СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У Вінниці його пам’ятають як справжнього сина і батька», — о. Григорій Рогацький. Сім штрихів до портрета Блаженнішого Любомира
2012 рік був ювілейним роком у житті та біографії патріарха Йосифа Сліпого… .
За Божим провидінням того року ми приймали в нашій громаді у Вінниці духовного сина, який приїхав, щоби дати своє свідчення… про Великого вчителя, наставника — патріарха Йосифа Сліпого. Цим учнем, дорогим учнем, був і є Блаженніший Любомир Гузар. Це було його особливе свідчення про свого духовного батька. Зустріч відбулася в бібліотеці імені К. А. Тімірязєва.
Пам’ятаю цю зустріч, велику кількість людей і, зокрема, коротке, але дуже сильне свідчення — розповідь. Немовби у цих трьох моментах, пунктах, постав перед нами сам патріарх Йосиф Сліпий.
Про що говорив Любомир Гузар? Про те, що патріарх Йосиф був людиною великої віри, сильної віри і такої віри, яка виливалася на тих, із ким він спілкувався — на всю Церкву: у гоніннях, у переслідуваннях. Він був людиною, яка цінувала людей науки, і сам багато вчився. Тому Любомир Гузар підкреслював важливість науки, яку культивував патріарх Йосиф Сліпий.
І він хотів, щоби насамперед священники були освічені, щоб уся Церква зростала у пізнанні Бога, у Його науці!
Третя річ, про яку говорив Любомир Гузар, — про велике старання патріарха Йосифа Сліпого об’єднання Церкви. Він мав близько до серця Заповіт Христа, «щоб усі були одно». І, як підкреслював Любомир Гузар, патріарх Йосиф дбав про єдність Церкви. І, зокрема, він каже, що саме через старання патріарха Йосифа Сліпого ми відчули себе однією Церквою.
Візит Блаженнішого Любомира до бібліотеки був таким об’ємним, що вже не було можливості прийти відвідати наш храм.
Тому невдовзі, того самого року, Блаженніший Любомир, завітав до нас до храму із особливим батьківським словом — конференцією про соціальне сирітство. Саме там ми всі відчули, що маємо батька, що ми не є сиротами, що Бог через таких людей, як Любомир Гузар, піклується і подає нам батьківську поміч, розраду. Зокрема із цікавими запитаннями звернулися слухачі до Блаженнішого Любомира. Одне з них було про виховання дітей — відколи їх треба виховувати? На що він відповів: «Їх треба виховувати за 20 років до їхнього народження». І це насправді відкрило необхідність теми про виховання себе. Якщо ти хочеш насправді прийняти у своє життя Божий дар — дитину, то це є велика відповідальність. І через виховання відкривається, що Бог є Батьком.
Ми пам’ятаємо його приїзд. Дуже особливий… Зупинка і прямування до храму — так, це було випробування. Кожен крок давався великою ціною… Ми пам’ятаємо і шануємо цього Великого пастиря і дякуємо Богові за нього.
Що пам’ятається з того часу? Проста і водночас глибока мова. Якась маєстатичність і водночас така доступність, зрозумілість. Коли він говорив: оці промовисті паузи, які дозволяли слухачеві задуматися, осмислити… І разом і тим, хоч це й дивно, він більше слухав, ніж говорив. І це заворожувало. Це додавало нагоди, знову ж таки, у проміжках між словами слухати порухи Духа Святого і бачити, що це є Божий чоловік, що говорить до нас.
У першій зустрічі він прийшов до нас як син, даючи свідчення про батька, а під час другої зустрічі показав, що саме справжнє синівство є передумовою та підвалиною автентичного батьківства. Ми пригадуємо і пам’ятаємо його саме таким.
парох парафії Покрову Пресвятої Богородиці УГКЦ у Вінниці,
засновник проєкту «Сім штрихів до портрета Любомира Гузара»
