва потрібна до християнського життя; без молитви годі жити».

Літургія — неначе передпокій нашої Небесної Вітчизни

Дорогі у Христі! Ми всі, що сьогодні прибули до малої батьківщини Праведного митрополита Андрея, зібралися як діти вільної і соборної Батьківщини — України, а стоячи у храмі на Літургії, ми наче перебуваємо у передпокої нашої небесної Вітчизни, з якої праведний Андрей скеровує до нас своє пастирське слово, скеровуючи наше серце і думки у цій Літургії до вічності, до неба, бо «всі обряди, ціла Богослужба переповнені тими відблисками вічности; у нашій переминаючій і перепливаючій дійсності сьогодні відбивається давна минувшість, як і далека ще будучність, чи радше та вічність, у котрій Христос жиє і в якій бодай в часті жиємо й ми, і наше життя в небі».

То ж відновімо нині постанову щоденного читання Божого Слова, особисто, і особливо — у родинах, щоб ми спільно не тільки переглядали передачі по телебаченню чи новини в інтернеті, але щоб ми родинами збиралися навколо трапези Божого Слова, яке нехай буде для нас щоденною поживою. Любімо і будьмо вірні нашій Церкві-Мучениці — яка є духовним домом, батьківщиною усіх греко-католиків у світі, молімося і дбаймо про її єдність, — справа, яка так дуже лежала митрополитові Андреєві на серці! І врешті решт — маймо перед очима серця наш справжній, кращий і тривалий дім — нашу небесну батьківщину, до якої ми покликані і яку сподіваємося осягнути за ласкою і милістю нашого Господа і Спаса Ісуса Христа, за молитвами і заступництвом Праведного Митрополита Андрея:

Молімося до Господа його словами:

«Віддаю у Твої руки всі мої журби, а передовсім справу мого вічного спасення. Обіцяю Тебе любити і Тебе почитати аж до останньої хвилі життя; обіцяю розширяти по силам почитаннє Твого Найсвятішого Серця. Розпоряджайся мною, о мій Ісусе, після уподобання. Не хочу іншої нагороди, крім Твоєї найбільшої слави і Твоєї Пресвятої любови. Дай мені ту ласку, щоб я замешкав у Твоїм Божім Серці, ту хочу перебувати по всі дні мого життя, ту хочу жити до останнього мого віддиху. І Ти, Христе, прийми в моїм серці місце перебування, місце відпочинку. Лишімся так тісно злучені, щоби колись я міг Тебе хвалити, любити і посідати на цілу вічність там, в небі, де буду на віки величати безконечне милосердіє Твого Найсвятішого Серця. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії