Українська греко-католицька громада Сен-Жермен-ан-Ле у Франції отримала власну каплицю

5 лютого 2026

З 1 лютого 2026 року українська громада має місце для спільної молитви, підтримки та зміцнення єдності. У користування українській парафії передано каплицю Сен-Луї, розташовану на території місцевого госпіталю. Вона стане новим духовним осередком для українців цього регіону.

Українська греко-католицька громада Сен-Жермен-ан-Ле у Франції отримала власну каплицю

1 лютого 2026 року у місті Сен-Жермен-ан-Ле (Saint-Germain-en-Laye) відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Ігор Ранця, єпископ Паризької єпархії Святого Володимира Великого. Йому співслужили отець Роман Остапʼюк, адміністратор парафії, отець Славко Чізмар, сотрудник, а також диякони єпархії. Про це повідомляє місцева єпархіальна пресслужба.

На богослужінні були присутні почесні гості та представники місцевої влади й духовенства, зокрема: Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції Вадим Омельченко, генеральна директорка лікарень спільного керівництва Діана Петтер, муніципальна радниця та відповідальна за справи культів Анн де Жакльо, генеральний вікарій дієцезії Версаля отець Марк Булль та парох і декан у парафії Сен-Жермен-ан-Ле отець Бруно Ірондель.

Під час Літургії спільнота молилася за мир в Україні, за українських захисників, за всіх, хто змушений був залишити рідні домівки, а також за потреби вірних і їхніх родин. Також було зачитано «Заклик ієрархів УГКЦ в Західній Європі до спеціальної збірки для допомоги страждаючим від теперішніх російських атак проти цивільного населення України». Зібрані кошти з цих збірок будуть скеровані на підтримку найбільш потребуючих в Україні.

Євангельська проповідь

У цей день вірні слухали євангельську притчу про блудного сина (Лк 15, 11–32). Владика звернув увагу на дуже конкретну небезпеку у взаєминах: можна любити не людину, а те, що вона дає, і так знецінити саму особу. «Те, що сталося із блудним сином буває стається з нами: що ми потребуємо дарів іншої особи більше, ніж її самої», — зазначив проповідник. Тобто, починаємо сприймати ближнього як «засіб» для наших потреб, а не як особу, яку треба любити й берегти.

Далі владика наголосив, що на початку стосунків ми вчимося бачити людину цілісно — «внутрішно і зовнішно». І нам просто добре бути з цією особою. Однак часто так стається, що дари тієї особи стають домінуючими, а сама особа втрачає своє значення.

Владика конкретизував, що під дарами мається на увазі не лише матеріальне: «чиясь добра вдача стає важливішою, ніж сама особа, чиясь компетенція чи знання — важливіші, ніж вона. Ми отак починаємо „споживати“ когось, забуваючи про саму особу».

Тоді слова блудного сина — «Тату, дай мені частину маєтку» — означають, як пояснив владика — «твоє існування для мене не має значення, мені потрібні твої дари». Окремо він застеріг, що подібне може статися і в нашому духовному житті, коли людина звертається до Господа лише у кризі, а потім відходить: «І найстрашніше, що ми отак Бога відкидаємо — користуємося тим, що ми можемо в Бога витягнути… і Він, Ісус Христос, як такий, як особа нам особливо не потрібний».

Проте, ключовим у притчі, за словами владики, є надія Отця, який не перестає любити і чекає: «Отець чекає нашого повернення, щоб ті відносини відновити».

У контексті війни ця притча є «доброю нагодою переосмислити наші взаємини з Богом і ближнім» і побачити, «наскільки це важливо — цінувати кожну особу як таку», починаючи від найближчих у родині та громаді.

Наприкінці богослужіння владика уділив усім присутнім своє архипастирське благословення та подякував тим, хто долучився до організації спільної молитви.

Коротка довідка про каплицю

Каплиця Сен-Луї (Chapelle de l’hôpital) є каплицею на території комплексу Hôpital Saint-Louis у місті Сен-Жермен-ан-Ле (Франція). Каплицю розпочали зводити у 1881 році, а благословення (освячення) відбулося у 1884 році. Її поява пов’язана з розбудовою лікарняного комплексу наприкінці ХІХ століття.

Автором проєкту був французький архітектор Alfred (Nicolas) Normand. Архітектура каплиці — еклектична, тобто поєднує елементи різних стилів, що було типовим наприкінці ХІХ століття.

Окрему увагу привертає внутрішнє оздоблення каплиці. У документації культурної спадщини Франції зазначено, що інтер’єр має трафаретний розпис (au pochoir), а у вівтарній частині збереглася мозаїка з авторським підписом і датою — «E. Paris — 1883» (тобто виконана ще до благословення каплиці у 1884 році)…

Каплиця має охоронний статус як об’єкт культурної спадщини Франції: її внесено до переліку Monuments historiques (статус inscrit MH, 21 липня 1997 року).

Сьогодні Chapelle Saint-Louis розташована в межах лікарняного комплексу; публічний доступ зазвичай здійснюється через головний вхід з боку 20 rue Armagis.

Можливість звершувати богослужіння в каплиці надана за сприяння діоцезії Версалю, місцевої римо-католицької спільноти та за згодою дирекції госпіталю.