СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Ігор Возьняк: «Стараймося за усяку ціну уникати гріху, бо це образа для нашого Творця, який очікує нас нагородити»
Ця проповідь архиєпископа і митрополита Львівського Ігоря Возьняка у четверту неділю Великого посту, 22 березня, запрошує замислитися над глибиною віри, силою довіри до Бога та наслідками людських виборів. Через біблійні приклади Авраама, євангельську історію зцілення та події зі Старого Завіту автор показує, як Бог діє в житті людини і чого очікує від неї. Це роздуми про віру, боротьбу зі злом і надію на Божу допомогу.
З цієї проповіді митрополита Ігоря Возьняка ви довідаєтеся:
- у чому полягала суть Божої обітниці Авраамові і як вона пов’язана з випробуванням жертви Ісаака?
- чому Авраам погодився виконати наказ Бога, навіть коли це вимагало пожертвувати власним сином?
- яку роль відіграла віра батька у зціленні його сина, одержимого злим духом?
- чому учні Ісуса не змогли вигнати демона і що Спаситель сказав про умови такого вигнання?
- у чому полягає небезпека гріха та його наслідки на прикладі ізраїльського народу?
- яким повинне бути ставлення до читання Святого Писання у житті християнина?
Віра Авраама як відповідь на Боже випробування
У прочитаному уривку листа до євреїв, написано, що Господь дав обітницю Авраамові й поклявся собою, бо немає нікого більшого за нашого Господа?! А Бог стверджував те, що благословитиме Авраама і розмножить його потомство. І в чому тут суть? Уся правда полягає в тому, що Авраам мав одного сина від своєї дружини Сарри, яка породила його у своїй старості. Одного разу Господь промовив до Авраама: «Візьми свого улюбленого сина, якого ти полюбив, Ісаака, і йди до гірської землі, і принеси його у всеспалення на одній з гір, яку лиш тобі скажу» (Бут. 22, 2). З одного боку, Бог благословив Авраама, обіцяючи йому велике потомство, а, коли народився й підріс Ісаак, Господь звернувся до Авраама, щоб приніс його у жертву. І Авраам слухав Бога, довіряв йому, так навчив його досвід життя. Коли Авраам прибув із Ісааком на гору, яку вказав Господь, Авраам збудував жертовник, поклав дрова, зв’язав сина й поклав його на дрова. Простягнув руку, щоб взяти ножа й вбити сина, але ангел зупинив його та повідомив, що він, Авраам, Господа боїться й готовий на усе ради Бога, навіть, сина принести у жертву (пор. Бут. 22, 11–12). У кущах побачив Авраам барана, якого й приніс у жертву Господові! Після того Бог промовив: «Собою поклявся Я, каже Господь, тому що ти вчинив це слово, і не пощадив твого улюбленого сина задля мене, тому, благословляючи поблагословлю тебе і, розмножуючи розмножу твоє насіння, як небесні звізди, і як пісок при березі моря, і твоє насіння наслідить міста ворогів; і благословенні будуть в твоїм насінні всі народи землі…» (Бут. 22, 16–18). Своєю згодою і виконанням волі Бога, Авраам отримав від Господа щедре благословення і його потомки стали численні.
«Вірую, поможи моєму невірству»: сила віри і молитви
Святий євангелист Марко описав непросту подію зустрічі Сина Божого з батьком, якого син мав злого духа. Дух опанував хлопця й паралізував йому мову та заглушив слух. Кидав хлопцем, той пускав піну з уст та скреготав зубами. Учні були безсилі вигнати демона, а Ісус вбачав у них рівень малої віри. Хлопця підвели до Спасителя й саме приближення до Господа потрясло злим духом, бо він повалив юнака на землю та качав його по землі. Батько повíдав Ісусові, що з самого дитинства вони терплять такі муки, змушені стерегти хлопця від вогню та води, бо в такий спосіб диявол бажав знищити молодчика. І батько хлопця з ваганням звернувся до Ісуса, щоб він по можливості допоміг їм, зневірився, бо учні не могли вигнати диявола. Господь вказав батькові, що допомога залежить не від Спасителя, а від нього, від віри батька, який привів сина. І тато упокорено відповів: «Вірую, поможи моєму невірству». Процес із вигнанням затягнувся, збігався натовп, Ісус погрозив злому духові, наказав вийти і той помстився на хлопцеві востаннє, кинув його на землю. Здавалося, що в молодикові не було життя, але Ісус взяв його за руку, підвів, віддав батькові здорового сина. Нічого не написано про подяку тата, можливо з радощів плакав, не міг промовити слова і подякою стали його сльози, які рясно спливали із його очей. Очі плакали, серце раділо! І вартує зауважити те, що Ісус, коли вигнав біса, промовив, щоб диявол не входив більше в цього чоловіка. Учням було цікаво знати, чому вони не могли вигнати демона з людини? Спаситель сказав їм, що той демонській рід виганяється молитвою й постом.
Ідолопоклонство та кара: приклад із книги Чисел
Тут треба сказати, що в нашій архиєпархії, ми призначили певних священників, які займаються вигнанням диявола з людини. Досі, демони не перевелися, вони загрожують людям, тривожать їх, спокушуючи до гріху, а в деяких осіб входять, докучають, мучать, промовляють людськими устами, щоб погубити людину. Демон провокує гріх, до беззаконня нахиляється зла воля людини й часто, Господь карає це уже на землі. Бог бажає оберігати своїх людей, щоб не грішили, бо слідує кара за гріх, можливо, вічна, коли хтось не перепросить Господа. Бог виховує людей, перестерігає перед гріхом, але людина легковажить, забуває, виставляє себе на чільне місце, грішить і програє…
Перенесемося думкою у Старий Завіт в книгу Чисел, де описано, як Ізраїль опоганювався розпустою з дочками Моава. Ізраїльські чоловіки брали за дружин чи просто дружили з жінками моавитянками й поклонялися їхнім ідолам, Бог попереджав й забороняв такі дії. Господь сказав Мойсеєві, щоб зібрав старшин народу та приказав, щоб вбити свого друга, що посвятився Веелфеґорові, ідолу. Ніхто не спішив, але сталося, що «чоловік з ізраїльських синів, прийшовши, привів свого брата до Мадіянки перед Мойсеєм і перед всім збором ізраїльських синів…» (Чис. 25, 6). А «Фінеес, син Елеазара, сина Аарона священика…», коли це побачив, узяв в руки списа й проколов ізраїльтянина й жінку медіанну, — пошесть зупинилася (пор. Чис. 25, 7–8). «І було двадцять чотири тисячі тих, що померли від пошесті» (Чис. 25, 9), але після вбивства жінки-медіани та ізраїльтянина зупинилася погроза Господом смертність Ізраїлю. У такий строгий спосіб, щоб не поширювалося служіння ідолам, Бог виховував свій народ.
Щоденне Писання як основа духовного зростання
Стараймося за усяку ціну уникати гріху, бо це образа для нашого Творця, який очікує нас нагородити. Прошу вас, читати Святе Писання, починаючи від книги Буття; читайте одну сторінку, не одну картку, не одну главу, але кожного дня одну сторінку й запам’ятовуйте те, що порушило вашу увагу. Так, там багато чого не зрозуміємо, але будемо знати історію людського роду від створення світу Богом.
Не забуваймо, що Сина Божого розіп’яли, він помер на хресті, але Господь воскрес і ми помремо, але воскреснемо, бо Господь дарував нам безсмертні душі! Будьмо вдячні Богові за його батьківську нагороду, якою бажає нам у вічності віддячити! Пресвята Богородице, рятуй нас і виблагай у свого Сина закінчення війни в Україні!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
