СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиFratelli tutti: Ступити на дорогу братерства (14)
«Серце, відкрите для всього світу». Такий заголовок четвертого розділу енцикліки Папи Франциска «Fratelli tutti», присвяченої загальнолюдському братерству та соціальній дружбі. В цій частині своїх роздумів Святіший Отець особливим чином зупиняється на темі міграції.
Ці роздуми Папа розпочинає із зауваження, що якщо твердження про те, що всі люди — брати й сестри, є не тільки абстрактним, але може втілитися і стати дійсністю, «то ставить нас перед низкою викликів», які змушують засвоювати нові перспективи й розвивати нові методи діяльності. А якщо ближнім є мігрант, то це дійсно додає складних викликів (128).
За словами Святішого Отця, «ідеалом було би уникнення непотрібних міграцій», а для цього потрібне «створення умов для гідного життя й розвитку» в країнах, звідки відбувається міграція, аби вдома існували можливості для цілісного розвитку. «Але допоки в цій сфері не буде достатньо зроблено, ми повинні шанувати право кожної людини знайти місце, в якому вона зможе не тільки заспокоїти свої основні потреби і потреби своєї родини, але також цілісно реалізувати себе як особу», — пише він, нагадуючи про чотири слова, якими повинна виражатися підтримка мігрантів: прийняти, захистити, підтримати, інтегрувати. Це вимагає «нагальних дій», коли справа стосується «людей, які втікають від важких гуманітарних криз» (129–130).
До тих же, які прибули вже давно й беруть участь у соціальному житті, важливо застосувати принцип «громадянства», який «базується на рівності прав і обов’язків і згідно з яким всі користають із справедливості». «І тому важливо докласти зусиль, аби в нашому суспільстві встановити принцип повного громадянства і викинути з ужитку дискримінаційне слово меншини, яке несе в собі відчуття відчуження і неповноцінності, торує дорогу до ворожості й незгоди, нівелює успіхи й релігійні та громадянські права деяких громадян, дискримінуючи їх», — стверджує Папа, цитуючи Документ про загальнолюдське братерство, підписаний в Абу-Дабі 2019 року (131).
Врешті, Глава Католицької Церкви вказує на необхідність взаємодії на глобальному рівні, бо, за його словами, «окремі держави, за винятком деяких необхідних дій, не можуть на власний розсуд приймати відповідні рішення», беручи до уваги те, що «наслідки рішень якоїсь держави неминуче впливають на всю людську спільноту». Це вимагає опрацювання «середньострокових і довгострокових планів, які не зводяться до негайної відповіді на нагальну потребу». Такі плани повинні включати як сприяння інтеграції прибулих, так і сприяння розвиткові країн, походження мігрантів, шляхом солідарності, «яка не узалежнює допомогу від прийняття ідеологічних стратегій і практик, які чужі або суперечні з культурами народів» (132).
Далі, наводячи цитати зі своїх попередніх виступів і документів, Святіший Отець ділиться думками про взаємообмін дарами, яким супроводжується явище міграції. Адже «історії мігрантів — це також історії зустрічей між людьми й між культурами; для спільнот і суспільств це можливість збагачення й інтегрального людського розвитку для всіх», як зазначається у Апостольському напоумленні «Christus vivit». Якщо всім серцем приймаємо іншу людину, «то дозволяємо їй бути собою й водночас даємо їй можливість нового розвитку». Папа зазначає, що для того, аби світ не збіднів, потрібно «зберегти різні культури, які впродовж століть розвивали свої багатства». Це вимагає спілкуватися та відкривати багатство кожного. Сильна еміграція, за його словами, «завжди залишає слід і трансформує культуру даної місцевості». Емігранти, «якщо їм допомагають інтегруватися», стають благословенням, багатством і новим даром, який заохочує суспільство розвиватися (133–135).
Цитуючи вже згаданий Документ про загальнолюдське братерство, підписаний разом із Великим Імамом Ахмадом Аль-Таїбом, Глава Католицької Церкви нагадує, що «добрі взаємини між Сходом і Заходом, безсумнівно, потрібні обом сторонам. Їх не можна занедбувати, так, щоби кожний міг збагачуватися культурою другого через плідний обмін і діалог. Захід може знайти на Сході ліки від духовних і релігійних хвороб, викликаних домінуванням матеріалізму. А Схід може знайти на Заході багато елементів, які допоможуть йому звільнитися від слабкості, поділів, конфліктів та наукового, технічного й культурного занепаду» (136).
«Взаємодопомога між країнами остаточно йде на користь усім. Країна, яка розвивається на своєму первинному культурному фундаменті, — скарб для всього людства», — стверджує далі Папа Франциск, нагадуючи що «сьогодні або врятуємося всі разом, або не врятується ніхто». Адже «бідність, занепад, страждання в одному місці планети» є зародком проблем, «які остаточно вразять усю планету». І якщо турбуємося вимиранням деяких видів тварин, «то ще більше мусимо турбуватися тим, що всюди існують люди й народи, які не розвивають свій потенціал і свою красу через бідність або інші структурні обмеження», що «веде до загального зубожіння всіх» (137).
На думку Папи, нам потрібна «універсальна правова, політична й економічна система», яка «розширить і спрямує міжнародну співпрацю на солідарний розвиток усіх народів», що «піде на користь усій планеті». Йдеться також про надання «і найбіднішим країнам права голосу в спільних рішеннях», як і про сприяння їхньому доступові до міжнародного ринку (138).
«Але я не хотів би зводити такий підхід до якоїсь форми утилітаризму. Існує безкорисливість. Це здатність робити щось тільки тому, що воно добре саме в собі, не очікувати жодного успішного результату, не надіятися відразу щось отримати взамін», — підсумовує цю частину роздумів Святіший Отець, переконуючи, що це дозволяє «прийняти чужоземця, навіть якщо відразу не отримуємо відчутної користі», в той час як існує тенденція приймати радше науковців або інвесторів. Бо без братерської безкорисливості життя перетворюється в «торгівлю». Бог же «дає безкорисливо» та «допомагає навіть тим, які не є вірними». «Ми не платили за своє життя, а отримали його задарма. І тому всі ми можемо щось давати, не очікуючи отримати щось взамін, робити добро, не вимагаючи від того, кому його робимо, робити нам так само» (139–140).
«Справжня якісь різних країн світу вимірюється здатністю думати не тільки як окрема країна, але й як людська родина, і це перевіряється в особливий спосіб саме в критичні часи», — зазначає Святіший Отець, підкреслюючи, що лише та соціальна й політична культура має майбутнє, яка «володіє безкорисливою гостинністю».
Аудіозапис програми із оглядом енцикліки Папи Франциска «Fratelli tutti»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
