СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Нехай служіння буде нашою життєвою дорогою», — владика Володимир Груца у день 400-ліття мученицької смерті св. Йосафата
«Ми дякуємо Богові за покликання до життя, служіння і святості Йосафата Кунцевича. Він жив у цьому світі, не шукав собі комфортних умов, не втікав від зла, а чинив добро. Бо зло — це відсутність добра. Цей Святець служив кожною клітиною свого тіла. А служіння дарує корону небесної слави. Нехай це буде нашою життєвою дорогою!» Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир Груца під час проповіді у храмі Святого Йосафата з нагоди празника, у день 400-ліття від дня смерті святого священномученика 12 листопада 2023 року.
У своїй проповіді владика Володимир Груца застановився над євангельським уривком XXIII неділі після Зіслання Святого Духа (Лк. 8, 26–39) про зцілення гаразинського біснуватого. Про це повідомляє пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
За словами єпископа, для того, щоб зрозуміти важливість та наслідки зустрічі з Ісусом, важливо поглянути на особу перед зціленням й опісля нього.
«Перед зціленням на запитання Ісуса чоловік не може назвати свого імені. Тим самим, не може подати інформації про себе, бо втратив зв’язок з власною особою. Вже інші сили говорять в ньому. Легіон — це символ великої потуги, бо римський легіон війська вважався незламною силою, а тому не дивно, що ніхто з людей не міг його опанувати. Біснуватий втратив відчуття гідності тіла і життя, бо він не носив одежі. Він став асоціальний. Крім того, що не носив одягу, він жив не в домі, а в гробах, що є для євреїв символом нечистоти і місцем перебування злих духів. Він не має відношення до родини, до спільноти, а йде в безлюдні місця, обминає контакти з іншими. Біснуватий позбавлений святості. Згідно релігійного переконання ізраїльського народу людина, яка не знала, хто вона є, була позбавлена святості. Бо така людина не могла виразити свою віру в Бога Творця. Він не може відчути і свідчити, що є люблений Богом», — змалював образ біснуватого проповідник.
На прикладі рис біснуватого можна відчитати, — продовжив єпископ, — який ланцюг проблем може тягнути за собою грішне життя. Хоча можемо подумати, що такі випадки є поодинокими екземплярами. Тому це не мусіло б мати щось спільне з нами.
Відтак єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ зазначив, що ми також маємо певні нахили до таких рис. Це не мусить бути біснуватість, але певна схильність, узалежнення, вади. Як це показано практично в житті? «Наша мова, лексика часто показує, хто ми є, хто промовляє в нас. З нас може промовляти заздрість, агресія, прагнення кар’єри замість служіння… Так інші речі опановують нас і промовляють нашими устами. Вкінці, ми не знаємо, хто ми є. Тому дивуємося, як ми могли так сказати чи поступити. Скільки людей, на жаль, втратило контакт зі своїм тілом через різні узалежнення. Людина віддає свобідну волю, яка є подарунком Творця, комусь іншому, який противний Богові», — промовив архиєрей.
Коли людина втрачає зв’язок з Богом, Церквою, за словами проповідника, вона водночас втрачає сенс життя. Така людина стоїть більше на стороні смерті, ніж життя. Тоді їй тяжко вірити в спасіння. «Ми можемо собі легковажити постом, опустити раз, другий Святу Літургію, тоді віддаляємося від Бога. Або кажемо, що багато працювали, нема сили, втомлені. А звідки тоді брати силу? Якраз зустріч з Ісусом звільнила чоловіка від його великої проблеми, дала йому силу жити», — сказав він.
Натомість після зцілення чоловік був при розумі. Можна сказати, став особою, відновив власну людську гідність. Був одягнений — знайшов контакт до власного життя і тіла. Ще до того додається сидіння, а це в світлі старозавітного розуміння має цікаве пояснення. Сидячий підпорядкований власним тілесно-духовним силам, опановує емоції. Сидіти — означає перебувати в собі, себе витримати. Це зцілення означає, що з загубленого створіння знову постала людина. Замість гробів він сидить в ногах Ісуса, може повернутися в спільноту віри. Він може відчути Божу любов, визнавати свою віру.
«Ми маємо бути християнами у цьому світі. Більш-менш легко бути християнами в неділі і свята, трохи важче протягом тижня: вітатися по-християнськи, давати свідчення свого християнського життя. Не йдеться про популізм чи незрозумілий піар, а свідчення того, як Бог діє в нашому житті. Свідчити — означає виявляти те, що є в мені всередині», — підкреслив владика Володимир.
Наприкінці Божественної Літургії владика Володимир привітав співбратів редемптористів, парафіян з храмовим празником. У свою чергу, ігумен о. Ігор Колісник подякував архиєрею за спільну радісну святкову молитву, а також подякував кожному, хто дбає про розвиток парафії.
«Дякую, Преосвященний Владико, за урочисту радісну Літургію, яку ми сьогодні помолилися з нагоди нашого престольного свята. Дякую всім людям, які творять цю парафію: хто працює, прибирає, моляться кожного дня по кілька годин у стіп Блаженного Миколая Чарнецького, Пресвятої Богородиці. Нехай всім нам за молитвами великого заступника і свідка Божої любові і єдності нашого священномученика Йосафата Господь сотворить Многії і благії літа», — сказав о. Ігор Колісник.
Насамкінець було освячено воду та окроплено нею вірних з нагоди свята.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
