СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Вроцлавсько-Кошалінській єпархії молитовно вшанували вояків УНР
У суботу, 13 серпня 2022 року, прочани з Вроцлава, Кемпна та місцеві парафіяни молились у місті Каліш перед чудотворною іконою Святого Йосифа Обручника та на Українському військовому цвинтарі.
Божественну Літургію в каплиці Ікони святого Йосифа Обручника очолив владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський. Разом з правлячим архиєреєм при престолі співслужили: декан Катовіцький о. Шимон Янковський, декан Вроцлавський о. Андрій Михалишин та місцевий адміністратор о. Роман Возняк. Про це інформує пресслужба Вроцлавсько-Кошалінської єпархії УГКЦ.
У слові до вірних владика підкреслив, що святий Йосиф був людиною слухання, а не говоріння. Євангелисти не наводять ані одного слова святого Йосифа. Водночас кілька разів чуємо, як св. Йосиф виконує без вагання Божі доручення, переказані йому ангелом у сні. Такий досконалий послух міг бути наслідком тільки цілковитої довіри Богові та глибокого духовного і молитовного життя св. Йосифа.
Після Божественної Літургії та почастунку, підготовленого міцевою парафіяльною громадою, присутні подалися на Український військовий цвинтар у місті Каліш — Щипйорно, на якому похоронено близько сімсот військових Української Народної Республіки. Після укладення Ризького мирного договору у 1921 році 25 тисяч українських військових, які перебували у цей час на території Польщі, були інтерновані у табір Калішу — Щипйорно. У травні того ж року табір воїнів Армії УНР інтернованих у Калішу відвідав Юзеф Пілсудський. Під час того візиту Пілсудський промовив до українських воїнів: «Панове, я прошу у вас вибачення. Я дуже прошу вибачення».
При пам’ятнику, присвяченому похороненим на цвинтарі українським військовим Симона Петлюри, владика Володимир відслужив разом з присутніми священниками Панахиду. Також єпископ звернувся до присутніх з коротким словом. Проповідник зауважив, що історія може нас сьогодні багато чого навчити. Потрібно пам’ятати, що незалежність та воля не є дані нам раз і назавжди. Подібно як і сто років тому, також і сьогодні волю України потрібно захищати навіть ціною крові. І сьогодні, і на початку ХХ століття, ворог є тим самим. З війною також часто пов’язана еміграція та вимога покинути свій дім та свою Батьківщину. Воєнні біженці наражені на багато різних небезпек, у тому числі й на асиміляцію та на втрату своєї ідентичності. На жаль, після ста років у Каліші практично не залишилось колись сильної української спільноти.
На завершення молитовної зустрічі висловлено спільне побажання, щоб кожного року зустрічатись на спільній молитві на Українському військовому цвинтарі в Калішу — Щипйорно, залучаючи до цього ще більше представників української громади.
Довідка
Після укладення Ризького мирного договору Армія УНР, зраджена союзником, не мала сил для ведення подальшої збройної боротьби з більшовиками. Перетнувши річку Збруч українські вояки опинились на території республіки Польща. Близько 25 000 козаків та старшин Армії УНР були інтерновані у таборах військовополонених, зокрема і в Калішу та Щипіорно. У травні 1921 року табір воїнів Армії УНР інтернованих у Калішу відвідав Юзеф Пілсудський. Під час того візиту Пілсудський промовив до українських воїнів: «Панове, я прошу у вас вибачення. Я дуже прошу вибачення». Цей вираз було викарбувано на пам'ятній плиті, яку встановили на місці колишнього табору № 1. Після скасування статусу інтернованих, табір у Щипйорно був підпорядкований Українському Центральному Комітету у Польщі для українських військових емігрантів, інвалідів та осіб нездатних до праці. Табір дістав назву «Українська станиця». Нагляд за діяльністю станиці здійснював УЦК, також станиця отримувала субвенції від Міністерства праці та соціальної політики Польщі. Українці активно включаються в економічне життя Каліша, дехто засновує власні підприємства, дехто намагається влаштуватися найманим працівником. Українці розгортають мережу організацій самопомочі, освітніх та культурних закладів; розпочинають видання україномовних газет та журналів, починають функціонувати курси для водіїв-українців, тощо.
Цвинтар був започаткований німцями 1914 року. 1922 року під час заселення табору для інтернованих воїнами УНР на цвинтарі в с. Щипйорно було поховано 197 воїнів армії Української Народної Республіки. У 1922–1923 рр. було здійснено захоронення ще близько 500 воїнів Армії УНР. Саме останнє масове поховання українських вояків стало відправною точкою у справі заснування Українського Військового Цвинтаря. Так у 1923 році інтерновані вояки, не маючи жодних субсидій, зайнялися цвинтарем та могилами своїх товаришів по боротьбі. У 1923 році на цвинтарі було встановлено Меморіал «Полеглим За Україну». Відбудова цвинтаря розпочалась лише 1992 року зусиллями українців Польщі.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
