СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Як віруючі люди, ми боремося за своє спасіння», — митрополит Ігор Возьняк
Проповідуючи у XXI Неділю після Зіслання Святого Духа, архиєпископ і митрополит Львівський владика Ігор Возьняк застановився над важливістю слухати Слово Боже, приймати у своє серце та давати плід у вигляді віри та християнського життя. Основою цих роздумів стала притча про сіяча.
Ісус Христос не один раз звертався до людей розповідями, які носили назви притчі.
При́тча — це твір, в основу якого покладено повчально-алегоричний сюжет, побудований на прихованому порівнянні. Якраз сьогодні ми почули притчу Ісуса про сіяча, зерно, ґрунт, каміння, тернину та добру землю… Ісус Христос розповідав присутнім про труд сівача на полі, який щедро розкидав насіння зерна на своїй ділянці поля.
Прихований сенс притчі про сіяча
Сіяч надіявся на урожай, який збиратиме після того, як зерно зійде, виросте у колосся, дозріє, потім він вижне стебло із колоссям, — тоді так було, — вимолотить зерно із колосків на току, перевіє, тобто, очистить, висушить і лиш тоді помістить зерно в клуню. Довгий процес, бо в той далекий час майже усе відбувалося вручну. Тепер при нових технологіях люди працюють, але в дуже малій кількості, бо керують тракторами та комбайнами чи ще якимись механізмами, які виконують роботу за багатьох людей! Господь звертає увагу на щедрість сівача, який кидав зерно в тернину, на каміння, на стежку при дорозі і, розуміється, в добру землю. Навіть небесне птаство користало зі щедрості господаря, бо видзьобувало зерно, що ще не сховалося в землі.
І люди уважно слухали, й учні прислухалися до повчань Спасителя, але не розуміли, щоб воно могло б означати? Знали, що він їх повчає не про аграрну справу. Щось існує прихованого в такій простій розповіді. Учні Христа також не могли зрозуміти прихованого змісту цієї притчі, бо й вони запитували його про зміст розповіді. Ісус пояснив учням, що зерно означало Боже слово, яке слухають люди. Потім про зерно при дорозі, яке впало на камінь й у терня, Господь пояснив, що це люди, які почули слово, але диявол вириває його зі серця; інші приймають слово, але вірять до певного часу; а те, що в тернині — особи, що почули, але багатство, клопоти та життєві насолоди заглушують слово і люди не живуть тим, що почули.
Небажання почути і прийняти Слово Боже
Коли Спаситель говорив про певну категорію людей, які дивляться і не бачать, слухають, та не розуміють, не означає, що Бог у тому перешкоджає їм. Ні, Син Божий говорив про осіб, які байдуже ставляться до справи спасіння. Такі не вірять у потойбічне життя, не погоджуються з тим, що існує вічність і що за спосіб життя на землі потрібно здати звіт, що існує нагорода або покарання.
Недавно якась пані у Львові, що прийняла дівчину на квартиру, заговорила з нею про Бога та вічність… Ця відізвалася, що не вірить у Бога, немає вічності, що усе творить людина та сплітала інші нісенітниці. Має вуха, але почути правди не хоче, бо потрібно змінювати спосіб життя.
Зерно, слово Боже, наближається до серця, але такі особи відразу з ним розправляються, слухають, але не хочуть розуміти правильного змісту. Мають своє пояснення, з чого дуже радіє диявол, бо такі невірні — це його особи! І таких, на жаль, немало!
Щастя — у збереженні віри
Господь згадує про добру ріллю, про добрі серця, які приймають Боже слово до серця, живуть ним, бережуть Заповіді Божі, хоч не легко приходиться, але у терпінні приносять добрий плід. Дякуймо Господові, що ми розуміємо його слова і, буває, помиляємося, але картаємо себе, перепрошуємо Бога у святій Сповіді, миримося з ним, бо ми його діти. Ми щасливі, що бережемо віру в наших серцях й з тією вірою та любов’ю до Бога прямуємо у вічність. Як віруючі люди, боремося за своє спасіння, яке нам дає Господь з умовою гідного християнського життя!
Заклик до євхаристійного життя
Ось ми посвятили новий престол, який за ваші кошти приготували майстри. На цьому престолі приноситься безкровна жертва Спасителя світу Ісуса Христа. Він віддав своє життя за кожну особу, помираючи на хресті. Але перед своєю смертю навчив апостолів приносити безкровну жертву, перемінюючи хліб та вино у своє Тіло та Кров.
Під час кожної Служби Божої приноситься безкровна жертва, жертва спасіння. Старайтеся, за можливості, часто брати участь у цій жертві, щоб приймати Святе Причастя як передумову вічного спасіння. Бо сам Божий Син навчав вірний люд і ми це знаємо: «Я живий хліб, що зійшов з неба; якщо хто споживатиме цей хліб, житиме вічно… (Ів. 6, 51)… Хто споживає моє тіло і п’є мою кров, той має вічне життя, — і я його воскрешу останнього дня» (Ів. 6, 54). Правда, святий апостол Павло пригадує про умову споживання: «Тому, хто їстиме [цей] хліб і питиме Господню чашу негідно, буде винний супроти тіла й крови Господньої! Хай же людина себе випробовує, і ось так хай їсть хліб та п’є з чаші» (1 Кор. 11, 27–28).
Тому слід добре сповідатися, каятися за гріхи, лиш тоді споживати свята Причастя!
Причащаймося у намірі наших воїнів, які захищають нас, нашу землю та увесь вірний наш люд! Живімо великою вірою в Бога, як заохочував святий апостол Павло: «… Я розіп’явся з Христом. Живу вже не я, а живе в мені Христос…» (Гл. 2, 19–20).
Молімося до Господа, щоб він найшвидше завершив війну людськими руками! Хай Господь усіх благословить!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
6 листопада 2022 року,
у XXI Неділю після Зіслання Святого Духа,
с. Перегноїв (Львівська область)
