СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ісус Христос народився, бо дуже любить нас. Любімо Ісуса!» — митрополит Ігор Возьняк
Відвідуючи парафіяльну спільноту Собору Пресвятої Богородиці у селі Домажир з нагоди храмового празника 26 грудня 2023 року, архиєпископ і митрополит Ігор Возьняк під час проповіді застановився над подіями, що супроводжували народження Божого Сина на землі. Роздумуючи над цим, владика провів історичні паралелі із досвідом теперішньої російської війни проти України, від якої усі ми сьогодні потерпаємо.
На початку свого слова до зібраних духовенства та вірних владика Ігор Возьняк ствердив, що Спаситель прийшов до народів світу не як ангел, але як людина, щоб жити в людському тілі та відчути увесь його тягар, крім гріха, показуючи велике милосердя до грішних людей. «Христос називає своїх учнів друзями, всіх братами, бо так сильно любить нас. „Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить його пан; вас же назвав я друзями, бо сказав вам все, що почув від мого Батька“ (Ів. 15, 15). Іншого разу Спаситель так промовив до тих, хто вказував йому про прихід братів та матері: „Бо хто чинить волю мого Батька, який на небі, той є Моїм братом, і сестрою, і матір’ю“ (Мт. 12, 50). Отож, Ісус дуже близько бачить кожну людину біля себе — називає нас братами, сестрами та матерями», — мовив архиєрей, як зазначає пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
За словами проповідника, бувають такі життєві випадки, що рідних брата чи сестру трудно назвати щирими братами або сестрами. Бо не один раз ні за що, — за дешеві матеріальні речі, за спадщину, за словесні образи, — «заходить важкий гнів у родину на усе життя з погрозою: ніколи не прощу. Такі сміхи немудрих трапляються між рідними, які переростають у тяжкі гріхи, можливо й закінчуються втратою вічної нагороди. Найдорожчий „будинок гніву“ не вартує втрати вічної нагороди у небі! Мудрі люди миряться та швидко полагоджують відносини між собою, а немудрі гублять свої душі. У таких дуелях суперечок диявол проявляє свою владу, нав’язує владу смерті, захоплює ненавистю душу, щоб погубити її у пеклі. Навіть якщо посісти всі скарби світу, не вартує втрати коштовності душі, не кажучи про спадок будинку», — сказав архиєпископ Львівський.
Тому Син Божий вирішив рятувати людський рід, — продовжив владика, — понизив себе до стану людини. Бог, який створив людину, стався людиною, щоб її піднести зі стану гріха, покутувати за неї, померти розіп’ятим на хресті. Він воскрес із мертвих, щоб людину вчинити щасливою у вічності. «Ісус Христос народився, бо дуже любить нас. Любімо Ісуса!» — підсумував він.
Далі єпископ закликав молільників вдуматися у цю глибоку історію життя Божого Сина, який новонародженим дитям був переслідуваним, віддаленим від дому в Назареті. «Сім’я втікала на чужину в Єгипет, уникаючи в такий спосіб жорстокості Ірода. Марія, ще не дуже здорова після пологів, без жодних засобів медицини, без таких потрібних природних ресурсів, як вода, щоб купати дитя, або ж чисті пелени, тощо. Вона подалися пішки, хіба трохи ослятко слугувало допомогою, на яке могла сісти Марія. Хто в силі уявити таке народження Христа, царя неба та землі?! Хто насмілиться нарікати на невигідні умови життя, пригадуючи про народженого Божого Сина, який був позбавлений всякої гігієни, необхідної для немовляти, подорожуючи в чужий край?! Ірод, тим часом, вбивав дітей в околицях Вифлиєму, а налякані Йосип з Ісусом та Марією переносили невигідні умови подорожі», — роздумував митрополит.
«Жодне людське серце не має бути байдужим, далеким та чужим до цієї історії Божої правди. Серця Марії та Йосифа, попри складну подорож, палали любов’ю до народженої Божої дитини! А Ірод довершував криваву розправу. Подібне чинять ворожі російські війська на території нашої України. Ми вдячні нашим ангелам — воїнам та воячкам, які боронять свою землю та всіх нас від смертоносних куль. Що їх кличе до оборони, в якій наражають своє життя на велику небезпеку? Любов до краян та земляків, до своєї землі! Це — особи святого покликання, вони виконують заповіт Христа: „Більшої любови ніхто не має, ніж та, коли хто душу свою покладає за своїх друзів“ (Ів. 15, 13). Так, ми оплакуємо наших синів та доньок, які поклали своє життя з любові до ближніх, і дуже віримо у їхнє вічне щастя в небі. Хай Господь прийме їхні душі у свої ласкаві обійми!» — актуалізував євангельську розповідь проповідник.
Відтак, за словами владики Ігоря, Небесний Батько руками Йосипа та Марії опікувався своїм Сином, Ісусом. Повернулися у Назарет, де проживали, виконуючи волю Бога. «Ірод вчинив війну проти Бога, а духовний меч Марії прошив серце. Забув Ірод, що помре й буде відповідати за сподіяне зло. Подібно й ми, не нарікаймо на військову ситуацію, в якій опинилися через московську навалу на нашу землю. Не біймося, Бог є на світі. Боронімо свій народ так, як можемо. Себе потрібно захищати, бо ніхто не прийде воювати за нас», — сказав він.
«Молімося до Господа, щоб завершив війну. Він має тисячі можливостей це вчинити. Допомагаймо щедро нашим військовим, не жаліючи коштів та матеріальної вигоди. Не дивімося на тих, хто має великі статки, а чинять скупі внески. Пам’ятаймо, наша мала лепта обернеться великою перемогою, а перед Богом немалою нагородою! Господи, благаємо тебе, заверши війну в Україні та припини військові розбої в усьому світі. Ісусе, Маріє, Йосипе, рятуйте наш народ, припиніть війну. Маріє, ти у Кані просила Ісуса, щоб залагодив справу нестачі вина на весіллі, випроси у нього ласки завершення війни в Україні!» — молитовним зверненням завершив свою проповідь владика Ігор Возьняк.
Завершивши Божественну Літургію, архиєпископ пригадав про важливість підтримки наших воїнів, не лише долучаючись до різних зборів, а й молитвою та постом.
Після Архиєрейської Літургії владика Ігор освятив воду та благословляючи, окропив усіх присутніх.
