#НазустрічВоскресінню 13. Дивитися на себе і на інших поглядом правди у любові

10 лютого 2023

#НазустрічВоскресінню — це медійний духовно-пізнавальний проєкт апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владики Богдана Дзюраха. У ньому єпископ ділиться своїми духовними роздумами над словами Євангелія задля ефективного духовного приготування до світлого празника Воскресіння Христового. Роздуми розпочалися із Неділі про Закхея та триватимуть до самої Пасхи. Тож дозвольмо Божому Слову доторкнутися нашого серця та наповнити його Божою силою і благодаттю для переміни власного життя у цей період Великого посту!

#НазустрічВоскресінню 13. Дивитися на себе і на інших поглядом правди у любові

«Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 11–13).

Роздумуючи над притчею про митаря та фарисея, ми звикли вважати першого мало не взірцем побожності, а другого, тобто фарисея, мало не уособленням самого тільки негативу. Насправді ж чорно-білий образ дійсності — не завжди правдивий. Бо і в митаря були провини, які його придавлювали до землі, і у фарисея були заслуги, і то цілком реальні: дотримувався посту, давав пожертви на храм тощо.

Проблема (і провина) фарисея була у тому, що він, згадуючи свої чесноти і добрі вчинки, приписував заслуги за них виключно собі. У центрі його молитви не був Бог, якому слід було подякувати за можливість та здатність чинити добро, згідно зі словами апостола Павла: «… то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням» (Флп. 2, 13); в центрі молитви фарисея був він сам — самозакоханий і самозадоволений.

Отож, в здоровій побожності віруюча людина зберігає духовну рівновагу: радіє і приписує Богові все добро, яке відкриває у собі, а водночас бачить і смиренно визнає свої гріхи, прохаючи у Бога прощення за них.

Пригадується порада одного старця, яку той дав молодому монахові, що оскаржував себе у тому, що часом знаходив приємність у людських похвалах за свої добрі вчинки, або і без зовнішньої похвали відчував радість і задоволення від того, що було хорошим і успішним у його житті. На це старець порадив: «Брате, нічого поганого немає в тому, щоб ти порадів із вчиненого добра, але відразу як відчуєш радість, скеровуй до Бога слова вдячності і похвали та все роби на більшу славу Божу!»

Отож, дивлячись на інших, будьмо обережні, щоб, з одного боку, не «канонізувати» людей завчасно, або, як казав св. Павло про себе: «… я стримуюся, щоб про мене хтось не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує» (пор. 2 Кор. 12, 6), а з іншого боку, — щоб поспішно не засуджувати людей до пекла, пам’ятаючи, що Бог навіть з найбільших грішників може зробити великих Праведників і Святих. І прикладів цього є більше, ніж достатньо, і в Св. Письмі, і в історії Церкви.

До речі, великопосні літургійні тексти мудро закликають нас наслідувати і добродійність фарисея і дух покаяння митаря. Добачати у людях щось хороше і будуюче — це Божа мудрість, якої нам усім потрібно вчитися.

«Вкажи мені, о Господи, твої дороги, навчи мене, де твої стежки. Напути мене по твоїй правді й навчи мене, бо ти Бог, мій Спаситель, тебе очікую ввесь день я. Згадай про твоє милосердя, Господи, і про твою милість, вона бо споконвіку. Гріхів юности моєї і переступів моїх не згадуй, з милосердя твого згадай мене, о Господи, доброти твоєї ради» (Пс. 25, 6–8.12–13).

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії