«Пам’ятати про місце внутрішнього воскресіння». Великодня проповідь Папи Франциска

ПРОПОВІДЬ

Святішого Отця Папи Франциска
під час Святої Меси Пасхального чування

Ніч наближається до завершення і запалюються перші промені світанку, коли жінки пускаються в дорогу до Ісусового гробу. Ідуть невпевнені, розгублені, із серцем, роздертим болем, який завдала смерть, що забрала Того, Якого любили. Але прибувши на це місце і побачивши порожній гріб, вони розвертаються, змінюють дорогу; вони залишають гріб і біжать звіщати учням новий маршрут: Ісус воскрес і чекає їх у Галилеї. В житті цих жінок настала Пасха, що означає перехід: вони, насправді, переходять від сумного походу до гробу до радісного бігу до учнів, щоби сказати їм не тільки про те, що Господь воскрес, але що існує мета, яку потрібно негайно досягти – Галилея. Зустріч з Воскреслим призначена там. Відродження учнів, воскресіння їхніх сердець проходить через Галилею. Ступімо також і ми на дорогу учнів, що веде від гробниці до Галилеї.

Євангелія розповідає, що жінки «пішли навідатися до гробу» (Мт. 28, 1). Вони думають, що Ісус перебуває у місці смерті і що все назавжди закінчилося. Іноді й нам трапляється думати, що радість зустрічі з Ісусом належить минулому, в той час як у теперішньому нам переважно відомі запечатані гроби: це гроби наших розчарувань, нашої гіркоти та нашої зневіри, гроби отого, мовляв «вже нічого не можна зробити», «це ніколи не зміниться», «краще жити з дня на день», бо «немає впевненості в завтрашньому дні». Також і ми, коли були стиснуті болем мов кліщами, пригнічені смутком, впокорені гріхом, засмучені якоюсь поразкою чи доведені до нестями якоюсь тривогою, відчували гіркий смак втоми та бачили згасання радості в серці.

Іноді ми просто відчули втому від крокування щоденністю, втомлені особисто ризикувати перед непробивною стіною світу, в якому, як здається, завжди переважає закон найхитрішого та найсильнішого. Іншим разом ми почувалися безсилими перед силою зла, перед конфліктами, які розривають стосунки, перед логікою розрахунку та байдужості, що здається панівною в суспільстві, перед раком корупції, якої багато, перед поширенням несправедливості, перед холодними вітрами війни. Знову ж таки, може ми віч-на-віч зіткнулися зі смертю, яка позбавила нас солодкої присутності наших близьких, або через те, що вона зачепила нас у хворобі чи стихійному лиху, й ми з легкістю стали здобиччю розчарування, і джерело надії висохло. Таким чином, через ці чи інші ситуації, кожен з нас знає свої, наші стежки зупиняються перед гробницями, ми залишаємося нерухомими, щоби плакати та оплакувати, безсило та самотньо повторючи наші «чому», вервицю отих «чому».

Натомість жінки на Пасху не залишаються паралізованими перед гробницею, але, як каже Євангелія, «вони в поспіху полишили гробницю зо страхом і великою радістю та й побігли сповістити Його учнів» (в. 8). Вони несуть звістку, яка назавжди перемінить життя та історію: Христос воскрес! (пор. в. 6). Одночасно, вони бережуть і передають Господнє доручення, Його запрошення учням: нехай ідуть у Галилею, бо там Його побачать (пор. в. 7). Браття і сестри, запитуємо себе сьогодні: що означає піти в Галилею? Дві речі: з одного боку – вийти із замкнутості світлиці Тайної вечері, щоби піти в край, де живуть народи (пор. Мт. 4, 15), вийти зі схованки, щоби відкритися на місію, втекти від страху, щоби прямувати до майбуття. З іншого боку, що є прекрасним, це означає повернутися до початків, бо саме в Галилеї все розпочалося. Там Господь їх зустрів і вперше назвав учнями. Отож, піти у Галилею означає повернутися до первісної благодаті, наново здобути пам’ять, яка відроджує надію, «пам’ять про майбутнє», якою нас назначив Воскреслий.

Ось що чинить Господня Пасха: вона спонукає нас іти вперед, вийти з почуття поразки, геть відкотити камінь з гробниць, у яких ми часто ховаємо надію, з довір’ям дивитися в майбутнє, бо Христос воскрес і перемінив напрямок історії; але щоб зробити це, Господня Пасха повертає нас до нашого минулого благодаті, спонукає знову піти в Галилею, туди, де розпочалася наша історія любові з Ісусом, де було перше покликання. Тобто, вона вимагає від нас наново пережити цей момент, цю ситуацію, цей досвід, у якому ми зустріли Господа, відчули Його любов і отримали новий та світлий погляд на себе самих, на дійсність, на таємницю життя. Браття і сестри, щоби воскреснути, щоби розпочати наново, щоби знову ступити на свій шлях, ми завжди потребуємо повернення у Галилею, тобто, знову піти не до абстрактного, уявного Ісуса, але до живої, конкретної і трепетної пам’яті про першу зустріч з Ним. Так, щоби прямувати вперед, ми повинні пам’ятати; щоби мати надію, ми повинні живити пам’ять. Таким є запрошення: пам’ятай і прямуй вперед! Якщо повернеш першу любов, зчудування та радість зустрічі з Богом, то рухатимешся вперед. Пам’ятай і прямуй вперед.

Пам’ятай про свою Галилею та прямуй до своєї Галилеї. Це «місце», в якому ти особисто пізнав Ісуса, де Він не залишився для тебе історичним персонажем як інші, але став життєвою особою: не далеким Богом, але близьким Богом, Який тебе знає краще, ніж будь-хто інший, Який тебе любить більше, ніж хто-небудь інший. Брате, сестро, пам’ятай про Галилею, про твою Галилею: про своє покликання, про те Боже слово, яке в конкретний момент промовило саме до тебе, про цей сильний досвід у Святому Дусі, про найбільшу радість прощення, яку відчув після тієї Сповіді, про той інтенсивний і незабутній момент молитви, про те світло, що запалилося всередині та перетворило твоє життя, про ту зустріч, оте паломництво… Кожен знає, де його Галилея. Кожен з нас знає про своє місце внутрішнього воскресіння, того початкового, основоположного, що перемінило все. Ми не можемо залишити його минулому, Воскреслий запрошує нас іти туди, щоби пережити Пасху. Пам’ятай про свою Галилею, згадуй про неї, оживи її сьогодні. Повернися до тієї першої зустрічі. Запитуй себе про те, як і коли це було, відтвори контекст, час і місце, наново відчуй її емоції та відчуття, кольори та запахи. Бо саме тоді, коли ти забув оту першу любов, коли забув цю першу зустріч, твоє серце почало запорошуватися. Тоді ти відчув смуток, і як для учнів, так і тобі все здавалося безперспективним, з брилою, яка запечатала надію. Але сьогодні, брате, сестро, сила Пасхи заохочує відкотити геть каменюки розчарування та зневіри; Господь, експерт у відкочуванні гробових каменів гріха та смерті, хоче просвітити твою святу пам’ять, твій найкращий спогад, актуалізувати першу зустріч із Ним. Пам’ятай і прямуй уперед: повернися до Нього, віднайди благодать воскресіння Бога в тобі! Повернися до Галилеї, повернися до твоєї Галилеї.

Браття, сестри, йдімо за Ісусом в Галилею, зустріньмо Його і поклонімося Йому там, де Він чекає на кожного з нас. Оживімо красу того, як ми відкривши, що Він – живий, проголосили Його Господом нашого життя. Повернімося у Галилею, у Галилею першої любові, кожен у свою Галилею, оту першої зустрічі, та воскреснімо до нового життя!

† Франциск