Мистецтво клоунади з Бразилії, що дарувало усмішку біженцям з України
Бразильський актор і клоун Алешандре Пенья працює в лікарнях та закладах опіки, а також здійснює міжнародні гуманітарні подорожі. Одна з таких була присвячена українцям, що втікають від жахіть війни.
«Прихильність Папи до знедолених, до тих, кого вважають за ніщо, співзвучна з тим, що є суттєвим у клоунському мистецтві. Для нас, клоунів, всі є рівними, для клоунів не існує поділів, вони хочуть гратися з усіма», — стверджує бразилець Алешандре Вінісіус Шав’єр Пенья, професійний клоун, який щойно повернувся з чергової міжнародної подорожі, що охоплювала Камбоджу, Тайланд і В’єтнам, де він працював у сиротинцях, які рятують дітей від торгівлі людьми та від сексуальної експлуатації. У квітні актор побував біля українських кордонів, щоб дарувати усмішку та своє мистецтво втікачам від війни. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Алешандре є клоуном і професійним актором, який також викладає це мистецтво не лише в Бразилії, але й за кордоном. Ще як підліток він розпочав свій творчий шлях у аматорських гуртках у школі та при парафії. Сьогодні він вже здобув дипломи з Історії, мистецтв і театру та з літератури в Державному Університеті Марінґи. Поряд з професійною та академічною діяльністю, Алешандре працює також як волонтер у лікарнях, а разом з дружиною, яка є фотографом, організовують міжнародні гуманітарні мистецькі подорожі, «щоб нести мистецтво в місця соціальної уразливості». Вони вже відвідали 60 країн.
![]()
На південно-західних кордонах України
«У квітні ми працювали з біженцями на південно-західних кордонах України та в осередках прийняття в Молдові та Румунії, — розповідає Алешандре в інтерв’ю для Vatican News. — Ми вже мали нагоду раніше працювати з біженцями, що втікають від війни, 2016 та 2017 року в Йорданії з втікачами з Іраку та з Сирії».
З вибухом війни у східній Європі вони вирушили до кордонів, щоби підтримувати на дусі тих, хто долав труднощі вимушеного переміщення, а також гуманітарні організації, які допомагали заповнювати документи, забезпечували біженців речами першої необхідності, надавали духовну підтримку. «Наша ініціатива була зосереджена на праці з дітьми, а отже — із сім’ями. Як на кордоні, так і в осередках нас завжди приймали дуже гаряче. Були очевидними втома, напруження та тривога, пов’язані з війною та переміщенням. Ми робили те, що клоуни вміють найкраще: практично всюди нас зустрічали з великою усмішкою», — сказав актор, зазначивши, що вони відчували велике зворушення, коли вдавалося викликати хвилини сміху в цих дітей і дорослих, можливо, додаючи їм мотивації на подальшу подорож. «Особисто для мене, — додає він, особливо зворушливим було бачити сім’ї, які мусіли розпрощатися, без упевненості в тому, що колись вдасться знову зустрітися. Ми були свідками багатьох прощальних обіймів».
![]()
Мова усмішки
Особливо цікавим Алешандре називає мовне питання. Вони говорять португальською, здатні спілкуватися іспанською та англійською, але там на кордоні було домінування української, російської та румунської мов. «Справжня вавилонська вежа», — жартує актор, додаючи, що це стало ще одним підтвердженням універсальної комунікації мистецтва: «Через погляд, жести тіла, почуття та реакції клоун торкається того, що є людяне, універсальне, а тому не потребує вербальної комунікації. З нашого досвіду в інших країнах та в інших ситуаціях ми спостерігаємо щось очевидне: кожна людина сміється, плаче, відчуває голод, любить, спить. І кожна людина потребує також гратися та розважитися».
![]()
СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви



