СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиCCEE: у Вільнюсі (Литва) відбулася зустріч відповідальних за військове капеланство
Душпастирська турбота про військовослужбовців і душпастирські виклики в актуальному європейському контексті розглядалися під час зустрічі військових ординаріїв і відповідальних за військове капеланство в єпископатах Європи.
У той час, як у Вільнюсі відбувався цьогорічний саміт НАТО, одночасно в литовській столиці пройшла зустріч військових ординаріїв та відповідальних за душпастирство військових єпископатів, які входять до Ради Єпископських Конференцій Європи (CCEE), щоби разом замислитися над душпастирською опікою військовослужбовців і їхніх родин та обмінятися досвідом у контексті актуальної ситуації в Європі, позначеної війною в Україні. Про це йдеться в комюніке, поширеному пресслужбою Ради, як зазначає українська редакція «VaticanNews».
Чергова ініціатива в лоні CCEE
Вітаючи учасників, Голова Ради Єпископських Конференцій Європи Преосвященний Ґінтарас Ґрушас, Вільнюський архиєпископ і Військовий Ординарій для Литви, зазначив, що це перша така зустріч, організована радою, що надалі відбуватиметься кожні два роки з метою обговорення душпастирських питань, пов’язаних з військовими. У своєму слові він зупинився на досвіді паломництва представників збройних сил до Люрду, що кожного року збирає у французькому Марійському санктуарії військових з різних частин світу, щоби просити про захист Матері Божої та молитися за мир. Підсумовуючи, він зазначив: «Ми також хочемо супроводжувати цей саміт глав держав членів НАТО, молитвою про те, щоб їхні рішення були спрямовані на спільне благо».
Український досвід
Перед учасниками зустрічі виступив, зокрема, о. Андрій Зелінський, ТІ, заступник керівника Департаменту військового капеланства УГКЦ, який розповів про роль військових капеланів під час війни. Він підкреслив, що в такому контексті роль капелана полягає в тому, щоб бути присутнім в польових умовах, супроводжуючи солдатів з метою духовної опіки через уділення таїнств, навіть в окопах, через молитву в малих групах, через підтримку та розраду. Це служіння, за його словами, є частиною ширшої діяльності, постійного навчання, щоб протидіяти безладу, породженому війною, шляхом шукання порядку, з якого може постати мир, із зобов’язанням усіх шукати правду, обирати добро, боротися за справедливість, споглядати красу.
Виклики післявоєнних суспільств
Архиєпископ Сараєво і Військовий Ординарій Боснії та Герцеговини Томо Вукшич окреслив служіння капеланів у постконфліктних регіонах і ситуаціях, виходячи з досвіду війни в колишній Югославії, в багатоетнічному, багаторелігійному і багатокультурному контексті. «Їхній внесок, однак, не можна відокремити від решти Церкви, частиною якої вони є, ані від конкретної правової, політичної, культурної, економічної та релігійної ситуації суспільства, в якому вони живуть, та армії, до якої вони скеровані для надання духовної опіки», — підкреслив він, відзначаючи, що дуже важливим душпастирським питанням на територіях, де завершилася війна, є духовний супровід військовослужбовців і ветеранів, які мають безпосередній і часто багаторічний досвід війни, або людей, які були позбавлені свободи з причин, пов’язаних зі збройними конфліктами.
Спільнота служіння
Врешті, Військовий Ординарій Італії архиєпископ Санто Марчіано торкнувся теми душпастирства у військовому світі між викликами та можливостями. «Коли ми говоримо про Військовий Ординаріат та душпастирські виклики, ми говоримо про євангелізацію. Звідси випливають душпастирські виклики, всі виклики, які постають перед нами як перед Церквою», — наголосив він, додаючи: «Перш за все, ми є Церквою, і варто завжди це підкреслювати; особливою Церквою, спеціально створеною для людської та духовної підтримки Збройних Сил, яка з часом пройшла шлях — як промовисто пояснив Іван Павло ІІ, завершуючи перший Синод Військового Ординаріату в Італії, — «від «церковного служіння’, наданого військовим, до „Церкви служіння’, зібраної між тими, хто покликаний у військовому світі здійснювати своє хрещальне священство, трудячись задля мирного співіснування між людьми“». Для християн, за словами архиєпископа Марчіано, військова служба є служінням, яке вимагає героїзму і сміливості в ім’я миру. „І я вважаю, що саме в цьому полягає суть нашого завдання, в чому нам допомагають цінності, які несе з собою військовий світ: усвідомлювати, що військові — це не просто люди, яким ми пропонуємо послугу, але сім’я, спільнота, частина Церкви „на служінні“ світові“, — підкреслив він.
Молитва за мир в Україні
Зустріч супроводжували численні молитовні моменти: в Острабрамській каплиці, у Вільнюському катедральному соборі та в санктуарії Божого Милосердя єпископи і представники Військових Ординаріатів Європи особливо молилися за мир в Україні.
Довідка
25 березня 1971 року, затвердженням Конгрегацією в справах єпископів на випробувальний період Статуту, який пізніше підписав святий папа Павло VI, народилася Рада Єпископських Конференцій Європи. Цей орган сьогодні представляє Католицьку Церкву в 45 країнах континенту.
До Ради Єпископських Конференцій Європи входять очільники 33-х католицьких єпископатів Європи, архиєпископи Люксембурга та Монако, маронітський архиєпископ Кіпру, Ординарій Кишинівський, єпарх Мукачівський та апостольський адміністратор Естонії. Україну в Раді представляють три ієрархи: Голова Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, Голова Конференції римо-католицьких єпископів України та єпарх Мукачівський.
Метою створення Ради є «сприяти зустрічі між єпископатами, взаємопізнанню, обмінові досвідом, оновленому звіщенню Христа та душпастирству і його розвиткові».
Пленарна Асамблея Ради Єпископських Конференцій Європи, що відбувалася в Римі від 23 до 25 вересня 2021 року, обрала Преосвященного Ґінтараса Ґрушаса, архиєпископа Вільнюса та Голову Єпископської Конференції Литви, Головою Ради. У цьому служінні він замінив вислуженого архиєпископа Ґенуї кардинала Анджело Баняско, який очолював Раду від 2006 по 2021 рік.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
