СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Визнати Ісуса Христа Богом означає через покаяння змінити власне життя», — владика Володимир Груца у недільній проповіді
«Ніч закінчується в моєму житті тоді, коли в ближньому бачу людину, а в Ісусі Христі — Бога. Ісус не перестає питати нас: ким я є для тебе? Дуже важливо прийняти Ісуса також як приятеля, і тим самим бути місцем зустрічі неба з землею». Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца у 15-ту Неділю після Зіслання Святого Духа в архикатедральному соборі святого Юра, 6 жовтня 2024 року.
Свою проповідь єпископ Володимир Груца розпочав із запитань, звернених до зібраних молільників: про що ми розмовляємо з Богом? які маємо до нього питання? Їх може бути достатньо. Але чи ми їх Йому ставимо? Адже, за його словами, можна ходити, нарікати, чому Бог це допустив чи цього не зробив. «Часто люди приходять до Церкви з такими докорами: як Бог на це дивиться, що робиться у світі. Чому Він не реагує чи карає? Я собі думаю, що ми не довідкове бюро, щоб відповідати на всі запитання, що Бог не зробив», — мовив він, як повідомляє пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
Молитва — це живий діалог
Архиєрей переконаний, що Бог відкритий до діалогу з людиною, а навіть проявляє ініціативу. Ставлячи Богові питання, важливо Його слухати, а для цього потрібно надати можливість Богові дати відповіді. Їх треба почути. Усе це є відображенням нашої молитви.
«Молитва не є лише швидким проказуванням чи відчитуванням текстів з молитовника чи напам’ять. Це радше перебування двох осіб у діалозі. Щоб діалог був ефективний, то його учасники повинні себе знати. Тому Бог може мати питання і до мене», — сказав єпископ-помічник.
Замкнутість на діалог з Богом
Сьогоднішнє євангельське слово (Мт. 22, 35–46) говорить про зустріч Ісуса з людьми, які не хотіли визнавати його Богом. «Ставлячи Йому провокативні питання, вже наперед мали свої відповіді. Тому Ісус питає фарисеїв, за кого вони Його вважають, чий він син. Кажуть: Давидів. Тоді намагається їм пояснити, що думав Давид. Але вони цього не чують або не хочуть прийняти. Тим самим припиняють діалог. Вже не мають відваги будь-що питати, входять в стан своєрідної „холодної війни“. Але ніхто не може виграти війну проти Бога, навіть якщо люди зловживають Його терпеливістю», — пояснив євангельський уривок архиєрей.
«Визнати Ісуса Христа Богом означає прийняти його місію, післаництво. А ще більше, через покаяння змінювати власне життя. Ісус проповідує, навчає те, чим сам живе. Він як педагог загнав фарисеїв в глухий кут, тому що їхнє життя закону розходилося з життям любові», — наголосив він.
Що є найважливішим у нашому житті?
«На початку євангельського уривку від Матея є мова про законовчителя, який спокушаючи Ісуса, хотів знати, якою є найбільша заповідь в законі. А якби нас хтось запитав, що найважливіше для в нас в нашому житті та світі? Для когось — близькі люди, для інших — банківський рахунок… Час від часу перевіряємо баланс банківської чи телефонної картки. Ми живемо в такий час, що творяться стратегії. У цих стратегіях має бути якийсь пріоритет, фокус. Серед багатьох речей треба поставити конкретний акцент», — наголосив проповідник.
Як він вважає, якщо брати під увагу лише виключно закон, а не бачити людини — це призводить до розходження з дійсністю. За часів Ісуса юдеї мали 248 заповідей-наказів та 365 заборон, разом 613. Можна сказати словами німецького прислів’я: «З-поміж стількох дерев і лісу не видно». Зокрема, згаданий в уривку законовчитель провокував, спокушав Ісуса. Він знав добре наступні слова: «Слухай Ізраїлю! Господь Бог наш — Господь єдиний. Любитимеш Господа Бога Твого всім серцем, всією душею і всіма думками твоїми» (Втор. 6, 4–5). Віруючі юдеї промовляють ці слова щоденно у своїх молитвах.
«Всім серцем — означає осідок почуттів, думки вказують на розум, а душа означає цілість та нерозривність людської особи. Ісус також знав ці слова і цитує їх як відповідь законовчителю. А водночас Він добавляє наступне: „Люби ближнього свого як себе самого“ (Лев. 19, 18). Ісус показує, що дорога до Бога провадить через ближнього і навпаки. Приймаючи це твердження, матимемо відповіді на всі інші наші запитання», — впевнений проповідник.
Любов до Бога і любов до ближнього
«Якщо не любимо себе, то не зможемо любити інших. З іншої сторони, якщо хтось не любить ближнього, то не любить себе. Гнів, образа, брак прощення руйнують нас зсередини. Ми повинні бути цього свідомі. Нелегко дивитися в очі людині, на яку маємо гнів. Тому важливо щось змінювати під тим оглядом. Не тільки тому, бо каже Іван у своєму 1 посланні: „Хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить“ (1 Ів. 4, 20). Така людина є неправдомовна. Як же любити іншу людину? Це найперше прийняти її життєвий простір. Бо якщо вона провадить невластивий спосіб життя, то вже сама від цього дуже терпить. Головне, щоб цей „вірус“ не зачіпав нас», — продовжив своє слово владика Володимир.
Відтак додав: «Початок повномашстабної війни показав, що ми як народ можемо любити, бути солідарні. З часом ми можемо вигасати. Прощення не є оправданням злочину, прощати — зовсім не означає забути. Прощати — означає любити себе. Хтось влучно зауважив: „Де є прощення і взаємна любов, там зустрічаються небо і земля“. Щоб це побачити і відчути, потребуємо світла».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
