СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви92 роки тому народився блаженніший Любомир Гузар
Блаженніший Любомир Гузар — одна з найвизначніших постатей сучасної української історії, людина, яка поєднала в собі глибоку духовність, мудрість та простоту. Він був не лише релігійним діячем, а й моральним орієнтиром для багатьох українців, символом надії у складні часи.
«Еспресо. Захід» розповідає про Любомира Гузара, чиє життя, що охопило майже ціле століття, віддзеркалює долю України та її народу в умовах війни, еміграції, боротьби за незалежність і відродження.
Біографія Гузара: вимушена еміграція, допомога патріарху Сліпому та повернення на рідну землю
Любомир Гузар народився в родині інтелігенції 26 лютого 1933 року у Львові, який на той час перебував під владою Польщі. Його дитинство припало на період міжвоєнного затишшя, однак уже в 1944 році, під час Другої світової війни, родина Гузарів була змушена покинути рідну землю через наступ радянських військ. Батько Любомира, Ярослав Гузар, потрапив до списків НКВС на заслання, тому сім’я емігрувала до Австрії. У Зальцбурзі юний Любомир продовжив освіту в українській гімназії, а в 1949 році родина переїхала до США.
У Сполучених Штатах Гузар прожив 20 років, формуючись як особистість і духовний лідер. Він навчався в Колегії святого Василя, а згодом у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, де здобув ступінь ліцензіата богослов’я. У 1958 році його висвятили на священика для служіння в Стемфордській єпархії, так він почав служити у парафіях Української Греко-Католицької Церкви у США.
Пізніше, у 1969 році, Гузар переїхав до Італії, де провів ще 24 роки, співпрацюючи з Патріархом Йосипом Сліпим і долучаючись до чернечого життя в монастирі студитів у Гроттаферраті. У 1977 році Патріарх Сліпий таємно висвятив його на єпископа, хоча офіційно Гузар не мав цього статусу до 1996 року через відсутність згоди Ватикану.
Повернення до України в 1993 році стало поворотним моментом у його житті. Після десятиліть еміграції він повернувся на рідну землю, коли країна щойно здобула незалежність і перебувала в пошуках своєї ідентичності. Поступово Гузар став однією з центральних постатей відродження Церкви, працював над оновленням структури УГКЦ, відкриттям нових семінарій та поверненням історичних святинь. У 2002 році Гузар отримав українське громадянство, остаточно пов’язавши своє життя з долею України.
Церковна діяльність Любомира Гузара
Церковна кар’єра Любомира Гузара досягла своєї вершини в 2001 році, коли його обрали главою Української Греко-Католицької Церкви. Він очолював Церкву протягом десяти років (2001–2011), ставши першим Предстоятелем, який добровільно зрікся повноважень у 2011 році, передавши їх молодшому наступнику — Святославу Шевчуку. Цей крок засвідчив його смирення, мудрість та відсутність владних амбіцій, а головне розуміння необхідності оновлення Церкви.
Одним із ключових досягнень Блаженнішого Любомира було перенесення осідку УГКЦ зі Львова до Києва в 2005 році. Цей символічний і практичний жест підкреслив загальноукраїнський характер Церкви, яка раніше асоціювалася переважно із західними регіонами. Він також ініціював будівництво Патріаршого собору Воскресіння Христового на лівому березі Дніпра, що стало видимим знаком відродження УГКЦ у пострадянській Україні.
Гузар активно працював над екуменічним діалогом, прагнучи примирення між різними християнськими конфесіями в Україні. Його толерантність і відкритість сприяли зменшенню міжконфесійної напруги, а його заклики до миру та злагоди звучали особливо потужно під час політичних криз, таких як Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013–2014 років.
Чому він став моральним авторитетом українців
Моральний авторитет Любомира Гузара сформувався завдяки кільком чинникам, які засвідчили силу його духовних цінностей. По-перше, всі, хто мав честь знати Гузара, відзначають його людяність і простоту. Тобто попри високі титули — кардинала, Верховного Архиєпископа, — він залишався доступним і щирим у спілкуванні. Його слова були зрозумілими кожному, а мудрість — глибокою, але не нав’язливою. Наприклад, одна з його відомих цитат — «Замало бути добрим, треба чинити добро» — стала дороговказом для багатьох українців.
По-друге, Гузар уособлював досвід свободи. Проживши значну частину життя за кордоном через вимушену еміграцію, він приніс в Україну бачення нерадянської людини — відкритої до світу, але міцно вкоріненої у свою культуру. Це контрастувало з пострадянською ментальністю і надихало людей шукати кращого майбутнього.
По-третє, його громадянська позиція під час ключових історичних подій зміцнила довіру до нього. Під час Помаранчевої революції він закликав до ненасильницького розв’язання конфлікту, а на Майдані 2013 року його виступ став моральною підтримкою для сотень тисяч українців. Він не боявся говорити правду владі, але робив це з позиції любові, а не осуду.
Нарешті, Гузар був прикладом духовної стійкості. У 2011 році, коли він склав повноваження через погіршення здоров’я, він не відійшов від активного життя, а продовжував служити суспільству — через проповіді, написання книг та участь у громадських ініціативах, таких як група «Першого грудня».
Тож, його смерть 31 травня 2017 року від цукрового діабету у віці 84 років стала справжньою втратою для всієї України, але його спадщина живе в серцях українців.
Блаженніший Любомир Гузар прожив життя, сповнене випробувань і служіння. Від простого львівського хлопчика до духовного лідера нації, він пройшов шлях, що віддзеркалює також боротьбу України за свободу і гідність. Його церковна діяльність надала нового дихання УГКЦ, а моральний авторитет став опорою для українців у часи невизначеності. Гузар залишив по собі не лише слова, а й приклад того, як віра, мудрість і любов можуть змінювати світ. Тому сьогодні його спадщина залишається актуальною, нагадуючи нам про силу добра та єдності.
Нагадаємо, рівно рік тому Блаженніший Святослав урочисто проголосив початок беатифікаційного процесу Любомира кардинала Гузара. Проголошення відбулося під час подячного Молебню з нагоди завершення Року Патріарха Любомира Гузара, у 91-річчя від дня його народження.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
