Владика Степан Вапрович

Єпископ-помічник Станіславівської єпархії

Народився	1 травня 1899 року в с. Іване-Пусте на Борщівщині.
Священичі свячення	1926 року із рук єпископа Станіславівського Григорія Хомишина.
Єпископська хіротонія	квітень 1945 року відбувалася таємно.
Помер	2 березня 1964 року в с. Іване-Пусте (Тернопільська область).

Майбутній єпископ Степан Вапрович народився 1 травня 1899 року в с. Іване-Пусте на Борщівщині. Після закінчення Станиславівської духовної семінарії висвячений на священника в 1926 році єпископом Григорієм Хомишиним. Рік часу після висвячення був адміністратором парафії в селі Ценява Коломийського деканату Станіславівської єпархії.

Душпастирська праця в Аргентині

17 вересня 1927 року разом з отцем Степаном Турчином приїхав для душпастирського служіння українським емігрантам у провінції Місіонес в Аргентині. Наступного року о. Турчин, внаслідок погіршення здоров'я та важких умов праці, повернувся до Галичини і о. Вапрович упродовж наступних шести років залишався єдиним українським греко-католицьким священником, який стабільно перебував у Аргентині.

Будівничий греко-католицьких храмів, при яких засновував українські школи, церковні товариства, театральні гуртки. «Сам о. Вапрович був вдачі спокійної, згідливої, сильної волі, дуже добрий організатор, повний любови до свого стада, музик, композитор, режисер — талановита людина і Божого духа».

Не зважаючи на відстань біля 1000 км і понад 35 годин їзди потягом, отець Степан між 1930 та 1934 роками три рази побував у Буенос-Айресі, де відправляв богослужіння у латинських церквах або у домівці «Просвіти» в Док-Суді, яку він посвятив у 1932 році.

Виконував також інші релігійні обов’язки. У своїй праці він описує релігійне становище українських поселенців у Буенос-Айресі так: «Їздив я тоді по різних частях міста та околиці, щоб пізнати українські колонії. І дізнався я що у Буенос-Айресі, в місті й недалекій околиці, живе около 40 тисяч українців, з чого 70 процент, себто 25 тисяч греко-католиків. І нема там ні одної нашої церковиці, ні священика!…Отже, як вони дуже опущені духовно…Про це в Галичині мало хто мав поняття».

У 1935 році о. Степан Вапрович передав свою місіонерську працю, - 11 церков і каплиць, з яких 5 побудованих за його ініціативою, - Чинові отців василіян, а сам повернувся до Галичини, щоб відпочити і набратися сили для місіонерської праці, яку після планував продовжувати в Буенос-Айресі. Але початок Другої світової війни не дозволив йому виїхати з СРСР.

Посвячення історично першої домівки Просвіти на Док-Суді о. С. Вапровичем, архівне фото 1932 року.

Саме отець Степан написав і видав брошуру про українську еміграцію в Аргентині.

Після повернення до Галичини отримав призначення на посади професора і префекта Станіславівської семінарії (1935—1939). В 1939—1941 роках працював на Лемківщині. У 1943 році став завідувачем єпископської катедри в Станіславові.

Єпископ підпільної УГКЦ

З поверненням радянської влади, передчуваючи свій арешт, єпископ Григорій Хомишин підготував і залишив собі заміну. У квітні 1945 року він висвятив на підпільних єпископів-помічників о. Симеона Лукача, о. Івана Слезюка і о. Степана Вапровича.

Вночі 11 квітня 1945 року радянська влада провела ревізію в єпископській палаті і арештувала обох єпископів Григорія Хомишина та Івана Лятишевського. Отця (єпископа) Степана Вапровича допитували впродовж 36 годин без їжі, сну і відпочинку. Потім його відпустили. Того ж року вивезли його на Схід, де він працював столярем упродовж п'яти років. У 1950 році він повернувся на рідну землю і працював на ремонті мостів у горах. Щойно в 1957 році він повернувся до рідного села і оселився в домі рідної сестри.

За іншою версією дослідника Ростислава Крупчака, яку він оприлюднив в інтернет-статті у виданні «Оранта», єпископ Степан Вапрович зміг уникнути арешту і переховувався у Карпатах, тому не міг проводити активної архипастирської діяльності.

Помер 2 березня 1964 року в с. Іване-Пусте (Чортківський район, Тернопільська область) і там похований.