СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМученик віри: Життєвий шлях отця Станіслава Сярока
У часи, коли зневіра ширилась під тиском ідеологій, а правда про Христа переслідувалась багнетом, він залишився незламним світильником віри. Отець Станіслав Сярок — постать, про яку мовчали десятиліттями, мовчали з остраху, але не забули. Уродженець галицького села Отиневичі, він здобув освіту в Римі, служив людям з покликом у серці та молитвою на вустах. Його шлях обірвався трагічно — катування, тиша, безіменна могила… Та крізь морок часу проривається світло: пам’ять оживає, свідки говорять, могила стає місцем прощі, а ім’я — символом вірності Богові до останнього подиху.
Станіслав Сярок народився 9 листопада 1908 року у заможній християнській сім’ї Миколи Сярока та його дружини Анна у с. Отиневичі, Бібрського повіту (сьогодні Стрийський район Львівської області). Окрім Станіслава у сім’ї виростало ще троє дітей.
Оскільки сім’ї вирізнялася глибокою побожністю, вже наступного дня, 10 листопада 1908 року Станіслав був охрещений римо-католицьким священником Владиславом Кцецаном. Його хресними батьками, згідно із метрикальними книгами, були Омелян Мігович та Катерина Завадовська.
Юний Станіслав шкільну освіту здобув у рідному селі. Після завершення школи прийняв своє покликання і вирішив стати священником, тож направився до Львівської духовної семінарії, а далі — до Риму. Упродовж 1930–1937 років навчався у Папському університеті Святого Томи Аквінського «Анджелікумі». Докторська дисертація й отримання ступеня доктора богослов’я відбулося 2 липня 1937 року.
27 березня 1936 року прийняв священничі свячення, побажавши залишитися неодруженим. Від 20 серпня до 25 листопада 1937 року служив сотрудником у парафії Святих Володимира і Ольги у с. Старий Добротвір. 26 листопада 1937 року отримав призначення адміністратора на парафію Преподобної Параскеви у с. Незнанові, Кам’янка-Струмилівського повіту (сьогодні — Добротвірська територіальна громада Шептицького району Львівської області). У 1939 році о. Станіслав Сярок стає парохом на цій же парафії.
Здійснюючи своє священниче служіння, о. Станіслав ревно трудився для покращення релігійного та культурно-просвітницького життя своїх парафіян. При парафії під його проводом діяло Братство Апостольства молитви, церковне братство, Український католицький союз. Отець сам займався репетиціями парафіяльного хору. Також священник упродовж тривалого часу був головою осередку Товариства «Просвіта» у с. Незнанів, організовував біблійні читання у своєму домі, опікувався дитячою навчально-виховною захоронкою, яку провадила сестра Анастасія Дмитраш. Двічі на тиждень проводив уроки релігії у місцевій школі та молитву. Володів кількома іноземними мовами.
Отець Станіслав Сярок мав великий авторитет серед духовенства, яке цінувало його знання та душпастирський досвід. Зокрема про це свідчить листування з митрополитом Андреєм Шептицьким, що зберігається у фонді 358 «Андрей Шептицький», описі 1, справі 352 Центрального державного історичного архіву України у м. Львові.
У 1941 році до села Незнанів прийшла війна. Це заставило парафіян разом зі своїм священником певний час переховуватися у лісі. Та, 28 червня 1941 року, коли вже відбувався німецький наступ, отець Станіслав Сярок повернувся до свого дому. Енкаведисти, які вже відступали, забігли до священника, де застали його на молитві. Вони схопили о. Станіслава і вивели на окраїни села, де безжально катували і відтак смертельно поранили. Побитого та ледь живого священника знайшли у житі старенькі жіночки. Вони поспішили відразу його віднести до села, до дому Дмитра Гасюка. Ледь живий священник попросив піднести до його уст розп’яття Ісуса Христа. Поцілувавши його та прохаючи своїх парафіян не проклинати карателів, щоби не накликати ще більшої біди на село, отець Станіслав Сярок відійшов до вічності.
Отця Станіслава Сярока було поховано на церковному подвір’ї. Однак, задля безпеки не робили жодного надгробку, а саму могилу вирівняли зі землею. Переживаючи за тіло свого пароха і його можливе викрадення енкаведистами, парафіяни зробили імітаційну могилу поблизу старої липи. І лише 19 липня 1941 року тіло священника було перепоховане на місцевому цвинтарі. Похоронні богослужіння були велелюдними, зібравши духовенство та людей з найближчих сіл та віддалених точок повіту. Земна мандрівка отця Станіслава Сярока завершилася у 33 роки.
Упродовж понад 50 років радянської влади люди боялися розповідати про свого закатованого священника. Та, наприкінці 1996 року, тодішній священник села Незнанова о. Борис Гороховський, прибираючи у старій дзвіниці, знайшов надгробну табличку, на якій писало: «отець-ДОКТОР СТАНІСЛАВ СЯРОК, уроджений 1908 року в Отиневичах, свячений 1936 року, згинув на своїм душпастирськім становищі в Незнанові, замордований большевиками дня 28/6/1941. В. Й. П.» (збережено оригінальний текст). Це спонукало о. Бориса дослідити постать закатованого священника та події 1941 року.
Наступного року, за словами о. Бориса, під час Йорданських відвідин один із старожителів села — дідусь монаха Григорія Шкарабана, ЧСВВ, Ярослав Шкарабан підтвердив факт насильницької смерті місцевого священника.
Завдяки зусиллям о. Бориса Гороховського у 2001 році у присутності о. Романа Тереховського були взяті перші офіційні свідчення про життя і діяльність Станіслава Сярока у жителів села Незнанова. З того часу люди розпочали відвідувати могилу священника зі своїми молитвами. Щорічно, 19 липня, у день перепоховання о. Станіслава Сярока, у парафіяльній спільноті відбувається проща до його могили, яка також збирає жителів навколишніх сіл.
23 червня 2008 року у с. Незнанові на місці вулиці Колгоспної рішенням Незнанівської сільської ради з’явилася вулиця Станіслава Сярока.
25 жовтня 2009 року на місці колишнього дому о. Станіслава Сяроки, звідки його насильницьки вивели енкаведисти, було освячено каплицю Покрову Пресвятої Богородиці та алею молодих подружь імені мученика за віру.
23 серпня 2011 року Декретом правлячого архиєрея Сокальсько-Жовківської єпархії владики Михаїла Колтуна засновано катехитичну школу імені о. Станіслава Сяроки при парафії Преподобної Параскеви у с. Незнанів. А 25 листопада 2012 року у межах програми Львівської обласної ради щодо вшанування місць загибелі та поховань борців за незалежність України на окраїні села було відкрито й освячено пам’ятний хрест. Місце його постання було обрано невипадково, адже згідно свідчень старожилів села, саме там було закатовано священника.
25 листопада 2023 року у парафіяльній спільноті відбулася урочиста Академія з нагоди 115-ої річниці з дня народження о. Станіслава Сярока. На урочистостях був присутній єпископ-помічник Сокальсько-Жовківський Петро Лоза, який на завершення Академії зачитав Декрет правлячого архиєрея владики Михаїла Колтуна про призначення постулятором беатифікаційного процесу о. Бориса Гороховського. Сталося це у присутності о. Полікарпа Марцелюка, ЧСВВ, голови Місії «Постуляційний центр бетифікацій та канонізацій святих УГКЦ».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
