Самбірсько-Дрогобицька єпархія

Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ знаходься у західній частині Львівської області та займає територію 6900 км², об’єднуючи 536 населених пунктів. До складу єпархії входять шість адміністративних районів Львівщини: Дрогобицький, Самбірський, Мостиський, Старосамбірський, Сколівський та Турківський. Таким чином, єпархія на південному заході межує із Мукачівською єпархією свого права, на заході — із Перемисько-Варшавською митрополією, на північному сході — із Львівською архиєпархією, на сході — із Стрийською єпархією та на південному сході — із Івано-Франківською архиєпархією.

Загальна кількість населення у цих районах на 1 січня 2011 становила 604 496 осіб, з них вірні УГКЦ — 400 648 осіб.

Поділ на протопресвітерства

Починаючи з 2001 року, до адміністративної структури єпархії належать 20 деканатів, які налічують 227 парафій:

Бориславський,
Висоцький,
Добромильський,
Дрогобицький,
Дублянський,
Лішнянський,
Меденицький,
Мокрянський,
Мостиський,
Підбузький,
Рудківський,
Самбірський,
Сколівський,
Славський,
Старосамбірський,
Судововишнянський,
Трускавецький,
Турківський,
Тухольківський,
Хирівський.

Духовенство

Загалом, відповідно до статистичних даних за 2015 рік, у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії здійснюють служіння 298 священиків, із яких 287 єпархіальних та 11 ієромонахів, 2 диякони та 119 семінаристів. Також налічується 40 богопосвячених осіб (11 братів, 29 сестер).

Правлячий архиєрей

Правлячим архиєреєм Самбірсько-Дрогобицької єпархії з 24 грудня 2011 року є владика Ярослав Приріз.

Катедральний храм

Катедральним храмом Самбірсько-Дрогобицької єпархії є собор Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі. Також в єпархії є прокатедральний храм Покрови Пресвятої Богородиці у м. Самборі.

Культурні пам’ятки

До основних культурних пам’яток, що знаходяться на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії можна віднести: церква св. Іллі у с. Лішня із 1698 року (Дрогобицький район, Львівська область), церква та дзвіниця Успіння Пресвятої Богородиці у с. Меденичі із 1644 року (Дрогобицький район, Львівська область), церква св. Миколи у с. Новий Кропивник із 1695 року (Дрогобицький район, Львівська область), церква Собору Пресвятої Богородиці у с. Селець із 1700 року (Дрогобицький район, Львівська область), церква та дзвіниця Покрову Пресвятої Богородиці у с. Попелі із початку XVII ст. (Дрогобицький район, Львівська область), церква та дзвіниця св. Миколи у с. Нагуєвичі із 1800 року (Дрогобицький район, Львівська область), церква та дзвіниця св. Миколи у с. Дмитровичі із 1653 та 1690 років відповідно (Мостиський район, Львівська область), церква Собору Пресвятої Богородиці у с. Гостинцеве із 1659 року (Мостиський район, Львівська область), церква Воздвиження Чесного Хреста у с. Годині із 1729 року (Мостиський район, Львівська область), церква та дзвіниця Святого Духа у с. Викоти із 1671 року (Самбірський район, Львівська область), костел св. Івана Хрестителя у м. Самборі із 1565–1574 рр., церква Пресвятої Трійці у с. Мала Білина із 1671 року (Самбірський район, Львівська область), храм великомуч. Пантелеймона у м. Сколе із 1597 року, церква свв. Косми та Дам’яна у с. Корчин із 1824 року (Сколівський район, Львівська область) та багато інших.

Відпустові місця та чудотворні ікони

Окрім цього, на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії є кілька відпустових місць: каплиця Пречистої Діви Марії над цілющим джерелом та чудотворна запрестольна ікона Пресвятої Богородиці у с. Тишковичі (Мостиський район, Львівська область), каплиця над чудотворним джерелом у с. Биличі (Старосамбірський район, Львівська область), Грушівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці у церкві Пресвятої Трійці в с. Грушів (Дрогобицький район, Львівська область), Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (кін. XVII ст.) та мощі святого Валентина у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в м. Самборі (Львівська область), копія Рудківської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці у храмі Пресвятої Євхаристії та Каплиці злагоди у м. Рудки (Львівська область), Пацлавська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (кін. XIX ст.), що належить греко-католицькій громаді с. Губичі (Старосамбірський район, Львівська область) — у лісі, за три кілометри від с. Губичі, що на Старосамбірщині (Львівська область), стоїть дерев’яна церковця Святого Духа, побудована за різними версіями у 1453 році або 1630 році. Цей старенький храм люди ще називають «Пастушкова церква». Окремо варто згадати про храм Святої Анни у м. Борислав (Львівська область), де зібрані мощі великої кількості святих Вселенської Церкви.

Соціальна діяльність

Також у Самбірсько-Дрогобицькій єпархії можна зустріти ряд навчальних закладів. Перш за все, це Дрогобицька духовна семінарія блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія. Відтак варто згадати про Дрогобицький катехитичний інститут Пресвятої Трійці, Інститут постійної формації для духовенства при Єпархіальному управлінні, Літня іконописна школа при монастирі св. Онуфрія у с. Лаврів (Старосамбірський район, Львівська область), Благодійний греко-католицький дитячий садочок «Ангелятко» у м. Дрогобичі.

Вагому складову діяльності єпархії складає медійна сфера: єпархіальна газета «Жива вода» та молодіжна єпархіальна газета «З любов’ю у світ», а також єпархіальний музей, де часто проводяться виставки, здебільшого на духовну тематику.

З історії єпархії

Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ заснована грамотою блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського, Верховного Архиєпископа Львівського, від 12 липня 1993 року за рішенням Синоду Єпископів УГКЦ від 16–31 травня 1992 року. Історично єпархія відновилася із древньої Самбірської єпархії, літописні згадки про яку датуються ХІІІ ст. Із ХV ст. єпархія називалась Перемисько-Самбірською, а в ХVІІ ст. назва єпархії була — Перемисько-Самбірсько-Сяноцька.

Ці історичні назви відображали формування церковної організації на західноукраїнських землях, де Перемишль, Самбір та Сянок були важливими осередками духовного життя. Упродовж століть єпархія перебувала в різних політичних і церковних обставинах, зберігаючи східну християнську традицію.

Радянські переслідування та підпільне існування УГКЦ (1944–1989)

Друга світова війна та встановлення радянської влади докорінно змінили становище греко-католиків на Дрогобиччині й Самбірщині. Після зміни державних кордонів у 1940-х роках значна частина історичної Перемиської єпархії опинилася в межах Радянського Союзу, тоді як сам Перемишль залишився на території Польщі.

У квітні 1945 року радянські органи державної безпеки заарештували провідних ієрархів УГКЦ на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим. Наступного року комуністичний режим організував так званий Львівський собор 8–10 березня 1946 року, який проголосив ліквідацію Берестейської унії та приєднання греко-католиків до Російської Православної Церкви. Цей акт не мав канонічної сили, оскільки відбувався без участі законних греко-католицьких єпископів.

Після насильницької ліквідації УГКЦ місцеві парафії були змушені припинити відкриту діяльність або перейти під юрисдикцію Російської Православної Церкви. Частина священників зазнала арештів, заслання та інших репресій. За історичними даними, які наводить офіційний сайт УГКЦ, до 1946 року на території сучасної Самбірсько-Дрогобицької єпархії душпастирював 241 священник. Із них 57 були заарештовані, 24 — виїхали, 113 — перейшли до РПЦ, а 22 — померли в ті роки. Єпархіяльними були (на теперішній території) 503 парафіяльні храми, 259 плебаній, 6640 га землі, 2488 га сіножатей та 861 га лісу.

Попри переслідування, церковне життя не припинилося. Підпільні священники продовжували відправляти Божественні Літургії у приватних будинках, уділяти Святі Таїнства, навчати дітей катехизму та підтримувати духовне життя громад. Особливу роль у збереженні віри відіграли родини священників, монашество та миряни, які ризикували свободою заради вірності своїй Церкві.

Важливою сторінкою історії місцевої Церкви стало мучеництво священників Северина Бараника, Якима Сеньківського та Віталія Байрака, пов’язаних із Дрогобичем. У 2001 році папа Іван Павло II проголосив їх блаженними серед новомучеників УГКЦ.

Відродження церковного життя у 1989-1990 роках

Наприкінці 1980-х років, у період суспільно-політичних змін у Радянському Союзі, на Дрогобиччині та Самбірщині розпочався активний рух за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви. Вірні разом із підпільними священниками відкрито заявляли про свою конфесійну належність, організовували молитовні зібрання та домагалися повернення храмів.

Однією з перших важливих подій стало відновлення греко-католицької громади при храмі Святого великомученика Юрія на Млинках у Дрогобичі в жовтні 1989 року. Ця подія започаткувала хвилю повернення місцевих парафій до УГКЦ. Особливе значення мало 1 грудня 1989 року, коли до Української Греко-Католицької Церкви повернулася громада храму Пресвятої Трійці в Дрогобичі. Згодом саме ця святиня стала катедральним собором новоствореної Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

До відродження церковного життя активно долучилися колишні підпільні священники Михайло Волошин, Мирон Бендик, Михайло Пецюх та Іван Гринчишин, а також численні миряни. Їхні зусилля сприяли поверненню храмів, відновленню парафіяльних громад та організації відкритого душпастирського служіння.

Події 1989–1990 років створили передумови для подальшої реорганізації церковно-адміністративного устрою УГКЦ. Зростання кількості громад і духовенства вимагало створення нових єпархій, які могли б ефективніше забезпечувати душпастирські потреби вірних.

Канонічне заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії у 1993 році

Вирішальним кроком у створенні нової єпархії став Синод Єпископів УГКЦ, який відбувався у Львові 16–31 травня 1992 року. Під час його засідань було ухвалено рішення про реорганізацію церковного устрою на території України та створення нових єпархій. 12 липня 1993 року Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Мирослав Іван кардинал Любачівський урочисто проголосив заснування Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Того самого дня було оголошено про створення Тернопільської, Зборівської та Коломийсько-Чернівецької єпархій.

Новостворена Самбірсько-Дрогобицька єпархія охопила території шести тодішніх адміністративних районів Львівської області: Дрогобицького, Самбірського, Мостиського, Старосамбірського, Сколівського та Турківського. Загальна площа її території становила приблизно 6900 квадратних кілометрів.

Осідком єпархіального єпископа став Дрогобич. Грамотою Глави УГКЦ від 12 липня 1993 року парафіяльний храм Пресвятої Трійці визначили катедральним собором нової єпархії, а прилеглі приміщення передали для потреб єпархіального управління.

Першим адміністратором новоствореної єпархії призначили владику Юліана Вороновського, який на той час був єпископом-помічником Львівської архиєпархії та ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа. Під час Синоду Єпископів УГКЦ у лютому 1994 року його обрали першим правлячим архиєреєм Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

17 квітня 1994 року в катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі відбулася урочиста інтронізація владики Юліана Вороновського. Ця подія ознаменувала початок повноцінного функціонування нової єпархії та її власного єпископського управління.

Становлення єпархії за владики Юліана Вороновського (1994–2011)

Після інтронізації владика Юліан зосередив зусилля на формуванні єпархіальних структур, організації душпастирської діяльності, духовній освіті та підготовці нового покоління священників. Особливого значення надавав безпосередньому спілкуванню з духовенством, підтримці парафіяльних громад і розвитку катехизації.

Одним із перших завдань стала реорганізація деканального устрою. На момент заснування єпархія налічувала шість деканатів, територіальні межі яких збігалися з тодішніми адміністративними районами. Упродовж 1995 року відбулася масштабна адміністративна реформа: було створено нові деканати та переглянуто межі вже наявних. У 1999 році засновано Дублянський і Хирівський деканати, а в листопаді 2001 року Дрогобицький районний деканат перейменовано на Лішнянський. Таким чином, поступово сформувалася мережа з 20 деканатів.

Особливо важливим здобутком стало відновлення духовної освіти. У 1996 році на основі Катехитичного інституту Пресвятої Трійці заснували Дрогобицьку духовну семінарію. У 2003 році її виокремили в самостійний навчальний заклад, який отримав ім'я блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія. Семінарія стала одним із головних осередків підготовки священників для єпархії. Водночас розвивалися катехитичні програми, формація мирян і церковні товариства. Значну увагу приділяли вихованню дітей та молоді, підготовці церковних співців, відновленню парафіяльних спільнот.

Важливою подією стало 2 вересня 2000 року, коли після капітального ремонту й оновлення внутрішніх розписів освятили катедральний собор Пресвятої Трійці в Дрогобичі. Освячення здійснив митрополит Перемишльсько-Варшавський Іван Мартиняк у співслужінні владики Юліана Вороновського та єпископа Івана Маргітича із Закарпаття.

У роки служіння владики Юліана також розвивалися соціальні та благодійні ініціативи, церковні засоби масової інформації та культурно-просвітницькі проєкти. В єпархії діяли газета «Жива вода», молодіжне видання «З любов'ю у світ», єпархіальний музей та інші осередки духовно-культурного життя.

Завдяки цим зусиллям новостворена Самбірсько-Дрогобицька єпархія поступово перетворилася на розвинену церковну структуру з власною системою управління, духовною семінарією, катехитичними установами та мережею парафіяльних громад.

Зміна правлячого архиєрея та входження до Львівської митрополії у 2011 році

Новий етап в історії єпархії розпочався у 2006 році, коли для допомоги владиці Юліану Вороновському було призначено єпископа-помічника. 2 березня 2006 року ним став ієромонах Згромадження Найсвятішого Ізбавителя Ярослав Приріз. Його єпископська хіротонія відбулася 29 квітня 2006 року в Дрогобичі.

21 квітня 2010 року владику Ярослава призначили єпископом-коад'ютором Самбірсько-Дрогобицької єпархії з правом наступництва. Це рішення забезпечувало безперервність єпископського управління та поступову передачу відповідальності за єпархіальне життя.

27 жовтня 2011 року Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук прийняв зречення владики Юліана Вороновського з уряду правлячого єпископа. Відтоді управління єпархією перейняв владика Ярослав Приріз. 24 грудня 2011 року в катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі відбулася урочиста інтронізація владики Ярослава Приріза як другого правлячого архиєрея Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Чин введення на престол звершив Блаженніший Святослав.

Того самого року відбулися важливі зміни в адміністративному устрої всієї Української Греко-Католицької Церкви. 29 листопада 2011 року було проголошено створення Львівської митрополії, до складу якої увійшла Самбірсько-Дрогобицька єпархія разом зі Львівською архиєпархією, Стрийською та Сокальсько-Жовківською єпархіями. Входження до Львівської митрополії не змінило статусу Самбірсько-Дрогобицької єпархії як окремої церковно-адміністративної одиниці, але визначило її місце в новій митрополичій структурі УГКЦ.

Подальший розвиток за єпископа Ярослава Приріза

Владика Ярослав Приріз продовжив розбудову єпархіального життя, приділяючи увагу формації духовенства, катехизації, діяльності парафіяльних спільнот та соціальному служінню Церкви. Важливими напрямами залишалися духовна освіта, молодіжне душпастирство та підтримка монаших осередків.

Новим етапом розвитку єпархіального управління стало призначення єпископа-помічника. 25 червня 2014 року було повідомлено про призначення о. Григорія Комара єпископом-помічником Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Його єпископська хіротонія відбулася 22 серпня 2014 року. Владика Григорій також розпочав служіння протосинкела єпархії, допомагаючи правлячому архиєреєві в управлінні та координації душпастирської діяльності.

Особливою подією стало святкування 25-річчя заснування єпархії у 2018 році. Ювілей став нагодою підсумувати результати відновлення церковних структур, згадати служіння першого єпископа Юліана Вороновського та подякувати духовенству і мирянам, які долучилися до розбудови єпархії. У 2023 році Самбірсько-Дрогобицька єпархія відзначила своє 30-річчя. Центральні урочистості відбулися в Дрогобичі за участю Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава. У своїй проповіді він наголосив на особливому значенні заснування єпархії як плоду духовного відродження українського народу після десятиліть переслідувань.

Згадуючи події 1993 року, Блаженніший Святослав звернув увагу на слова, якими розпочинався декрет про створення нової єпархії: «Сподобалося Духу Святому і нам…» (пор. Ді. 15, 28). Цей вислів підкреслював духовне значення синодального рішення, яке стало початком нового етапу церковного життя на Самбірщині та Дрогобиччині.

Владика Григорій Комар завершив служіння єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії 7 березня 2025 року, у зв'язку з призначенням на новий уряд. Саме цього дня Апостольська столиця повідомила, що папа Франциск призначив владику Григорія Комара Апостольським адміністратором Апостольського екзархату УГКЦ в Італії.

13 квітня 2025 року в катедральному соборі Пресвятої Трійці у Дрогобичі відбулася подячна Божественна Літургія з нагоди завершення його служіння в єпархії. Блаженніший Святослав у спеціальній грамоті подякував владиці за понад десятилітнє архиєрейське служіння.

Герб Самбірсько-Дрогобицької єпархіїСимволіка та значення герба єпархії

Опис

У центрі композиції герба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ розміщений щит, який розділений на дві частини ламаною горизонтальною лінією.

У верхній частині щита на срібному тлі зображено ікону Богородиці у синій туніці та пурпурному мафорії із золотим німбом. Обабіч німба — грецькі літери «МР» (праворуч) і «ΘΥ» (ліворуч) червоного кольору. У руках Божа Мати тримає обрамлений золотою тасьмою срібний покров-омофор, на якому — золотий хрест.

У нижній частині щита на зеленому тлі зображена тризрубна дерев’яна церква золотої барви.

Щит увінчаний золотою митрою з червоним підкладом і розміщений на покладених навхрест золотому процесійному хресті та єпископському жезлі. Поверх них — золотий ланцюжок з панагією внизу щита.

Богословський коментар

Герб Самбірсько-Дрогобицької єпархії паритетно поєднує в собі образ і символ, притаманні для християнської іконографії. Він має два плани: верхній і нижній, які символізують Небесну та Земну Церкву. Небесний план представлений срібним тлом, що вказує на чистоту і непорочність, до яких маємо прагнути. Зелене поле, що репрезентує земний план, акцентує на особливостях розташування єпархії, яка багата на гірський і лісовий ландшафт. Ламана лінія між небесним і земним планами схематично відтворює вершини гір, бо значна частина єпархії знаходиться у передгір’ї Карпат.

На небесному плані споглядаємо постать Пресвятої Богородиці як Оранти і Покровительки. Три золоті зірки на пурпурному мафорії символізують Її Дівицтво перед, під час і після Христового воплочення, яке сталося через Неї. Своїм омофором Богородиця покриває територію єпархії і, зокрема, храм. Як Матір Божа (на це вказують грецькі літери «МР» і «ΘΥ»), Вона є Матір’ю Христової Церкви та Покровителькою місцевої Церкви — Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Піднесені вгору руки Оранти символізують заступництво та молитву Небесної Церкви за Земну.

У центрі земного плану розміщено стилізоване зображення церкви, характерної для місцевої архітектури. Трикупольність храму символізує Пресвяту Трійцю, що Її — як досконалу спільноту Божественних осіб Отця, Сина і Святого Духа — має наслідувати спільнота Церкви. Пресвяте таїнство Євхаристії, звершуване у храмі, є центром, джерелом і вершиною існування та розвитку Христової Церкви. Першим у євхаристійній любові є єпархіальний єпископ. Саме тому щит герба розміщений на знаках єпископської влади (жезлі, патериці та панагії) як на фундаменті, адже «де буде єпископ, там повинен бути й народ, так само й де Ісус Христоc, там і Католицька Церква» (Св. Ігнатій Антіохійський, Послання до смирнян, 8). Як головний предстоятель земної Євхаристії, єпископ очолює місцеву Церкву (митра поверх щита). Всі знаки єпископської влади, неначе промені, розходяться від храму в різні боки. Це означає, що єпископська влада живиться євхаристійною любов’ю та слугує її зростанню на всій території єпархії і поза нею. Виступ знаків єпископської влади за щит символізує те, що служіння єпископа не обмежується лише єпархією: він представляє свою місцеву Церкву і за її межами, творячи у сопричасті з іншими єпархіальними єпископами помісну Українську Греко-Католицьку Церкву.

З історії катедрального храму

У центрі стародавнього галицького міста Дрогобича, неподалік ратуші, розташований величний мурований храм Пресвятої Трійці із комплексом церковних споруд. Церкву збудували у далекому 1690 році як римо-католицький костел, а прилеглі приміщення добудовані значно пізніше як монастир отців кармелітів. У 1795 році цісар Йосип II зліквідував монастир, а майно націоналізував. Українська (Руська) громада у 1808 році купила в австрійського уряду храм і приміщення під греко—католицьку парафію і школу. Пізніше цей духовний комплекс відданий під завідательство отців Василіян, однак і надалі залишався у власності міста. Храм оновлювався у 1894 та 1905 рр. Розпис іконостасу здійснив Модест Сосенко у 1909 році, хоча встановлено його у храмі було значно пізніше.

У стінах нашого храму молилися і навчалися багато світочів української нації, серед яких Іван Франко. Пастирями і вчителями багатьох поколінь дрогобичан були ревні та свідомі єромонахи Чину Святого Василія Великого. ХХ століття подарувало не лише Дрогобичу, а й цілій нашій Церкві та Україні вірних синів свого народу, святих пастирів, ісповідників віри, мучеників єромонахів Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, Віталія Байрака, Євгена Нищика та Павла Жупанського. У червні 1941 року пролилася за Христа і Католицьку Церкву невинна кров оо. Северіяна Бараника та Якима Сеньківського, у травні 1946 року після страшних тортур і допитів у в’язниці на Бриґідках помирає єрм. Віталій Байрак, а у жахливі для Української Греко-Католицької Церкви 1946–47 рр. були заарештовані, засуджені і невдовзі вивезені на заслання єрм. Євген Нищик і Павло Жупанський, де і закінчили своє земне життя.

8–10 березня 1946 року рішенням Львівського псевдособору Українську Греко-Католицьку Церкву було зліквідовано, поставлено поза законом, а правильніше сказати, загнано у глибоке підпілля. Ще задовго до цього горезвісного собору 11 квітня 1945 року були заарештовані радянським урядом усі греко-католицькі владики на чолі із Високопреосвященним митрополитом Йосипом Сліпим. Таким чином наша Церква була позбавлена ієрархії, тобто церковного проводу. Львівський псевдособор утворив нову Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Російської Православної Церкви, яку очолив колишній член Капітули Перемишльсько-Самбірсько-Сяніцької Єпархії о. доктор Михаїл Мельник. Катедральним собором нової єпархії був визначений храм Пресвятої Трійці міста Дрогобича, а приміщенням єпархіального управління стала прилегла до нього колишня школа.

У жовтні 1989 року з мовчазної згоди місцевої влади в Дрогобичі парафія УГКЦ здобуває для себе приміщення в храмі Святого вмч. Юрія на Млинках. Це був переломний момент, бо з нього почалась могутня хвиля повернення храмів Дрогобиччини в лоно УГКЦ. 1 грудня 1989 року повернулася до віри предків ключова парафія Дрогобиччини — храм Пресвятої Трійці. Це мало свій психологічний вплив на тих, хто очікував. Неабияк посприяли цьому процесові колишні підпільні священики Михайло Волошин, Мирон Бендик, Михайло Пецюх та Іван Гринчишин, а також релігійні активісти-миряни пп. Миджин, Мороз, Ольховий, Мроць, Яджак, Харів, Швадчак, Кузьма, Ковальчук, Кучма, Баран та багато інших.

Синод Єпископів УГКЦ, який проходив на Львівській Святоюрській горі у днях 16–31 травня 1992 року, своїм рішенням утворив, а 12 липня 1993 року Патріарх Мирослав Іван Любачівський проголосив нову Самбірсько-Дрогобицьку єпархію Української Греко-Католицької Церкви, і її адміністратором став Преосвященніший владика Юліан Вороновський, єпископ-помічник Львівський, ректор Вищої духовної семінарії Святого Духа у Львові. А Синод наших Владик, що проходив у Львові в днях 20–27 лютого 1994 року, обрав першим єпископом Самбірсько-Дрогобицьким владику Юліана Вороновського, який до того часу виконував обов’язки адміністратора. Грамотою 93/1598 Глави УГКЦ від 12.07.1993 р. Парафіяльний храм Пресвятої Трійці м. Дрогобича визначено як катедральний собор Самбірсько-Дрогобицької єпархії, а прилеглі приміщення — під управління новоутвореної єпархії.

2 вересня 2000 року після Вечірні, відбулося освячення катедрального собору Пресвятої Трійці м. Дрогобича після капітального ремонту і розпису стін усередині храму. Освячення здійснив митрополит Перемисько-Варшавський Іван у співслужінні з Ординарієм нашої єпархії та владикою Іваном Маргітичем із Закарпаття. Провід єпархії бажав у новий розпис стін храму внести елементи східної ікони, проте відмовився від старої візантійської іконографії, залишаючи можливість зображення ікон галицької школи. Чи це вдалося — судити митцям і спеціалістам своєї справи, а, назагал, парафіяни нашого храму схвалюють саме такий стиль розпису.

При парафії діють спільнота «Матері в молитві», Марійська дружина, Вівтарна дружина св. ап. Андрія Первозванного, БУМ — Братство Української Молоді, Апостольство молитви, псалтирні групи; є кілька хорів, працює дитсадок «Ангелятко».

Прокатедральний храм Покрови Пресвятої Богородиці у м. СамбірЗ історії прокатедрального храму

З 1987 року почав відбуватися бурхливий процес за легалізацію греко-католицької Церкви. Єпископи, священики та вірні приклали всіх зусиль, аби греко-католицька Церква могла вільно працювати на славу Божу і служити Богу. Своїми маніфестаціями і голодуваннями у Москві на Арбаті домагалися легалізації нашої Церкви. Гостра боротьба була певним чином повязана із бажанням греко-католиків відзначати дату — тисячоліття Хрещення Київської Русі — на волі. Цей ювілей дав поштовх до відродження греко-католицької церкви на Україні. Пахло свободою. 89-ий рік ознаменувався легалізацією окремих греко-католицьких громад. А накінець цього ж року була зареєстрована і громада в Самборі.

Вірні Христовій Церкві отці, такі як о. Матей Гаврилів, о. Михайло Волошин, о. Петро Зеленюк, о. Миколай Куць та інші, йшли напролом. Вони брали активну участь і допомагали у проведенні святкувань Хрещення Русі в Биличах, Грушеві, Дрогобичі. Після святкування ювілею у Дрогобичі деякі з них, в тому числі і о. Миколай Куць, були заарештовані і на 15 діб увязнені. Після виходу на волю, скріплені у вірі і повні Христової ревності, організували ювілей і в нашому рідному місті Самборі. За посередництвом комітету по захисту греко-католицької церкви, зокрема Івана Геля, було оголошено по радіо «Свобода» про дату та місце святкування — 2 липня 1989 рік. Ця дата глибоко запам’яталась усім парафіянам. Вперше, на місті старого цвинтаря, де в той час був так званий парк, принесли хрест Христовий і встановили його. Була відправлена перша Літургія.

Багато стежок у парку перехрещувались біля встановленого хреста і приводили людей на молитву, покаяння та роздуми. Для відродження греко-католицької церкви це місце було важливе. Велике піднесення греко-католиків в той час, відчуття свободи та чисельність вірних зродила в отця Миколая Куця думку збудувати храм Божий — величний собор, який би освятив осквернене місце в парку, зібрав дітей Божих під Покров Богородиці і став окрасою нашого міста. Благословення на будову собору Покрови Пресвятої Богородиці дав архиєпископ Володимир Стернюк. На питання о. Миколая: чи можна на старому цвинтарі будувати церкву, архиєпископ дав ствердну відповідь. 27 квітня 1991 року був освячений наріжний камінь і будова почалася…

Парафія Покрови Пресвятої Богородиці була створена відносно недавно. Декретом тоді ще правлячого ординарія Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Юліяна Вороновського від жовтня 2003 року було обумовлено границі парафії в м. Самборі.

З 2014 року духовну і матеріальну опіку здійснює владика Григорій Комар, єпископ-помічник та протосинкел Самбірсько-Дрогобицької єпархії.

На даний час адміністратором церкви Покрови Пресвятої Богородиці є о. Володимир Коркуна, а сотрудниками — о. Миколай Витівський, о. Флор Дашинич, о. Дмитро Сенейко.

Станом на кінець 2015 року при церкві Покрова Пресвятої Богородиці активно діють:

катехитична школа;
молодіжне братство;
англомовні катехитичні групи дітей;
віросвітлянська спільнота «Божі Пазлики»(праця з неповносправними);
спільнота батьків «Кана Галилейська»;
спільнота матерів;
Апостольство молитви;
Самбірський Центр Передподружньої Катехизації;
своїм співом звеличують Господа два церковні хори.
дитячі гуртки.

Собор, який будується, став ровесником незалежної України. Як і Україна, яка стала притулком для всіх своїх дітей, для свого народу, так і Самбірський собор є покликаний до того, щоб в його стінах змогли віднайти притулок вірні діти Церкви. Розміри собору: висота — 64 м.; ширина (з півночі на південь) — 46 м.; довжина (зі сходу на захід) — 64 м. Храм вірних вміщатиме 3 тисячі осіб. Всередині храму розташовано три святилища, а під низом (нульовий поверх) міститься дуже багато кімнат, класів, актовий зал. Всі ці приміщення мають виконувати важливу роль в житті парафії. Маючи велику площу забудови, 3000 м², Собор може стати не лише закладом духовного розвитку людини, але й закладом навчання, виховання та формування нової особистості українця, що так необхідно і важливо у наш час. Завершення будівництва відкриє безліч можливостей для виховання та розвитку дітей, молоді, становлення сім»ї. У нижній частині собору передбачено багато кімнат, які будуть використані для катехитичної школи (до речі, в даний час вже функціонують три прекрасні класи, які навіть не наполовину задовільняють потреби парафії в цьому напрямку), молодіжних організацій, душпастирства у справах сім’ї та молоді, а також для благочинної діяльності.