Владика Яків Тимчук

Підпільний єпископ, єпископ-помічник Івано-Франківської єпархії

Народився	24 серпня 1919 року у селі Дуплиська, що на Тернопільщині.
Священичі свячення	3 січня 1943 року з рук владики Григорія Лакоти, єпископа-помічника Перемишльської єпархії.
Єпископська хіротонія	26 листопада 1977 року відбувалася таємно.
Помер	20 грудня 1988 року у м. Чорткові.

Дитячі роки і родина

24 серпня 1919 року у селі Дуплиська, що на Тернопільщині, в родині селян Григорія Тимчука і Марії з роду Борсуків народився син Ярослав. У ного було ще два брати і чотири сестри. Батьки мріяли, щоб їхні сини стали священниками, тому виховували своїх дітей у християнському дусі. Таке побожне життя та приклад батьків дали свої плоди, адже троє дітей з сім’ї пішли до монастиря. Син Євген став ієромонахом Єронімом, Ярослав став владикою Яковом і донька Савина стає монахинею з іменем Софронія. Всі вони віднайшли своє покликання у Чині Святого Василія Великого.

Старший син Євген пішов у монастир отців василіян, де прийняв монаше ім’я Єронім. Пізніше, закінчивши семінарію, був висвячений на священника. Докторську дисертацію захистив у Чехословаччині. В 1959 році, коли у Львові став функціонувати перший підпільний василіанський монастир-семінарія, доктор о. Єронім Тимчук став першим ректором Львівської підпільної семінарії.

Освіта

Після закінчення школи у 16 років йде на навчання у гімназію при монастирі отців василіян у місті Бучачі. Вже 16 серпня 1934 року вступає до монастиря Василіанського Чину в Крехові і приймає монаше ім’я Яків. Там молодий монах проходить новіціат та згодом їде на навчання в Добромильський монастир, де перебуває від 1936 до 1939 року. Відтак продовжує свою освіту в м. Ярославі у Польщі. Згодом студіював філософію й богослов’я в Кристинополі (сьогодні – місто Червоноград).

Священниче служіння

13 вересня 1942 році брат Яків у Крехові складає вічні обіти, а вже 27 грудня в місті Перемишлі з рук владики Григорія Лакоти отримує дияконські свячення. А 3 січня 1943 року священниче рукоположення. Першу Службу Божу відправив у Гошівському монастирі на Ясній Горі. Від 1944 року до листопада 1946 року о. Яків служив парохом у Чортківській церкві Покрови Пресвятої Богородиці.

Зі спогадів сестри монахині Тет’яни (Теофілі) Войтович, в останню неділю жовтня 1946 року о. Яків відправляв останню Святу Літургію у церкві Покрови. «Тоді у церкві був відпуст з нагоди свята Царя-Христа. Відправилася Служба Божа з виставленням Найсвятіших Тайн. Опісля Служби, о. Яків Тимчук, ЧСВВ, вийшов на проповідальницю і сказав: „Слава Ісусу Христу, дорогі мої діти, дорога моя молоде, дорогий мій брате і сестро!” Промовивши ці слова, отець замовк. Люди почали хвилюватися, чому священник замовк. Витягнувши хустинку з кишені, отець витер сльози і продовжив: „Я хочу сказати, що я останній раз нині Службу Божу правлю. Може, ще завтра Літургію відправлю, а може ні. Кажуть, щоб я віддав ключі від церкви і підписував православ’я. Заберуть нам церкву, заберуть Євхаристійного Ісуса – все нам заберуть. Тільки не відберуть нам Духа Божого”».

Коли наша Церква перейшла у підпілля, отець Яків, не піддавшись більшовицькому режиму, також переходить у підпілля для служіння вірним. Був змушений шукати роботу, щоб уникнути переслідувань за «дармоїдство» або порушення житлового законодавства. Улаштувався доглядачем у Коломийському краєзнавчому музеї. Працював на цукрозаводі «Хрещатик» у с. Кострижівці, в аптеках м. Копичинці і Теребовлі. Але повсюди за ним стежило невсипуще око КДБ, і тому на жодному місці о. Яків довго не затримувався – його звільняли як «ненадійного». Отож він змушений був удатися до найсуворішої конспірації, навіть жив під чужим іменем.

У 1946-1947 роках о. Яків був парохом у с. Росохач, Чортківського району. Після Йорданського водосвяття на річці Серет в 1947 році отця Якова арештували та забрали до тюрми у м. Чортків. Це сталося через те, що православний священник з с. Угриня доніс в НКВД, що о. Яків сповідав партизанів. Майже усі вірні проводжали священника аж до краю села. І далі, з розповідей самого владики Якова, на допиті під час слідства один з працівників НКВД впізнав його, адже він хрестив його дитину. І коли охрестив, то залишив на пам’ять для дитини свій образок. Дружина того працівника спеціально принесла той образок, щоб порівняти підпис. Після цього НКВД відпустило отця. Від того часу о. Яків уже не повернувся на парафію до с. Росохач, але працював у підпіллі по усій Україні. Його домом були поїзда, автобуси, бо кожного дня він мав заплановану десь Службу Божу.

Незважаючи на переслідування й постійну небезпеку арешту, о. Яків був надзвичайно мобільним і всюди встигав. Регулярно правив богослужіння на Самбірщині, Дрогобиччині, Стрийщині, Коломийщині, Надвірнянщині, Косівщині, Чортківщині, Заліщанщині, Теребовлянщині, у Тернополі, Коломиї, Чернівцях.

Про його діяльність на території Чортківщини згадує підпільний протоігумен о. Дам’ян Богун у своєму нарисі про діяльність отців василіян на Тернопільщині: «Отець Яків мав щастя і не попав у радянські тюрми, хоч був дуже активний. Найважливішим місцем його праці був Чортків, де під час війни він виконував парафіяльну працю священика. Він розумів, що священик без тісної співпраці з вірними, які брали б на себе частину праці в парафії, не зможе багато зробити. З цією метою відновився 3-ій Василіанський Чин, який з давніх-давен існував при василіянських монастирях. Отець Яків уклав правила для 3-го Чину і вмів його членів заохотити до співпраці. Бог благословив його роботу. Такий гурток заклав він також у Львові; сюди приїжджав щомісяця з навчанням та всякою іншою послугою, а члени робили велику роботу між вірними, були слугами апостолів. Отець Яків під час такої душпастирської роботи в Чорткові зовсім виснажувався».

Як згадують сучасники, о. Яків був надзвичайною людиною. Він по-особливому ставився до дітей: старався їх розуміти, навчати, вислуховувати, щиро розмовляти з ними. Багато читав, цікавився літературними новинами. Вбирався просто, щоб не привертати уваги сторонніх, але акуратно, казав, «що не одяг прикрашає людину». Був чудовим проповідником і духівником, вражав слухачів своєю натхненністю.

Із братом Єронімом

Єпископська діяльність

Владика Софрон Дмитерко для того, аби зберегти підпільний єпископат, таємно хіротонізує ієромонаха Якова Тимчука на єпископа-помічника Станіславівської єпархії. Достовірно невідомо точної дати свячень, але у служебнику владики Тимчука знаходимо образок, на звороті якого є написана дата 26 листопада 1980 року і фраза: «Да благословить ТЯ Господь от Сіона», та підпис владики Софрона Дмитерка: «єпископ СЧСВВ». Аналізуючи цю інформацію, знаємо, що саме словами «Нехай благословить тебе Господь із Сіону» розпочинається Архиєрейська Божественна Літургія, а у фразі на образку, обмальовано жирним шрифтом дві великі літери «ТЯ», що може означати – Тимчук Яків. А підпис владики Софрона може говорити про документальну важливість цього напису. Роблячи висновки з проаналізованої вище інформації, припускаємо, що це може бути грамота з хіротонії владики Тимчука або річниці дня хіротонії. Тим самим припускаємо, що єпископські свячення владики Якова відбувалася 26 листопада 1977 року, як про це подають інші джерела, або 26 листопада 1980 року, як та дата, яку ми знайшли на образку.

«Не можна мовчки оминути такої події у його житті, як єпископська гідність. Владика Софрон Дмитерко повернувшись з тюрми, подумав про те, що треба мати якогось заступника та наступника. Тому висвятив на своє місце о. Якова Тимчука, який закінчив був василіянську науку теології, був дуже талановитий, а в праці невсипущий, вирізнявся глибоким духом молитви й організаційним хистом. Порозумівшись з настоятелями Чину, запропоновано йому було цей небезпечний тягар», - зазначає о. Дам’ян Богун у своїх спогадах.

Душпастирюючи, владика постійно молився Святі Літургії та уділяв Святі Таїнства. Є згадки про служіння владики: «Свята Літургія вже розпочалась. Владика Яків стояв біля престолу у вишитій сорочці, облачений тільки в єпитрахиль. Ціла його постава, а особливо обличчя випромінювало якусь неземну ясність і радість».

Подібно до владики Софрона, опікувався мирянськими спільнотами Апостольства молитви. Організовує осередки Третього чину в Коломиї, Калуші, Долині, Болехові, Делятині, Івано-Франківську, Львові, Жовкві, Бучачі та у багатьох інших містах і селах, а особливо в Івано-Франківській області. Владика був духовним провідником цих спільнот. Ось як про це згадує Софрон Дмитерко: «Єпископ Яків Тимчук був людиною незвичайної вдачі. Незважаючи на переслідування і постійну небезпеку арешту, він був надзвичайно мобільним, всюди встигав, опікувався кожною душею, яка потребувала священничої допомоги. Завдяки його активності і неабияким організаторським здібностям по всій Галичині були організовані осередки III Чину Святого Василія Великого та гуртки Апостольства молитви. Ці підпільні мирянські спільноти надзвичайно згуртовували людей, підтримували у них вогонь католицької віри, готуючи таким чином Греко-Католицьку Церкву до виходу з підпілля. Можна з певністю сказати, що завдяки таким душпастирям як блаженної пам'яти Єпископ Яків Тимчук наша Церква вистояла у роки переслідувань і зараз успішно виконує свою спасаючу місію серед українського народу».

Оскільки владика був духівником третього Василіанського чину, то він проводив облечини та прийом людей. Перші такі облечини відбувались в Івано-Франківську 21 вересня 1979 році на свято Різдва Пречистої Діви Марії у домі Розалії Жовнірук. У той день до чину було прийнято 5 жінок: Сливінську Христину, яка отримала монаше ім’я Христофора, Шуплат Анну – монаше ім’я Тереза, Шоплак Анну – монаше ім’я Марія, Жовнірук Розалію – монаше ім’я Вероніка, Баркевич Анну – монаше ім’я Магдалина. Згодом прийом нових членів та відновлення монаших обітів проходили двічі на рік – на свята Василія Великого (14 січня) та на Петра і Павла (12 липня). Завжди ці чини проводив особисто владика Яків.

Через велику кількість спільнот, владика не міг самотужки провадити всі спільноти, тому йому допомагали отці, а сам він залишився духівником групи третього чину, в яку входили в основному одружені пари. Осередком свого збору вони мали місто Івано-Франківськ та містечко Єзупіль. Провід в цій спільноті владика ділив спільно з отцем Іваном Репелою. Ще в одній з груп отець Петро Дутчак допомагав владиці, а згодом єпископ призначив отця духовником цієї групи.

Яків Тимчук, який і сам був монахом впродовж всього свого служіння у підпіллі, постійно підтримував монаші спільноти, які так само підпільно діяли. Постійно був магістром новіціату сестер служебниць. Також владика сповідав та приймав обіти у сестер василіянок.

Дбав владика не лише про монашество, але і про молодих священників, адже відігравав важливу роль у їхній формації в семінарії. Владика провадив виклади у семінарії Михайла Косила. Також приймав іспити у студентів владики Павла Василика та Михайла Косила.

Подібно до владик Софрона та Павла, у Якова був псевдонім. Їх з братом чомусь називали у жіночому роді «пані». Цікавим було те, що Яків Тимчук був «молода пані», а Єронім Тимчук «стара пані».

«16 грудня 1988 року, збираючись до Чорткова, о. Яків переночував у домі Ярослави та Василя Гарбузяків з родини Тимчуків в Заліщиках. Ранком скаржився, що вночі йому було важко дихати. Владика переніс на ногах інфаркт міокарда, про що неодноразово свідчили зроблені кардіограми. На зауваження Василя Гарбузяка, що треба трохи полежати, підлікуватись, отець Яків відповів: «Як це лежати? Там люди чекають на мене, щоб почути Боже Слово!» І поїхав, щоб вже повернутися до Заліщики у домовині».

17 грудня 1988 року владика Яків Тимчук приїхав у м. Чортків до сестер, а у неділю 18 грудня 1988 року у м. Чорткові відслужив останню Службу Божу. Літургія відбулась у домі подружжя Григорія Легкого та Ірини Воротилової і подружжя Ольги та Володимира Фостиків по вул. Свердлова 26 (тепер вул. Грушевського 26), у каплиці Преображення Господнього, де від 1976 року отцем Яковом були встановлені Найсвятіші Тайни.

Тоді, 18 грудня, після проповіді владика сказав: «Мені так тут подобається у Чорткові. Я вас так усіх люблю, що навіть тут в Чорткові хотів би померти». Опісля тих слів усі присутні попросили отця Якова, щоб він заспівав, аби можна було записати його на касету, але він заборонив це робити, мовляв: «Ще часи непевні і різне може бути. Нехай вже краще буде скромно, але духовно». Ще тоді ніхто не знав, що він є владикою. Отець, наче відчував свій близький кінець, заспівав гімн Пресвятому Серцю Ісуса та прощався з парафіянами, благословив їх та заколядував «Бог Предвічний». Усі здивувалися, бо говорив: «Ану, разом заколядуймо, бо Різдво Христове ми вже разом не будемо!» По закінченні Служби Божої владика Яків розповів про увесь свій священничий шлях.

Смерть і похорон владики

20 грудня 1988 року владика помирає у місті Чорткові, душпастирюючи до самої смерті. У той день о. Яків відвідав родину Самійла в м. Чорткові по вул. Броваровій (тепер вул. Київська), сів на крісло, схилив голову і помер.

У свято Непорочного Зачаття Матері Божої 22 грудня 1988 року була відправлена у м. Чорткові перша частина похорону, щоб усі могли попрощатися зі своїм пастирем. Євстахія Боровська з Чорткова зголосилася, щоб тіло о. Якова поставити у неї. Вона не боялася переслідування, ані насмішок. Похорон приготовляли сестри Пресвятої Родини разом з родиною владики Тимчука. Сестра Анастасія Долиняк до цих пір пам’ятає, як гарно зробили біля труни в хаті, обложивши її сотнями білих хризантем. Тоді, у хаті, отець Єронім Тимчук відслужив Літургію. На похороні у Чорткові були присутні владика Павло Василик, о. Іван Сеньків, о. Тарас Сеньків, о. Микола Сімкайло, о. Григорій Сімкайло. Тисячі людей з м. Чорткова, навколишніх сіл, з багатьох околиць Галичини відпроваджували владику Якова Тимчука в останню земну дорогу. Похоронний похід містом до центральної дороги відкрито провадив єпископ Павло Василик.

Похорон єпископа відіграв значну роль у легалізації УГКЦ. Чин похорону очолювали владики Софрон Дмитерко і Павло Василик у співслужінні з 27 священниками за великої кількості мирян. Похоронна процесія, йдучи через усе місто, публічно заявила про присутність греко-католиків в Україні.

Місце поховання владики Якова Тимчука й отця-професора Єроніма Тимчука на старому цвинтарі в Заліщиках стало для містян пам’ятним. Традицією стало щорічне вшанування цих сповідників віри. У день смерті владики служать поминальні святі літургії та панахиди.

2010 року при вході на міський цвинтар у Заліщиках зведено величну каплицю на честь архиєрея Якова та ієромонаха Єроніма (ЧСВВ). 15 листопада 2018 р. преосвященний владика Димитрій Григорак, єпископ Бучацький, освятив каплицю та благословив ювілейний хрест й фігуру Фатімської Богородиці в м. Чорткові.

2009 року Бучацька єпархія видала збірку спогадів і роздумів про єпископа. У серпні 2019 року у видавництві «Родовід» м. Чернівці з’явилася друком книжка автора цих рядків «Дорогою правди», присвячена пам’яті владики Якова та отця-доктора Єроніма Тимчуків.