«Хто нам відвалить камінь від входу до гробу?» Великоднє послання ієрархів УГКЦ у Західній Європі

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ ІЄРАРХІВ

УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Дорогі в Христі!

Хто нам відвалить камінь від входу до гробу? (Мр. 16, 3)

Жінки-мироносиці, які були свідками розп’яття Ісуса Христа, не могли погодитись на те, що поховання відбулось так швидко, навіть не було часу гідно намастити пахощами мертве тіло Спасителя. Тому, як тільки завершилася субота, вони поспішили купити мира. Та одне питання їх мучило: «Хто нам відвалить камінь від входу до гробу?» Самозрозуміло, що вони самі не дадуть собі ради. І це не давало їм спокою.

Але вони простували далі. Якраз тоді сходило сонце. Після темряви Великої п’ятниці настав проблиск світла. Це був перший день тижня, коли Бог створив світло (пор. Бт. 1, 3–4). А пророк Малахія записав такі слова: «Для вас, що боїтеся імени мого, зійде сонце правди, і в його промінні буде спасіння» (Мл. 3, 20). Проблема каменя залишалась, але щось проблиснуло в їхніх душах і дало наснагу йти до своєї мети.

Дійшовши до гробу, не могли вони з дива вийти: камінь уже був відвалений! Та не тільки. У гробі стрінули вони ангела, який їм сповістив: «Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут!» (Мр. 16, 6). Це ж була така несподіванка, що вони були в глибокому збентеженні, щоб не сказати — в шоці. Вони ж цього не сподівалися: прийшли помазати мертве тіло Ісуса, а тут довідаються, що він живий. Цю пасхальну благовість Церква проголошує у пасхальних стихирах, вкладаючи в уста Ангела такі слова: «Чому шукаєте Живого між померлими? Чому оплакуєте у тлінні Нетлінного? Ідіть, і проповідуйте його учням!» (Ангельський собор). Повернулись вони до Христових учнів і, хоч спершу «нікому нічого не сказали, бо боялися» (Мр. 16, 8), проте згодом таки послухали ангела і сповістили апостолам, що Христос воскрес із мертвих. Так жінки-мироносиці стали першими благовісницями Христового воскресіння.

Хто нам відвалить камінь від входу до гробу?

Дорогі Сестри і Брати! Зараз, у часі війни, ми, можливо, почуваємося такими ж безсилими, як тоді жінки-мироносиці. Не знаємо, хто нам допоможе відвалити камінь руїни, камінь розпуки, камінь болю? Наш народ героїчно обороняє свою землю, свою свободу і свою гідність, але — ніде правди діти — маємо до діла з могутнім і підступним противником. Зло виявило своє правдиве обличчя і навіває на нас страх. У нас стільки запитань та й живемо у постійній непевності…

Але треба нам звернути свій погляд на промінь світла Христового. Світло проблиснуло, коли Ісус встав із гробу, засяяло Сонце правди і змінило курс історії. Хоч Господь і провіщав про свою смерть і воскресіння, проте його учні тоді ще не розуміли його слів. Ми — подібно, як апостоли — чуємо слова благовісті: «Він воскрес, його нема тут» — але нам важко це розуміти, коли летять ракети, руйнуються будинки, утікають люди, знесилено та вбито цивільних людей. Нам аж ніяк не видно проблиску посеред темряви агресії, тривоги і смертельної загрози.

А, може, це для нас нагода переосмислити цінності? Подумаймо, як ми жили дотепер і чого ця війна нас навчила — коли люди потратили все, покинули свої домівки з одним клунком у руках, інші залишились під руїнами своїх помешкань, чи лежать непоховані на вулицях українських міст і сіл. Без сумніву, теперішня драматична ситуація спонукає кожного з нас до переосмислення нашого життя, цінностей у ньому, спонукає вкотре поставити Бога на перше місце, а любов до Нього та до наших ближніх визначити основним законом нашого щоденного життя. Ми, посеред нелюдських обставин російської воєнної агресії, покликані виявити Боже обличчя любови і світло вічного життя, яке засяяло із гробу. Саме Христове воскресіння дає нам цей древній, а водночас новий пасхальний погляд на наше теперішнє життя.

Хто нам відвалить камінь від входу до гробу?

Дорогі в Христі! Як після ночі сходить сонце, після зими приходить весна, після вагітности — народжується нова людина, так і тепер нам треба вірити, що, хоч прикотили «камінь до входу гробу» (Мр. 15, 46), проте він не стоятиме вічно. Навіть якщо приходимо до гробу Господнього, не знаючи, хто відвалить камінь, проте плекаймо у своїх серцях живу надію, «нічого бо немає неможливого в Бога» (Лк. 1, 37). Вірмо в перемогу добра над злом, вірмо, що теперішні випробування зроблять нас сильнішими, вірмо, що Господь не покине нас у наших нуждах і печалях. Заразом поглиблюймо свої стосунки з Богом. Можемо це зробити, бо наша надія — не на нашу силу, чи справність зброї, чи щастя-долю. Наша надія — на Господа! «Твоїм воскресінням, Христе, ти полонив ад і воскресив людину, тож сподоби нас чистим серцем тебе оспівувати і прославляти» (глас 1, стихира на хвалитних).

Складаючи кожній і кожному з Вас найсердечніші пасхальні вітання, благословимо Вас, Ваші сім’ї і дітей. Нехай слова воскреслого Христа «Мир вам!» супроводять Вас у цей важкий час і впродовж усього Вашого життя.

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† ДІОНІСІЙ (Ляхович)

† БОГДАН (Дзюрах)

† ГЛІБ (Лончина)

† СТЕПАН (Сус)

Дано в Лондоні, Римі, Мюнхені, Парижі, Києві