СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бути учнем Ісуса — означає намагатися жити любов’ю», — владика Ярослав Приріз
У XII Неділю після Зіслання Святого Духа під час проповіді у катедральному храмі Пресвятої Трійці у м. Дрогобич, роздумуючи над євангельським уривком про зустріч Ісуса Христа і багатого юнака, владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький, закликав вірних застановитися над основним запитанням нашого життя: «Що означає бути людиною?»
Сьогоднішнє Євангеліє представляє нам розмову Ісуса Христа із багатим юнаком. Він запитав Ісуса: «Вчителю, що маю зробити, щоб мати життя вічне»? Ісус сказав йому дотримуватися заповідей. Молодий юнак відповів: «Усе це я зберіг змалку, чого мені ще бракує»? Тоді Ісус вказав на те, що юнакові справді бракує: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай усе, що маєш, і віддай бідним, тоді матимеш скарб на небі, і йди слідом за мною» (пор. Мт. 19, 16–21). Потім ми читаємо сумні слова: «Почувши ці слова, юнак відійшов сумний, бо він мав велике багатство» (пор. Мт. 19, 22). Правда в тому, що не юнак володів великим багатством, а багатство володіло ним. Він був опанований власними статками. Вони були в його житті на першому місці. Вони були його справжнім божком — ідолом. Ось чому Ісус просив його роздати майно бідним. Він не міг успадкувати вічне життя, поки Бог не стане першим в його житті, поки він не захоче звільнитися від свого рабства.
Основне питання життя та найкраща інвестиція
Сьогоднішня благовість містить важливе повчання для нас. Вона висвітлює проблеми і фундаментальні питання, які аж ніяк не втратили свого значення. Людина завжди собі ставить серйозні питання на тему сенсу життя, правильного життєвого шляху, правдивої шкали цінностей. Що маю робити, щоб осягнути вічне життя? Ці питання виникають у думках, совісті, серці та волі людини. Щоб відповісти на такі питання, потрібно вірити в це життя вічне. Крім того, сам термін «вічність» наближає нас до слова «Бог», тому що тільки Бог має прикмету вічності. Отже, кожен із нас може віднайти себе самого у відкритості на Бога, на Істину, на добро і красу; кожен із нас може вповні пережити те, що досвідчив юнак із Євангелії: «Ісус, поглянувши на нього, вподобав його» (пор. Мк. 10, 21).
Ф. Чумаков, Ісус і багатий юнак, 1866 рік
Ісус у сьогоднішньому Євангелії порадив багатому юнакові найкращий вид інвестицій: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (пор. Мт. 19, 21). Господь найбільший і найкращий у світі радник з інвестицій. У сьогоднішньому Євангелії Він говорить про інвестиції, які принесуть дивіденди не одному чи двом поколінням, а вічно. Часто люди говорять: «З собою цього у вічність не забереш»! Ісус же каже: «Забираєш щось зі собою у вічність, коли допомагаєш бідним, голодним, самотнім, вмираючим, покинутим, страждаючим». «Що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили,» — каже Господь (Мт. 25, 40).
Бог розкриває нам нашу людяність
Як колись, так і сьогодні, оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як «бути людинoю»? Як нaвчитися мистeцтвa життя? Якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на ці запитання ми можемо почути в храмі, бо храм — це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo туземного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк. 4, 18). Цe oзнaчaє: Я мaю вiдпoвiдь нa вaшe oснoвнe зaпитaння; Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя, бiльшe тoгo, Я є ця дoрoгa, істина і життя (пор. Йо. 14, 6).
Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, новітні технології, глобалізація, тощо. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або інших пристрастях і залежностях. Це щораз більше загрожує сьогоднішній людині. Проте, Бог створив кожного з нас і знає кожну людину. Тому послухаймо поклик Христовий, коли говорить до нас: «Ходи за мною!». Будь близько мене! Прийми мою любов! Іди дорогою моїх порад! Нам потрібно зробити вибір, потрібно вибрати Христа, вибрати вказаний Ним спосіб життя, Його заповідь любові.
Покликання до любові
Заповідь любові, дана Христом, завжди є важливою та значною. Неважко є зауважити, що сучасний світ, попри красоту та вишуканість, попри здобутки науки та техніки, попри матеріальні блага, все більше прагне до правди, до більшої любові та радості. Це все ми знаходимо у Христі Господі, у способі життя, який Він нам вказав. І нашим завданням, як християн, щодо світу є вказувати правдивий сенс життя, у той час, коли світові загрожують спокуси ненависті, байдужості та егоїзму. Перед лицем війни, страждань, труднощів багато хто намагатиметься втекти від відповідальності, шукає прихистку в егоїзмі, стає байдужим, морально нестійким. Однак якщо ми насправді приймемо ту любов, що походить від Христа, вона заведе нас до Бога, до перемоги, до життя вічного.
Багатство на перешкоді
Юнак із сьогоднішньої благовісті почув поклик: «Ходи за мною», але «відійшов зажурений, бо мав великі багатства» (пор. Мт. 19, 22). Ці слова ілюструють сказане в Нагірній проповіді Ісусом: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21), «… бо ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити — і мамоні» (пор. Мт. 6, 24).
Сум цього юнака схиляє нас до роздуму. Інколи ми є спокушувані думкою, що посідання великої кількості матеріальних благ цього світу може зробити нас щасливими. Проте бачимо, що для євангельського юнака ці блага стали перешкодою для прийняття Христового покликання. Він не був готовий сказати «так» Богові і «ні» собі самому, «так» Істині і «ні» втечі, та себелюбства.
Любов робить нас героями
Бути учнем Ісуса — означає намагатися жити любов’ю, бо важливі не тільки наші зовнішні вчинки, але і їх внутрішня мотивація. Важливо розуміти, що вічне життя — це невимовний дар Бога для всіх людей. Бог є більшим, ніж усі наші недомагання. Він єдиний може зробити те, що є неможливим для людей. Бог, в Якого ми віримо, — це Бог неможливого, Бог великих і чудових несподіванок, Який закликає нас до простоти серця, відданої довіри, а відтак і справжньої свободи, щоб бути здатними приймати Його незліченні дари. Адже сам наш Господь також сказав: «Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви — друзі мої» (Йо. 15, 14). Правдива любов вимагає зусилля, особистого заангажування у виконанні Божої волі, означає дисципліну і посвячення. Так з любови до своєї Батьківщини, захищаючи її від орди Московії, наші воїни-звитяги стають героями.
Світ міняється через жертовність українців
Тож, дорогі брати і сестри, не біймось чесної праці і чесного зусилля для захисту нашої Батьківщини. Бог і Україна — це фундамент, на якому сьогодні маємо будувати майбутнє нашої країни. З Христовою допомогою, молитвою та усильною нашою працею зможемо перемогти агресора расизму. Відкриймо свої серця Богові, відкриймось на Його любов і вірність. Не біймось жити у правді та солідарністі, особливо з потребуючими, допомагаймо нашим збройним силам, бо Україна сьогодні є епіцентром глобальних змін. Вона стоїть у біблійній баталії Давида проти Голіата, правди проти брехні, добра проти абсолютного лукавства, яке вбиває і нищить. Світ міняється через жертовність українців. Наші збройні сили захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Світ ще ніколи не був таким українським, як зараз. Мужність і стійкість українців є взірцем для людей в усьому світі. Схиляємо голови перед тими, хто жертвує своє життя за волю, за незалежність, за гідність, за майбутнє України.
Прохаймо Божої допомоги, робімо кожен, що може на своєму фронті. Нехай Господь благословить це високе наше покликання. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
у XII Неділю після Зіслання Святого Духа,
катедральний храм Пресвятої Трійці,
м. Дрогобич
