«Потрібно пам’ятати, що завжди був при нас той самий Вчитель, який сказав Петрові: відплинь на глибінь і закинь сіті!» — владика Володимир Ющак

13 жовтня 2020

У XVIII Неділю по Зісланні Святого Духа владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Ґданський, застановився над євангельським уривком про покликання перших учнів Ісусом Христом. Єпископ зокрема зазначив, що доволі часто вже на початку певних труднощів ми опускаємо руки та зневірюємося в успішному вирішенні наших щоденних клопотів. Натомість сьогодні Ісус Христос запевняє кожного із нас, що навіть серед найбільших труднощів Він здатен зробити чудо і наповнити наше життя радістю. Головне, співпрацювати із Ним серед складних ситуацій.

«Потрібно пам’ятати, що завжди був при нас той самий Вчитель, який сказав Петрові: відплинь на глибінь і закинь сіті!» — владика Володимир Ющак

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі Сестри і Брати!

Хвилину тому ми почули розповідь, записану на початку п’ятого розділу Євангелії від св. Луки. Думаю, що варто ще раз ближче поглянути на події з життя Ісуса Христа, про які розповідає євангелист.

Ситуація рибалок: хвилювання, розчарування і втома

Після цілонічного зусилля, пов’язаного з безуспішним ловленням риби, Симон, переіменований пізніше Христом на Петра, та його товариші, чистили і укладали сіті, щоб наступної ночі можна було знова їх уживати. Їхні настрої були дуже погані. Працювали цілу ніч і нічого не зловили. Без сумніву, був жаль, може, була злість та було переживання за долю своїх родин, бо за останню ніч нічого не заробили та не могли нічого принести до хати, щоб поживити своїх близьких. А ловлення риби було джерелом утримання їхніх родин. Без заробітку біда та голод могли заглянути до їхніх домів. Після цілонічного труду вони, безсумнівно, були теж невиспані, змучені і голодні. Новий день не розпочинався для них добре.

Навчання Ісуса Христа із човна Симона

В такому власне моменті підходить до них Вчитель, якого вони вже скоріше пізнали, заходить у човен та просить Симона відплисти дещо від берега. Євангелист Лука не говорить нічого про реакцію Симона на таке прохання. Можемо тільки здогадуватись, що не цього очікував в цю мить Симон. Однак, відпливає з Ісусом від берега. Святий Лука згадує опісля, що Христос з човна навчав народ. Вода в озері несла Христовий голос як сучасне наголоснення. Завдяки цьому, Його слова могли дійти до всього народу, який зійшовся, щоб послухати навчань нового Вчителя. Не знаємо, як довго Христос навчав. Мабуть, не був це короткий час. Не знаємо також чи Симон і його товариші слухали Христа, чи просто скористали з нагоди, щоб відпочити та подрімати після цілонічної важкої праці.


Чудесна ловитва риби та жах перших апостолів

Коли Христос закінчив навчання, Симон сподівався, що вони врешті зможуть повернутися додому. Яким же великим було його здивування, коли почув від Вчителя чергове прохання: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву» (Лк. 5, 4). Цього Симонові було вже занадто. Він намагається пояснити цілу ситуацію, в якій вони знаходяться та, як досвідчений рибак, старається переконати нового Вчителя, що протягом дня, при повному сонці, рибу не ловиться. Рибалки знали, що риба випливає наїстись вночі. А у них вже наступила майже половина дня. Симон був переконаний, що закидати сіті тепер в озеро є безглуздям. Але швидко роздумує і, маючи велику пошану до Вчителя, підпорядковується Його дорученню. Скоро теж переконується сам та його товариші, що остаточно не вони, а Вчитель мав рацію. Рибою, яку зловили та опісля витягнули на берег, заповнили два човни. Євангелист Лука говорить, що після такої ловитви напав на них страх. Вони зрозуміли, що зловити стільки риби, у настільки невідповідній час, могли тільки завдяки Христовому чудові. Симон впав на коліна перед Христом і заявив: «Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік». І дальше пояснює Євангелист Лука: «Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, від ловитви риб, що їх піймали, як також і Якова та Івана, синів Заведея, які були спільниками Симона» (Лк. 5, 8–10). Виглядає, що остаточно вони залишили всю цю чудесно зловлену рибу іншим, а самі пішли за Христом, щоб стати рибалками людей.

Початок прилюдної діяльності Ісуса Христа

Євангельська подія, з якою сьогодні зустрічаємось, сталась, за святим Лукою, на початку прилюдної діяльності Ісуса Христа. Христос нещодавно був хрещений Йоаном Хрестителем. Опісля пішов у пустиню, де постив сорок днів. Пізніше почав навчати в Назареті, але там свої не прийняли Його: хотіли скинути Його зі скелі. Тому подався в Капернаум, де успішно навчав в синагозі та вигнав злого духа з біснуватого чоловіка. Тут теж оздоровив Симонову тещу та продовжив навчати людей і оздоровляти недужих. В цьому часі Христос не мав ще своїх учнів. Однак, слава про Нього почала розходитись по цілій країні. Тому і Симон, який походив з Капернауму, знав вже нового Вчителя, слухав Його навчань та мав причину для особистої вдячності за оздоровлення його тещі. Тому, навіть не випадало заперечувати Христовому проханню, не зважаючи на свою втому та на свій рибальський досвід.

Довіритися Христові, щоб чинити неможливі речі

Симон та його товариші не відмовили Христовому проханню, виправдовуючись втомою. Вони не висміяли Христового прохання, хоча були переконані, що така поведінка не може принести успіху. З пошани до Вчителя послухали Його. Можна мовити, що в ситуації, яка по-людськи видавалась безнадійною, послухали та виконали те, що наказав їм Христос. Не переконували вперто, що це не може вдатись, що це безглуздя, що краще піти відпочити, замість розпочинати ще раз роботу, яку щойно закінчили. Попри свій досвід та своє професійне знання, дали Христові, а також і собі, ще один шанс. Послухали Христа і переконались, що довірившись Йому, можна робити речі, які по-людськи є неможливими. Переконались особисто про це і впали на коліна перед Його Божою величністю.


Безнадійні щоденні ситуації: підвестись з дивану

З подібними ситуаціями часто зустрічаємось і у нашому житті. Стаючи перед великими проблемами, деколи навіть не намагаємося протиставитися клопотам та воювати, мовляв, що і так це нічого не дасть. Буває, що піддаємось на самому початку. Маємо навіть на це різні оправдання: наш життєвий досвід, професійне знання, здоровий глузд, передчуття. Від самого початку закладаємо, що жодні зусилля не принесуть успіху. Піддаємось на самому початку, навіть не спробувавши воювати.

Однак наш життєвий досвід показує також, що немає справ згори безнадійних. Навіть в ситуаціях, коли видається нам, що немає жодного виходу, що все програне, трапляються свого роду чуда, які змінюють все. Але для цього потрібно дати собі, щастю та особливо — Богові, шанс. Потрібно виплисти на глибінь і навіть серед дня закинути сіті. Папа Франциск говорить про це у своєрідний спосіб. Він каже, що потрібно підвестись з дивану. То значить: потрібно почати діяти, відкинути пасивність. Без цього справді нічого не буде. Інший богослов говорить, що для того, щоб ходити по воді, потрібно найперше вийти з човна.

Без сумніву, при цьому буде потрібно також втомитися. Петро та його товариші, які були з ним у човні, пробували самі витягнути сіті, але не змогли. Потрібно було просити про допомогу їхніх товаришів з іншого човна. Щойно тоді, спільними силами, якось вдалось витягнути велику кількість риби. Без послуху Христовому дорученню, без довіри Христові, попри свій досвід, без труду і зусилля, без заангажування інших в цей проєкт, це все би не вдалось. А так їхній труд був винагороджений, забезпечені були їхні сім’ї, перестав грозити їм голод та економічне банкрутство.

Розчарування від постійних гріхів після Таїнства Покаяння

Подібних ситуацій у нашому духовному, але і у щоденному житті, трапляється дуже багато. Прикладом може слугувати Святе Таїнство Покаяння, тобто свята сповідь. Приступаємо до цього Таїнства принаймні раз в році, сповідаємось, обіцяємо поправу, а наступним разом доходимо до висновку, що нічого в нашому житті не змінилося. Гріхи такі самі, ми такі самі, якщо не гірші, і ми десь в нутрі свого серця доказуємо собі, що інакше не дасться. Виправдовуємось, що людина не може змінитися, не може змінити своїх поганих звичок, нездатна визволитись від гріхів, які стали наче часткою її єства. А це неправда! Розгрішає нас той самий Христос, який казав Симонові відплисти на глибінь і закинути сіті в озеро серед дня. Він до нас промовляє: «Гріхи твої прощаються, іди і не гріши більше». Він для нас робить чудо звільнення від гріха, від якого при Його допомозі можемо звільнитись. Він також наказує нам більше не грішити. Наказує, бо це можливо виконати. Якщо не маємо успіху, може потрібна інша «техніка»? Може, замість пробувати в одну мить змінити все, потрібно зібрати сили до усильної і систематичної праці над одною, найбільш болючою і прикрою для нас та наших близьких, хибою? Пізніше прийде час на наступну. Потрібно, однак, розпочати цю боротьбу, піднестись з дивану, а не говорити, що не вдасться.


Приклади Божих діянь у Вроцлавсько-Ґданській єпархії

Протягом останніх тридцяти років в наших парафіях у Польщі було побудовано кількадесят нових церков. Деколи будували їх навіть невеликі спільноти. В багатьох випадках, доки було прийняте остаточне рішення, що будуємо церкву, потрібно було сильно переконувати вірних, що варто будувати свою церкву. Потрібно було розбивати аргументи про те, що не вдасться, що не подолаємо фінансово, що нема для кого будувати церкву, бо більшість молодих виїхала у великі міста. Однак, коли надійшов момент освячення нового храму, всі раділи, бо вдалось і тепер маємо свій храм.

Ще один приклад з нашого подвір’я. Старші напевно пригадують, як виглядав цей собор, коли у 1997 році він був переданий святим папою Іваном Павлом ІІ моєму попередникові владиці Теодорові Майковичу на потреби нашого єпархіального собору. Тоді також було чути голоси: «а навіщо нам такий великий храм, для кого він, та ж він такий великий, а ми становимо маленьку громаду, а хто і за що його відремонтує, хто буде його утримувати, а може краще віддати його, бо подарунок можна не прийняти». Справді, тоді Каплиця Гохберга лежала ще у післявоєнній руїні, оскільки була зруйнована під час обстрілу на Великодні свята у 1945 році. Але про це все сьогодні ми вже не пам’ятаємо. Виявилось, що при Божій допомозі та при підтримці добрих людей і це можна було зробити.

Тепер міняємо вікна в нашому соборі. Про це пригадує вам майже кожної неділі о. парох Андрій, звертаючись з проханням підтримати фінансово цей проєкт. В цьому році будуть відремонтовані ще три вікна на самій горі. Більшість потрібних грошей вдалось розшукати. Дещо бракує — 28 тисяч — на завершення проєкту, але віримо, що вдасться ще їх назбирати, подібно як і кошти на виконання вітражів у трьох вікнах за престолом та у вікні над вихідними дверима. Можна було нічого не робити, можна було говорити, що і так не вдасться та до сьогоднішнього дня сидіти на купі румовища, а взимку втікати від протягів через потовчені вікна.

Ще одне Боже чудо: Українська Церква у Польщі

Якщо людина готова і хоче, то при Божій підтримці може багато осягнути. Лише коротко згадаю інші приклади. Вдалось нам, виселенцям акції «Вісла», зберегти до сьогоднішнього дня, тобто протягом понад сімдесяти років, свою мову та свою церковну і національну ідентичність. А мало нас не бути вже після двадцяти років, тобто найпізніше до кінця сімдесятих років минулого століття. Мала проковтнути нас асиміляція. Наша Церква, якої структури нищено як в Україні, так і у Польщі, мала також зовсім вже перестати існувати. А вона існує. В Україні, у Києві, при новому соборі Христовго Воскресіння, є осідок Глави і Отця нашої Церкви. У Польщі утворено окрему митрополію та дві єпархії, чого попередньо в історії ніколи не було. Українська меншість у Польщі, яка мала вже давно засимілюватись, сьогодні є живою також завдяки підтримці новоприбулих братів і сестер з України. Одночасно виявилось, що цей наш вроцлавський собор, який видавався надто великим і непотрібним, став якраз відповідним у сьогоднішні часи. Також новоприбулі до Польщі громадяни України, серед яких більшість із вас, тут присутніх, якщо захочете, то зможете подолати проблеми, пов’язані з укладанням наново життя поза Україною. Якщо захочете, то зможете також на чужині зберегти свою мову та національну і церковну ідентичність. Потрібно тільки хотіти.


Все є можливим із Господом

Можна було б перечислювати ще багато інших прикладів того, чого не повинно сьогодні бути, а все ж таки воно є. Ми не осягнули цього самі, тільки власними силами і грошима. Потрібно пам’ятати, що завжди був при нас той самий Вчитель, який сказав Петрові: відплинь на глибінь і закинь сіті! Тому не втрачаймо надій, а натрапляючи на труднощі, не попадаймо в розпуку. Не говорімо, що щось є неможливим. Все є можливим. Гарантія успіху залежить від нас, чи захочемо піднестись з наших диванів та чи віднайдемо мужність, щоб закинути сіті.

Всім бажаю сили та охоти до активності та до боротьби за неможливі в людських очах діла. Бажаю сили потрібної, щоб подолати коронавірус, який забирає так багато жертв як в Україні, так і у Польщі. Ми не самі, при нас той самий Вчитель, який був при Петрі. Він і нас заохочує та підтримує. Якщо закинемо на Його слово сіті, напевно не витягнемо їх порожніми.

Всім бажаю гарного дня та Божого благословення!

Слава Ісусу Христу!

† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Ґданський

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae