СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Ігор Возьняк про духовне зростання у покликанні на прикладі апостолів
Віра в Бога та виконання Його волі не може здійснюватися на рівні усного знання, бо людина живе у суспільстві, перебуває серед певних відносин, тому віру декларується на практиці, гідним життям. Святий апостол Павло написав: «Слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро…» (Рм. 2,10).
Ісус Христос не сідав на осла, щоб подорожувати, а тим більше — на коня. Ні! Долав відстані пішки, збираючи та навчаючи свій люд. Апостол Матей описує історію подорожі Ісуса попри озеро. Ідучи, побачив двох братів, з якими уже був знайомий, Симона й Андрія, що кидали сіті на ловлю риби. Можна здогадуватися, що рибаків було значно більше на такому великому озері, що названо морем? Однак Ісус звернувся до двох братів з коротким словом, щоб ішли за Ним, а Він зробить їх рибалками людей. Невідомо, як брати уявляли собі рибалку на людей? Можливо, думали, що стануть менеджерами, які матимуть під собою групу людей, яких навчатимуть риболовлі? Які думки оберталися у головах Симона й Андрія нам не відомо. Зате знане інше: вони залишили сіті й пішли за Христом! А це — знаряддя, що утримувало при житті їхні сім’ї. Зловлену рибу вони споживали й продавали, це — їхня праця та заробіток. Залишили сітки, а свою родину доручили Божому Провидінню. Аж згодом, значно пізніше, Симон, учень Петро, запитає Ісуса Христа: «… Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» (Мт. 19,27). Симон розумів значення жертви, яку вони роблять, залишаючи своє ремесло, але більше його цікавила справа походу за Христом. Спаситель, відповідаючи, не згадував йому нічого про те, що вони залишили, лиш нагадував про те, що пішли за ним. Син Божий сказав учням: «… Ви, що пішли за мною… коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля» (Мт. 19,28). Рибацькі сіті тримали братів на певному духовному рівні, бо рибалки більше трудилися навколо матеріальних потреб та статків. Петро та Андрій показалися відважними, зрілими особами, що довірилися вповні Ісусові. Знаємо певні похибки Симона, який любив Ісуса, але ставалося, що страх перед стихіями природи чи перед могутніми особами цього світу показував ще низький рівень його духовної жертви. Була жертва, віра та любов, однак ці чесноти просувалися своїм шляхом дозрівання в душі благородного Петра. Він не залишив Христа, помер за віру в Нього як Бога, показуючи високий ступінь любові! Розірвавши сіті страху й малої віри, учень Петро оперезався щитом віри, яким згасив стріли лукавого (пор. Еф. 6,16), та запалав могутнім полум’ям любові до свого Спасителя (пор. Пс. 39,4). Петро дозволяв і був готовий на добрі зміни, які відбувалися у його серці з Господнього благословення! І кожна духовна зміна, яка стається з віруючою людиною, діється з натхнення Святого Духа та доброї волі людини!
Ісус простував берегом уже не сам, лише з двома братами, і приглянувся до двох інших рибалок-братів: Якова та Івана, синів Заведея. Вони лагодили порвані сіті у човні. Покликав й їх за собою, а ті, залишивши батька, пішли за Христом. Усі ці особи стали невідступними учнями Христа, покидаючи батьків, сім’ї, човен та усе рибальське ремесло… Досвідчені рибалки набували фаху ловлі людей, маючи перед очима Сина Божого, який навчав їх цієї майстерності. Тепер використовували інші сіті, другі методи, інша ловля, яка відбувалася з корабля чи у кораблі Спасителя світу. Не ходили в море, лиш по синагогах, й уважно слухали науки Ісуса Христа, який звіщав Добру Новину, зціляв недужих та проганяв злих духів із людей. Згодом апостоли зрозуміли, що ловити людей необхідно словом Божим, подібно, як і вони були покликані Христом (пор. св. Ів. Золот. Бесіда XIV на Мт. п.2). Це — необхідніша й корисна ловля, яка відчиняла людям й учням дорогу до спасіння та вічної нагороди, а своїм апостолам Ісус наголошував: «… вас приведуть у синагоги, до урядів та до влади, не клопочіться тим, як або що вам відповісти, або що казати» (Лк. 12,11). Спаситель знав, що Його учнів будуть гонити, переслідувати, не любитимуть їх, але Він давав пораду, щоб тим не клопоталися, щоб і такі випадки стали способом життя, виконанням Божої волі в трудних обставинах.
Віра в Бога та виконання Його волі не може здійснюватися на рівні усного знання, бо людина живе у суспільстві, перебуває серед певних відносин, тому віру декларується на практиці, гідним життям. Святий апостол Павло написав: «Слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро…» (Рм. 2,10). Він пригадує, що закон необхідно знати та виконувати його, бо слухати, а не виконувати, не вистарчить до оправдання перед Господом. Хай Господь благословить нам жити згідно приписів святого Євангелія! Молімося до Богородиці, до нашого ангела, щоб зустрітися з Богом у вічності в стані примирення!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
архикатедральний собор Святого Юра, м. Львів
