СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бог не зупинився на півдорозі, але зробив усе, щоб відкрити людині небо», — владика Максим Рябуха
1 квітня 2023 року у Гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла відбувся другий день Великопосних реколекцій. Про важливість останніх слів Ісуса Христа у нашому духовному житті розмірковує єпископ-помічник Донецького екзархату УГКЦ владика Максим Рябуха.
«Боже, чому ти знаходиш сили прощати?»
Час, в якому ми живемо, змусив нас трішки переосмислити цінності життя. Сьогодні ми вже зовсім інші, ніж два роки тому. Сьогодні ми розуміємо цінність і важливість різних думок. Сьогодні людина не говорить те, що потрібно, але виражає те, що має у глибині свого серця. Бог ніколи не жив театром життя. Він ніколи не намагався сказати те, що хотів почути хтось інший. Бог завжди і безустанно говорив правду. Бог говорив правду навіть перед самою смертю після своїх важких страждань. Власне, перші слова, які говорить Христос перед своєю смертю, можемо прочитати у Євангелії від Луки: «І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. Ісус же сказав: „Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять“» (Лк. 23, 33–34). У цій фразі кожен із нас відкриває і усвідомлює те, наскільки Боже милосердя огортає всіх нас. Часами у нашому житті буває багато викликів і труднощів. Так, ми розуміємо, що маємо поводитися в один спосіб, але в силу різних причин це нам не дуже виходить. Інколи, приходить відчуття нашої такої далекості від Бога, що ми більше не достойні Божої любові. Злочин, який вчинили тогочасні вояки, а разом з ними і численні люди, які перед тим кричали „Розіпни Його“, є дуже великий. Засудження Бога, Який є Творцем життя, є найбільшим злочином. Але, власне, навіть цей найбільший злочин знаходить у Христі свій акт милосердя. Знаєте, ці слова мають торкнутися нашого особистого життя. Одразу народжується велике запитання: „Боже, чому ти знаходиш сили прощати? Чому ти знаходиш сили любити? Якою є Твоя причина?“ І часами ми думаємо, що Бог вважає нас немічними, слабкими, крихкими, не здатними чинити до кінця добре. Але Христос так не думає. Бог не думає так про жодного із нас. Бог, як добрий Батько, як Творець нашого життя, дав усе найцінніше, найвеличніше і найпотрібніше для того, щоб кожен із нас зміг впоратися у цьому житті і осягнути святість, осягнути вічність, осягнути повноту Божої любові.
«Згадка людини Богом — це те, що втамовує її духовну спрагу»
У Євангелії від Луки читаємо про те, як один із злочинців, який висів, зневажав Його, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!» (Лк. 23, 39). А другий, озвавшись, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого» (Лк. 23, 40–41). І він сказав до Ісуса: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє». А Ісус до нього промовив: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю» (Лк. 23, 43). Щойно випросивши співчуття у небесного Отця, Ісус Христос одразу ділиться цим Царством Божим з тими, які знаходяться поруч. Він одразу дарує радість спасіння розбійникові, який розіп’ятий поруч із Ним. Що цікавого у цьому розбійнику? Він дуже добре розуміє, що повівся недобре, що у його житті були різні помилки, що вони і є крапкою у його житті, адже розіп’ята людина більше не верталася у світ, з якого прийшла. І розуміючи це все, він думає зовсім не про те, але в тих обставинах життя він помічає, що Той, хто є поруч з ним, є Богом. Інколи, дуже важливо є зуміти відвести свій погляд від усіх цих бід і страждань, і перевести його на Бога. Цікаво, що розбійник просить тільки згадати його. Знаєте, бути згаданим кимось — це вже знак цінності твого життя. А інколи ти розумієш, що про тебе немає кому згадати, адже всі ті, які знаходилися поруч з тобою, точно не згадають про тебе, бо ти не був їхнім найкращим другом. Згадка людини Богом — це те, що втамовує її духовну спрагу. І цікаво те, що Христос не картає цього розбійника за всі помилки його життя. Ісус Христос промовляє зворушливі слова: «Сьогодні будеш зо мною в раю». Цей розбійник є єдиним, який наважився стати на захист Ісуса, який був розіп’ятий на хресті. І Ісус Христос, виправданий цим розбійником, дарує йому Царство Небесне.
«Бог не залишив нас на самоті»
У Євангелії від Луки читаємо наступні рядки: «Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев’ятої години, бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: „Отче, у твої руки віддаю духа мого!“» (Лк. 23, 44–46). Гортаючи сторінки Євангелія, ми вами знаходимо моменти, коли Ісус Христос перед якимись важливими подіями завжди усамітнюється на молитву. І, власне, що кожний крок Христа був випереджений молитвою до Небесного Отця. І останнє слово Ісуса Христа звернене до Того, Кого любить найбільше. Якими є наші думки? До кого ми покликаємося, коли відчуваємо якусь небезпеку, якісь труднощі і виклики нашого життя? Ця присутність повноти Божої любові змогла дійти до кінця. Бог не зупинився на півдорозі, але зробив усе, щоб відкрити людині небо. Бог, Який неймовірно нас любить, не покинув нас. Бог не залишив нас на самоті.
Варто зазначити, що цими роздумами владика Максим Рябуха поділився у контексті духовних реколекцій у Гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла, що відбувалися упродовж 31 березня — 2 квітня 2023 року.
Фото: Роман Дацьо
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
