Стрийський Єпархіальний інститут подружжя закликає долучитися до відзначення «Тижня подружжя»

ПОНЕДІЛОК

ВЕЛИЧ ЛЮДСЬКОЇ ПРИРОДИ

Починаючи із 11 травня цього року, в Україні стартує «Тиждень подружжя». Це час, коли тематика подружжя та сімї стає центральною у суспільних дискурсах різних середовищ з метою популяризації й утвердження сімейних цінностей в Україні. Долучаючись до цієї ініціативи, впродовж наступних шести днів вашій увазі буде запропоновано ряд тем, які розкриватимуть красу Божого плану щодо подружжя та сім’ї та представлятимуть небезпеку тих викликів, які сьогодні намагаються затьмарити цю красу.

Розпочнемо із роздумів про «Велич людської природи», яка є відправною точкою у правильному осмисленні феномену подружжя.

Людина — це одне із найвеличніших та найзагадковіших творінь на земній кулі. Особливість її природи пробували описати сотні богословів, філософів, поетів та митців, однак, вона і надалі залишається великою загадкою. До прикладу, відома українська поетеса наших днів Ліна Костенко, роздумучи над таємницею людини віршовано зазначає: «А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір’я, а з правди, чесноти і довір’я…». Автор псалмів, творячи свою спробу відчитати особливість людського буття, зазначає: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги» (Пс 8,4–9). Св. Іван Дамаскин, Отець Церкви, також пропонує свої роздуми на цю тему, підкреслюючи, що Бог створив людину наче «світ, малий у великому, другого ангела […] царя над тим, що на землі, підвладного Царю Всевишньому, земне і небесне єство, часове і безсмертне, видиме і мисленне, проміжне між величчям і малістю, водночас дух і плоть»[1].

Виняткова доля людини розпочинається вже від самого моменту її створення. Боже Об’явлення розповідає, що Бог творив усе лише одним словом, а ось творенню людини передує Божественна «нарада» на якій вирішується не лише покликання до життя людини, але і особливість її природи: «Тож сказав Бог: „Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу“» (Бут. 1, 26). Згідно Божого задуму, єдине творіння у всьому всесвіті, яке отримало Образ Божий, є саме людина. Образ Божий — це не якийсь гарний додаток до людської природи. Це фундамент її природи, невід’ємна умова людського існування. Знищити образ Божий у людині рівноцінне знищенню самої людини.

Наступною важливою характеристикою людської природи є її бінарність, про що ми також дізнаємося із Божого Об’явлення: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (1,27). Розкриваючи Божий замисел щодо людини, бачимо що остання створена у двох іпостасях — чоловічій та жіночій. Та сама людська природа, яка має своє подвійне вираження. «Не можна бути просто людиною — людина завжди є або чоловіком, або жінкою»[2]. Кожна з обох статей, хоч і посідає свою особливість, під кожним оглядом є рівною за гідністю та цінністю. І хоча історія знає випадки несправедливого порівняння обох статей чи домінування однією над іншою, все ж було б великою помилкою задаватись питанням, яка із статей є важливішою чи ціннішою. Адже Образ Божий, який в однаковій мірі є даний як чоловікам так і жінкам, остаточно та безапеляційно закріплює рівність між ними обома.

Важливим буде підкреслити, що рівність про яку іде мова, немає нічого спільного із однаковістю. Чоловіча і жіноча стать за своїми характеристиками абсолютно відрізняються між собою. Статевість визначає людське буття не лише на фізичному, але і на психологічному та духовному рівнях. Чоловіки і жінки різняться між собою як будовою тіла, так і способом пережиття емоцій, ба навіть особливістю духовного життя. Ці відмінності окреслюють неповторну красу та особливість кожної із статей, які мають за мету взаємно служити одне одному своїми дарами. І в жодному разі не можна затирати цієї різниці, оскільки це було б запереченням Божого задуму та природи самої людини.

Здавалось б, що все про що було вище сказано є очевидним та самозрозумілим. Однак не для всіх. Останніми роками, як у світі, так і в Україні зокрема, активно ширяться переконання, які пробують заперечити об’єктивну правду про людську природу. Йдеться про так звану «гендерну ідеологію», яка, прикриваючись благородною метою боротьби за рівність усіх людей, насправді має за мету щось цілком інше, що породжує серйозну загрозу для світового суспільства.

Основою гендерної ідеології є розрізнення між біологічною статтю, яка дається людині від зачаття, та гендером — особистим вибором сексуальної поведінки[3]. Тобто людина, не залежно від того ким вона народилася, чоловіком чи жінкою, може сама собі вибирати як їй жити: як чоловік чи як жінка. Статевість стає роллю, яку можна змінювати, при цьому необмежену кількість разів. Рівно ж статевість «перестає усвідомлюватися як глибинне покликання особи до вічної любові, а вважається наче тимчасовою грою»[4]. Фактично «те, що донедавна вважалося статевими відхиленнями, сьогодні проголошується теоретиками гендеру не просто як нормальність, а як правило життя, якого слід дотримуватися під страхом насмішок, осуду чи навіть покарання»[5].

Свого часу Папа Венедикт XVI зазначив: «Те, що часто виражається і розуміється під терміном „гендер“, призводить урешті до самовизволення людини від сотвореного світу і від Творця. Людина хоче сама себе творити і завжди та лише сама хоче розпоряджатися всім, що її стосується. Але таким чином вона живе всупереч істині, всупереч Духові-Творцеві»[6]. Окрім того, гендерна теорія не лише заперечує християнське вчення про людину, вона ще й нівелює об’єктивні наукові дані медицини та психології. Це в свою чергу дає нам повне право визнати, що «теорії гендеру є руйнівними та антилюдськими»[7].

Молімо всемилосердного Бога, про мудрість об’єктивного пізнання людської природи та захисту від згубної дії різноманітних ідеологій, які підривають основи людського життя.

[1] Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, книга друга, глава XII: Про людину.

[2] Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології, 19.

[3] Пор. Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології, 13.

[4] Спільна Декларація католицьких єпископів України з приводу небезпеки нового ідеологічного поневолення нашого народу (25 листопада 2015 року).

[5] Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології, 16.

[6] Промова Венедикта XVI до Римської курії з нагоди різдвяних вітань (22.12.2008), п.1

[7] Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології, 20.

ВІВТОРОК

БОЖИЙ ЗАДУМ ЩОДО ПОДРУЖЖЯ ТА СІМ’Ї

У сучасному світі сім’я зазнала впливу багатьох суспільних та культурних змін. Чимало сімей, живучи у цій ситуації, залишаються все ж вірними тим цінностям, які становлять основу інституції сім’ї. У свою чергу знаходяться й такі, що стали непевними щодо цінностей та глибинних завдань подружнього та сімейного життя. Можемо зустріти й такі сім’ї, які зустрічаються тет-а-тет з різного роду несправедливостями, що стають на перешкоді здійснення їх фундаментальних прав. Проте варто глянути на перше подружжя, щоб зрозуміти у чому полягає Божий задум щодо нього.

Перша книга Біблії розповідає про сотворення видимого світу та всього того, що його наповняє. Також на початку створив Бог людину, «чоловіком і жінкою створив їх». Бачимо, що не Адам і Єва придумали таку форму спільного життя, а сам Господь, що є досконалим Розумом, задумав їх як сім’ю. Після створення першого шлюбного союзу сказав Бог, що все не просто добре, а дуже добре, що біблійною мовою означає «досконало». Отже Він хотів, щоб саме Едемський принцип союзу між людьми був єдиною моделлю для всіх людей, що житимуть на світі. Цей союз чоловіка та жінки є фундаментальним у творенні сім’ї, основою якої є Любов.

Глянувши на сучасні тенденції, нерідко суспільство пропонує звабливі погляди й рішення, які в різний спосіб спотворюють істину та гідність людської особи, а це в свою чергу травмує з середини інституцію сім’ї. Такі пропозиції часто знаходять свою підтримку у середовищі засобів масової інформації, що витончено ставить під загрозу свободу та здатність до об’єктивного розуміння концепції творення сім’ї.

Тому сучасні сім’ї поділяються на ті, які є знаком спасительної дії Христа у світі та інші, які стають знаком відкинення людиною Божої любові. Власне у корені цих негативних явищ часто лежить спотворене поняття свободи, коли її розуміють не як здатність здійснювати істинність Божого плану щодо подружжя і сім’ї, а як автономну силу для самоутвердження, часто заради власного «егоїстичного добра».

Жертовність, вірність, єдність та нерозривність — це ті основні властивості християнського подружжя, які є ключами до творення міцної християнської сім’ї. Власне у цьому намірі ми повинні будувати суспільство, а особливо його найменшу клітину — родину. Тому плекаймо у своїх сім’ях любов, будуймо родину згідно Божого задуму, щоб вона давала добрі плоди, добре насіння для все нових і нових жнив у майбутньому!

СЕРЕДА

ПОКЛИКАННЯ ДО БАТЬКІВСТВА І МАТЕРИНСТВА

Християнська сім’я є основою суспільного ладу, його джерелом та найважливішою його клітиною. І для доброго формування і творення, вона потребує відповідного усвідомлення відповідальності прийняття даного рішення — стати чоловіком та дружиною, ба навіть більше — стати батьком та матір’ю для своїх дітей.

Важливим моментом у належному житті родині є сповнення обов’язку, який випливає з факту народження дітей — відповідальність за людське життя. Тому важливо усвідомити цю відповідальність і розуміти свою співпрацю з Творцем. Бо саме співпраця трьох осіб — Господа Бога й обох по другів — є джерелом життя.

Зародження нового життя є водночас початком нового етапу у житті су пругів — вони стають батьками. Жінка покликана бути матір’ю, так як чоловік покликаний бути батьком. В моменті, коли вони дають початок новій особі — вони реалізують це покликання. Те що було потенційно вписане в їхню природу стає дійсністю. Обоє вони несуть відповідальність за своє потенційне, а потім дійсне батьківство і материнство.

Дитина є Божою дитиною, бо іншого батьківства не існує. Батьки повинні сприймати дитину як Божий дар і завдання призначене їм Творцем. Та, на жаль, в теперішній час народження дітей зводиться до мінімуму, а то й взагалі нівелюється.

Бачачи подружні проблеми, пов`язані із відповідальним батьківством, Церква старається довести своїм навчанням, що подружжя вже від самого початку було встановлене не людиною, а Богом і, по суті, є священним та нерозривним, де дана нерозривність відповідає суті любові між чоловіком та жінкою. Відповідальне батьківство та материнство завжди були основою, фундаментом навчання Церкви.

Одним з сучасних викликів, перед якими стоїть інституція сім’ї, є відкинення Бога як посередника сім’ї. І одразу з цього випливає чимало проблем таких як порушення фундаментальної ідеї — сім’ї як союзу чоловіка та жінки. Гармонія та рівність у сім’ї замінюється домінуванням чи насиллям. Коригування даної моделі призводить до проблем у вихованні дітей, зокрема статевому та психологічному. Такого роду модуляції призводять до руйнування Богом закладеного задуму союзу любові чоловіка і жінки.

Дуже важливо, щоб дитина виховувалась у сім’ї, де є присутні батько і мати. Приклад кожного з них допомагає дітям формувати здорове сприйняття статевості, розуміння правдивої любові, що єднає батька і матір, плодом якої є її народження. Усвідомлення того, що дитина є бажаною та очікуваною батьками, сприяє її зростанні у любові.

Саме тому велика відповідальність батьківства та материнства має безпосередній вплив на виховання дітей. І саме над цим кожен з нас повинен застановитися в часі Тижня подружжя.

Молімося за сім’ї, за наше майбутнє, щоб Всемогутній Господь Бог дарував нам любов та мудрість, щоб діти були даром любові і виховувались крізь призму любові їхніх батьків. Амінь.

ЧЕТВЕР

ДІТИ — ДАР БОЖИЙ

Сьогодні ми звикли чути про нові винаходи. Людина постійно творить щось нове. Одні винаходи полегшують життя людей і йдуть їй на благо. Інші, на жаль, спрямовані проти добра людини, несуть зло у її життя. Нічого дивного, що за такими швидкими темпами старі винаходи відходять у минуле та вже не ваблять нас, не інтригують, оскільки на їх місце прийшло щось нове.

Є, однак, винахід, який ніколи не може зістарітися, а на його місце не можна придумати чогось нового та кращого. Це винахід самого Творця світу. Таким винаходом є сім’я. Так, це Господь Бог створив образ сім’ї, а людину вчинив здатною цей задум Божий приймати та реалізовувати у своєму житті.

Людині при цьому відведена велична роль. З одного боку, ми не можемо нічого додавати чи змінювати у цьому предвічному Богом закладеному порядку. А з іншого боку, у межах цього задуму на дорозі сімейного життя ми покликані бути творчими та в межах, які визначив Господь, розвивати та скріплювати стосунки у сім’ї, щораз більше зростати у любові та в прагненні якомога повніше й краще зреалізувати той задум, який Бог має щодо подружжя і сім’ї.

Одне із важливих завдань подружжя — народження і виховання дітей. У книзі Буття читаємо, що Бог благословляє Адама і Єву — оце перше подружжя — словами: «Будьте плідні й множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бт. 1, 28). Господь у благословенні після сотворення людини вказує на зміст і природу цього союзу чоловіка і жінки: він має бути плідним, відкритим на народження дітей. Це благословення звучить як покликання, як особлива місія, яку Господь доручає подружжю, коли благословляє його та єднає у Таїнстві Шлюбу.

Таким чином Бог кличе подружжя до участі у Його творчій могутності. Він кличе подругів до творення нового життя, нової людини, яка буде образом і подобою Бога. Це величне покликання, це благородна місія. Ніщо інше, ніякі досягнення не зрівняються із цим таїнственним завданням сім’ї — народжувати та виховувати дітей.

Усвідомлення такої величі дозволяє нам по-іншому подивитися на цей обов’язок, аніж зазвичай світ сприймає його. Якщо не розуміємо цієї величі, то народження, а відтак виховання дітей може перетворитися у непосильний тягар, який виснажує батьків і стає причиною нарікань, незадоволення, розчарування, а відтак гніву та втоми.

Звичайно, такий обов’язок не є легким. Щоб його сповнити, подружжя має відкритися на безмежну та безумовну любов, яка готова прийняти дитину найперше яко дар Божий. Така відкритість вимагає жертвенності, самопожертви, здатності пустити у свій життєвий простір нову людину, яка може багато в чому змоделювати та змінити звичний ритм життя. Ми знаємо, що у народженні, а відтак вихованні дітей є багато непередбачуваності.

Прийняти дитину у свою сім’ю — означає відкритися на невизначеність. Не знаємо, якими вони будуть. Що вмітимуть. Чи сповнять наші надії. Чи не прийдеться за них встидатися. Вони точно потребуватимуть багато уваги й турботи — і то на довгі роки. Але це саме вони виводять подружжя із закритого острова егоїзму та самодостатності на новий рівень спілкування, любові, щастя. Вони стають нашими вчителями правдивої безумовної любові. Адже батьківство — це стан, який кличе людину бути постійно готовою змінюватися і по-новому приймати своїх дітей щораз із більшою любов’ю. Тільки тоді ми будемо здатними зріло переживати всі ті виклики, які зростають і стають серйознішими разом із зростанням наших дітей.

Нічого дивного, що багато хто має страх перед таким важливим і вимогливим завданням подружнього союзу. Однак, такі страхи потрібно переживати із довірою до Бога. Це ж Він є дателем життя, а батьків кличе до співучасті та опіки над цим життям. З Богом маємо наші страхи перед народженням дитини перетворити у трепет і відкритість. Це родить велику довіру до Господа у наших серцях.

Знаємо, що є багато людей, які нехтують цим важливим покликанням народжувати та виховувати дітей і свідомо обирають бездітне життя. Для осягнення такої цілі застосовують весь арсенал, наявний сьогодні у контрацептивній індустрії. А якщо цей метод не спрацює, то вони готові досягати свого задуму — бездітного життя — навіть через аборт, тобто, фактично, вбивають свою зачату дитину ще в лоні жінки. Очевидно, така постава йде в розріз із Божим задумом щодо подружжя. Такий світогляд відкидає Боже благословення народжувати й виховувати дітей — а разом із тим відрікається і від інших Божих благословень, які приходять у життя подружжя із народженням дитини.

Ще більшим спотворенням того образу подружжя і сім’ї, який пізнаємо із Святого Письма, є такі союзи, які по суті нездатні зачати й народити дитину, бо за своєю природою суперечать принципу єдності між чоловіком і жінкою. Адже знаємо, що лише в цю єдність між чоловіком і жінкою Бог вкладає потенціал народити дитину. Тому виключно така єдність є здатною зреалізувати Божий задум щодо подружжя і сім’ї. Лише така єдність і є сім’єю, яку задумав Господь Бог.

Якщо люди свідомо закриваються на дар плідності та сприймають дитину як загрозу певному усталеному устрою свого життя, тоді вони не беруть до уваги Божий задум, а реалізовують якийсь власний проект і задум. Очевидно, у такій поставі подружжя також відмовляється від того багатства любові та радості, якими Господь бажає наповнити їхнє життя через дітей. Батьківство людини є відблиском батьківства самого Бога. Він є правдивим Отцем кожної людини. Господь кличе кожне подружжя — союз чоловіка та жінки — відкритися на народження немовляти чи прийняти у свою сім’ю дитину, яка позбавлена батьківського піклування. Це те, що по-особливому наближає та уподібнює людину до Бога.

П’ЯТНИЦЯ

МОРАЛЬНІ НОРМИ — ЗАПОРУКА ЩАСЛИВОГО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Господь Бог, Творець неба і землі, дав людині свої закони, певний моральний принцип, на якому має будуватися життя світу та людської спільноти зокрема. Очевидно, Бог найкраще знає, що є Добром, а що є злом. Тому Його дороговкази — це найкращі орієнтири, як ми можемо осягнути Добро та уникати зла у нашому житті.

Людина не завжди готова прийняти ці Божі закони. Дуже часто вона прагне змінити, змоделювати на власний лад все навколо. Останнім часом береться навіть підмінити Правду про себе саму, а також змоделювати образ сім’ї, який Бог задумав і об’явив людині. Новітні ідеології прагнуть заперечити те, що вписане у природу людини та є очевидним. Задля цього вдаються до маніпуляцій, насильно спотворють природу, роблять підміну понять і намагаються всіх переконати, що це і є Божий задум. Людина хоче показатися мудрішою за Бога — а тим самим лише поглиблює своє безумство…

Святий Папа Іван Павло ІІ у Листі до сімей перестерігає, що існують потужні програми — і ми можемо самі це зауважити — які прагнуть зруйнувати інституцію сім’ї. Тому ставлять за ціль заперечити моральні принципи та норми, вкоренити вседозволеність, розмити межі того, що насправді є сім’єю та змішати цей образ із домішками, які його спотворюють. Вони всіма засобами намагаються вкоренити у суспільній свідомості прийнятність безпринципності та неважливість моральних норм. Натомість пропонують будувати стосунки та й все своє життя на основі власних бажань людини. Мовляв, свобода — основний принцип і право, а отже ніякі норми та правила не потрібні, бо вони утискають свободу.

Однак, у такому світогляді є велика несправедливість і зло, яке чиниться людині. Бо це дорога в нікуди. Адже відірвавшись від берега Божих заповідей та християнських цінностей, до якого берега зможемо пристати? Хіба що до тих «правил» і наказів, які дає диявол. Іншої альтернативи не існує! Або ми живемо з Богом і ходимо Його дорогами, або відрікаємося Божого задуму й натомість беремося реалізовувати свої плани, а згодом — задум диявола. Не перший погляд, така позиція утверджує свободу людини. Але з часом така нічим не орієнтована й не підтримана свобода перетворюється на сваволю, а відтак веде до неволі гріха й диявольського полону. Ось до чого провадить відмова від Божого закону.

Це легко перевірити. У цьому кожен може переконатися навіть на власному досвіді. Ось візьмімо основні принципи, на яких, згідно із Божим задумом, має базуватися християнське життя, а зокрема життя подружжя і сім’ї. Кожного разу, коли хтось бодай на крок відступає від Божого закону та порушуємо моральні принципи, відразу погіршується атмосфера у сім’ї, стосунки стають напруженими, замість щастя і радості приходить смуток і незадоволення. Іншими словами, якщо ми відходимо від Божих принципів — а це є ті засади, які дарують нашій сім’ї відблиск Царства небесного — і опускаємося до псевдопринципів виключно людських, а ще гірше диявольських — то ми творимо передумови для того, щоб перетворити сімейне життя у маленьке пекло.

Скасування, недотримання, переступ моральних норм, на який спочиває сім’я, неминуче веде до руйнування. Якщо така тенденція є загальносуспільною, тоді все суспільство проймається рисами пекла, воно перетворюється у культуру смерті — на противагу культурі життя, яку прагне дарувати нам Господь Бог. Відкинення моральних норм і засад християнського життя — це заперечення Істини про людину та її покликання. Хтось називає це звільненням людини від обтяжливих правил життя. Однак, заперечення Істини веде до тоталітарного устрою. Поступово людина стає заручником ідей, програм, лозунгів, які насправді не звільняють її, а обумовлюють, як саме має вона думати та діяти, аби не виглядати «білою вороною». У підсумку, це диявол поступово відводить людину та ціле суспільство від Божого закону та штовхає у пастку, яку сам приготував.

Правдива свобода не має нічого спільного із свавіллям і догоджанням власним забаганкам чи пристрастям. Справжня свобода невіддільна від Істини та Відповідальності. А ще вона має бути сповнена правдивої Любові. Лише тоді, як сказав св. Августин, людина може робити все, що хоче — бо її бажання будуть чистими та справді благородними.

СУБОТА

МАЙБУТНЄ ЛЮДСТВА ПРОХОДИТЬ ЧЕРЕЗ СІМ'Ю

Як пригадують нам католицькі єпископи в Україні: «Сім’я є найстаршою інституцією на Землі. Вона існувала до появи таких видів укладу людського життя, як народ, нація чи держава»[1]. Будучи найстаршою інституцією, за волею Творця, сім’я стала початком усіх інших людських інституцій, без яких існування цього світу є немислимим. За своєю природою, «сім’я є першою та життєдайною клітиною суспільства»[2], відповідно майбутнє суспільства, а відтак і світу є у прямій залежності від сім’ї.

Такій своїй особливості сім’я завдячує головно дару плідності, яку Господь вписав виключно у природу подружжя. Будучи колискою кожного нового життя, вона в той же час стає місцем народження нових громадян. Окрім цього сімя є неоціненним даром для суспільства ще й тому, що вона є «першою і незмінною школою суспільного життя»[3]. Неможливо побудувати здорового народу із осіб, які не мають відповідних задатків до життя у суспільстві. Суспільне життя здійсниме лише тоді, коли його учасники керуються принципом поваги та пошанування щодо іншої особи. Або, як ще кажуть у народі, «коли усі живуть по-людськи». І знову ж таки, де людина засвоює ці чесноти? Головно – у сім’ї. Про суті «сім’я є найефективнішим знаряддям гуманізації суспільства, вона сприяє побудові світу, чинячи життя справді людським»[4].

Цікавим є також той факт, що важливість та цінність сім’ї виходить далеко за горизонти земного життя. Як зазначають Отці ІІ Ватиканського Собору: «Спасіння людини й людської та християнської спільноти є тісно пов’язане з сприятливими обставинами подружньої і сімейної спільноти»[5]. Більше того, св. Іван Павло ІІ стверджує, що «сім’я покликана до будівництва Божого Царства в історії через участь у житті і післанництві Церкви»[6]. І кожен з нас досвідчив реалізацію цього покликання, коли саме у сім’ї відкрив для себе існування Бога, навчився перших молитов, освоїв ази духовного життя. Не випадково сім’ю називають «Домашньою церквою».

Як бачимо, сім’я є неоціненним даром для людини. Вона приносить фундаменальний внесок у розбудову світового суспільства та Христової Церкви, тому цілком виправданою є теза, що саме вона є шляхом, через який приходить майбутнє.

Однак, не всі сьогодні зацікавленні в доброму майбутньому людини. На жаль, у наші дні існують сили, які прагнуть розхитати основи світового суспільства, з метою легкої маніпуляції людиною. І чи не головною перешкодою у досягненні їхньої цілі є власне сім’я, яка, як вже було зазначено, виступає запорукою міцного суспільства. В одній зі своїх проповідей під час пастирського візиту до Грузії Папа Франциск зазначив, що «сьогодні ведеться світова війна, щоб знищити подружжя»[7]. І той, хто розпочав цю війну – це є представники гендерної ідеології, які різними способами заперечують Божий задум щодо подружжя та сім’ї. Згідно з їхніми переконаннями, подружжя, як союз чоловіка і жінки, – це лише один із багатьох можливих варіантів сімейного життя, а біологічна стать – це доволі відносна річ, якою, при бажанні, можна нехтувати. Все це, зазвичай, подається суспільству під личиною боротьби за свободу вибору людини, в тому числі, вибору власної статі та власної моделі подружнього життя. На цьому можна було б не зосереджувати стільки уваги, якщо б ці думки претендували, скажімо, лише на приватну думку чи на одну із філософських теорій. Небезпека полягає в тому, що «таку антилюдську теорію намагаються перетворити на панівний світогляд і втілити на практиці, іноді нав’язуючи її за допомогою міжнародних засобів тиску на світову спільноту»[8].

На жаль, і Україна не є винятком у цьому. За останній рік в нашій державі все більше з’являється законопроектів, які покликані просувати ідеї гендерної ідеології. По суті це підривання основ українського суспільства та ставлення під небезпеку майбутнього української держави. Сьогодні, як ніколи, кожному з нас «необхідно вникати в суть кожної речі, пізнавати справжню мету певних пропозицій чи закликів, не даючи обдурити себе тим, що представляється під гаслами примарної гідності й свободи чи проголошується як «необхідні кроки» для реалізації певного геополітичного курсу держави»[9].

Просімо у нашій молитві, щоб Господь дав мудрості провідникам української держави, аби завжди пам’ятали, що щасливе майбутнє українського народу приходить через міцну сім’ю, яка вибудовується винятково на подружній спільноті любові чоловіка і жінки, а відтак приймали ті закони, які сприяли б укріпленню та розвитку цієї найстаршої інституції на землі.

Підготував
о. Тарас Бабій

[1] Спільна Декларація Католицьких єпископів України з приводу небезпеки нового ідеологічного поневолення нашого народу, 25 листопада 2015 р.

[2] ІІ Ватиканський Собор, Apostolicam actuositatem, 11.

[3] Іван Павло ІІ, Familiaris consortio, 43

[4] Іван Павло ІІ, Familiaris consortio, 43

[5] ІІ Ватиканський Собор, Gaudium et spes, 47.

[6] Іван Павло ІІ, Familiaris consortio, 49

[7] In difesa del matrimonio. L’appello durantela visita alla chiesa dell’Assunta a Tbilisi // L’Osservatore Romano 3-4.10.2016, c. 6.

[8] Спільна Декларація Католицьких єпископів України з приводу небезпеки нового ідеологічного поневолення нашого народу, 25 листопада 2015 р.

[9] Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології, 1 грудня 2016 р, 28.