СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповіді та промови
«Без Воскреслого Христа немає відповіді на надзвичайно болючу проблему людства — смерть», — владика Ярослав Приріз
Син вдови з Наїну, дочка Яіра і Лазар — це ті особи, про воскресіння яких із мертвих Ісусом розповідає нам Священне писання. Четверта ж зустріч Ісуса зі смертю була його особиста. Там смерть позбулася свого жала і сили — Христос своєю смертю подолав смерть. Сьогодні є тільки один спосіб перемогти смерть — охреститися в ім’я Пресвятої Тройці, у вірі віддати своє життя нашому Господу, жити Його Заповідями, вслухаючись в Його Слово, єднатись з Ним через Євхаристію та свідчити Божу любов через життя до воскресіння.
Шептицький out of the box
Про Шептицького важко говорити стандартними фразами, його вчинки були нестандартними, він завжди діяв out of the box [ексклюзивно, поза рамками]. Це був ґлобальний лідер, і українцям, греко-католикам Галичини просто пощастило, що він народився саме в цей час. І хоча в народному рейтингу найвидатніший українців він займає 55 місце — між Василем Стусом і Павлом Полуботком, після Щербицького, Андрія Шевченка і Олега Блохіна, проте навряд чи через 70 років після їхньої смерті молоді люди вивчатимуть їхню спадщину. Я вважаю, що Шептицький — найбільший українець ХХ ст. Його спадщина тільки зараз розкривається.
Провідник народу не призначений, а від серця: літопис похорону праведного митрополита Андрея
Митрополиту Андрею Шептицькому присвячені численні видання. Здавалось, кожен аспект його життя розписаний не в одному творі наукової та художньої літератури. 1 листопада, коли відзначають перехід владики до вічності, ми спробуємо представити подію смерті і похорону Митрополита Андрея. На це подивимося з двох незвичних сторін: з погляду непримітного літописця о. Тита Процюка, брата одного з монастирів Студійського уставу, до відновлення якого спричинився кир Шептицький, та за допомогою документів радянських спецслужб.
75 років тому вістка про смерть митрополита Андрея Шептицького приголомшила українців
1 листопада у Львові вшановують 75-ті роковини смерті митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького. 1 листопада 1944 року духовний провідник церкви відійшов у вічний світ. Прощались із владикою тоді вже у радянському Львові. Комуністична влада не наважилась перешкодити багатолюдній похоронній процесії. Однак довкола смерті митрополита Кремль робив чимало наклепів і міфів, донині існує багато літературних вигадок.
Владика Богдан Дзюрах: Віра, родина, просвіта, єдність — найважливіші камені для побудови майбутнього Церкви та Української держави для митрополита Андрея Шептицького
Віра, родина, просвіта, єдність — ось тих кілька найважливіших каменів, які митрополит бажав закласти у підвалини будучности своєї Церкви і народу. Таку будучність він бачив, такої будучності бажав, її він будував словом, молитвою, своїм подвижницьким життям. Але, через людські і історичні обмеження, очевидно, не міг довершити усіх своїх планів, здійснити усі свої проєкти і бажання, то ж передав у спадок нам, своїх духовним дітям, обов’язок продовжувати це його спасенне діло.
Владика Петро Стасюк: Не лише статистика
Протягом останніх 10 років наша Патріарша візія 2020 року представляла нам програму душпастирського оновлення для нашої Української Греко-Католицької Церкви у всьому світі.
30 років тому УГКЦ вийшла із підпілля і вимагала легалізації від Кремля
30 років тому, 29 жовтня 1989 року, після 43 років підпілля греко-католики повернули свій Преображенський храм у Львові. Вже через місяць із Москви повідомили про дозвіл реєструвати громади УГКЦ. Із 1946-го до 1989 року УГКЦ перебувала у підпіллі. Духовенство і миряни пережили важкі періоди в радянський час. 30 років тому Церква вийшла з підпілля і розпочався процес її відродження. Як вплинуло підпілля на розвиток УГКЦ і який важливий урок із минулого винесла?
«Христос страждав у Дем’яновому Лазі», — владика Богдан Дзюрах з нагоди 30-тих роковин перепоховання жертв комуністичного режиму в Дем’яновому Лазі
Бо це Христос страждав в Дем’яновому Лазі. Це Йому скручували руки колючим дротом за спиною. Це Йому трощили голову і це Його розстрілювали над ямою. Це Він у них і разом з ними помирав тут, на околицях Франківська. Але також це вони разом з Ним і в Ньому воскресли: воскресли у вічності до вічного життя як мученики за правду, за Божу любов і віру, але воскресли також 30 років тому, коли їхні тіла — розтрощені, помордовані були достойно вшановані молитвою і громадським похиленням голови.
Соціальне служіння УГКЦ: співпраця духовенства і міста Львова
Адже є парафії, де сконцентровано десятки суспільно важливих ініціатив. Служіння охоплює працю з військовими, нечуючими, з людьми з особливими потребами, сиротами, студентами, особами, що перебувають у місцях позбавлення волі, літніми людьми, або малозабезпеченими. Перераховувати всі напрямки праці можна довго. Саме тому, ми підготували коротку добірку проектів соціального служіння Львівської Архиєпархії УГКЦ. До численних ініціатив також активно долучається місто.
Спогади до 100-річчя від дня народження о. Ісидора Патрила, ЧСВВ
Цього року виповнюється сторіччя від дня народження о. Ісидора Патрила, ЧСВВ, і з цієї нагоди хочеться пом’янути його словом визнання і вдячності. Це світле ім’я відоме далеко за межами рідної землі й того часу, в якому він жив і трудився, хоча й обрав чернече життя за високими монастирськими мурами і впродовж нього відзначався великою посвятою та скромністю.
Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2019 року щодо захисту від різних видів насильства дітей, неповнолітніх і вразливих осіб
Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, виявляючи чутливість до болісної теми насилля, бажає сприяти її усвідомленню та осмисленню — богословському, психологічному, соціологічному та історичному; спільно з усіма людьми доброї волі шукає способів справедливого трактування явища насильства — з душпастирського, морального, психологічного та юридичного поглядів. Ми прагнемо сказати рішуче «ні» насильству в усіх його проявах…
«Віддаваймо човен нашого життя Богові, пливімо на глибину молитви — богоспілкування», — владика Ярослав Приріз
Якщо ми хочемо бути людьми віри в повному значенні цього слова, то не маємо вдовольнятися мілиною свого життєвого покликання, мілиною свого духовного життя, мілиною своєї віри. Бог хоче глибини нашого життя. Шукаймо її в Петровому човні — Христовій Церкві. Не біймося цієї глибини, навіть якщо нам здається, що на мілині нам комфортно, вигідно. Якнайчастіше віддаваймо човен нашого життя Богові, пливімо на глибину молитви — богоспілкування, воцерковлюймо наше життя через Таїнства і тоді отримаємо нагороду за наші труди, як її отримали апостоли у сьогоднішньому Євангелії. Вслухаймося в Слово Боже, довіряймо Богові, бо Він може вчинити в нашому житті те, що нам і важко уявити.
