«Христос страждав у Дем’яновому Лазі», — владика Богдан Дзюрах з нагоди 30-тих роковин перепоховання жертв комуністичного режиму в Дем’яновому Лазі

29 жовтня 2019

Бо це Христос страждав в Дем’яновому Лазі. Це Йому скручували руки колючим дротом за спиною. Це Йому трощили голову і це Його розстрілювали над ямою. Це Він у них і разом з ними помирав тут, на околицях Франківська. Але також це вони разом з Ним і в Ньому воскресли: воскресли у вічності до вічного життя як мученики за правду, за Божу любов і віру, але воскресли також 30 років тому, коли їхні тіла — розтрощені, помордовані були достойно вшановані молитвою і громадським похиленням голови.

«Христос страждав у Дем’яновому Лазі», — владика Богдан Дзюрах з нагоди 30-тих роковин перепоховання жертв комуністичного режиму в Дем’яновому Лазі

Доторкнути рани народу до ран Воскреслого Христа

Дорогі у Христі!

Ми сьогодні разом дотикаємо однієї з численних ран на тілі нашого народу, завданих йому безбожним комуністичним режимом. Коли сьогодні п. Омелян [Левицький] розповідав про свої тодішні експертні висновки в ході ідентифікації жертв, у мене особисто складалося враження, що перед нашими очима наново відкрилися ці живі рани — рани на тілах тих загиблих, невинно убієнних, але це є також рана нашого народу. І як тоді люди, що були присутні при ексгумації, а багато з них, напевно, і сьогодні є присутніми тут між нами, падали на коліна у молитві, ми сьогодні теж заносили молитву — митрополит Володимир очолював Божественну Літургію, — і робимо це дуже свідомо, — щоби ці рани нашого народу діткнути до ран Воскреслого Христа. Бо тільки рани нашого Воскреслого Господа можуть зцілити наші національні, родинні, громадські і особисті рани. Бо це Христос страждав у Дем’яновому Лазі. Це Йому скручували руки колючим дротом за спиною. Це Йому трощили голову і це Його розстрілювали над ямою. Це Він у них і разом з ними помирав тут, на околицях Франківська. Але також це вони разом з Ним і в Ньому воскресли: воскресли у вічності до вічного життя як мученики за правду, за Божу любов і віру, але воскресли також 30 років тому, коли їхні тіла — розтрощені, помордовані були достойно вшановані молитвою і громадським похиленням голови.

І ми сьогодні хочемо подякувати тим усім громадським активістам, які мали стільки відваги, рішучости і любови, щоб зробити цей мужній крок, крок назустріч правді, крок назустріч свободі. Бо тільки правда визволяє, — каже Христос.

Пам’ять, молитва і чуйність перед лицем жертв комуністичного режиму

А що ми сьогодні? Ми сьогодні можемо тільки одне, те, що ми й робимо: нас привела сюди сьогодні пам’ять і бажання, потреба помолитися. Бо ми можемо дати цим нашим невинно убієнним братам і сестрам тільки це: живу пам’ять і щиру молитву, а ще — чуйність. Пам’ять і молитва. Невипадково перша громадська організація, яка була заснована ще в Радянському Союзі, носила назву «Меморіал». Народ мусить пам’ятати свою історію, якщо він хоче мати своє майбутнє. Але і молитва. Бо тільки Боже Милосердя може зцілити рани нашого минулого, і тільки Боже Провидіння, Божий закон можуть нам гарантувати добре, гідне людини і народу майбуття.

Ми маємо плекати пам’ять. Приходити сюди не тільки раз до року з нагоди чергових сумних роковин, — сюди мають постійно їздити групи молоді, дітей, дорослих, — сюди, в Дем’янів Лаз, подібно як в інші місця і куточки України: до львівських Бригідок, в черкаський Холодний Яр, до київської Биківні, де, до речі, правдоподібно похоронений о. Андрій Бандера разом з десятками тисяч замордованих у київських тюрмах українців і людей інших національностей. Ми маємо свідомо плекати нашу пам’ять і передавати її нашим дітям, внукам.

І ще одне — чуйність. Христос закликає нас: «Моліться і чувайте!». Бо ворог, на превеликий жаль, ще не відмовився від своїх агресивних планів і від підступних намірів загнати нас наново у своє ярмо. Сьогодні тут вже про це багато говорилося. Він робить це кровавим чином на Східному фронті, але він робить це також гібридним чином дуже глибоко в нашому тилу, бажаючи окупувати іншу територію, духовну територію, територію наших сердець і наших душ. Буде робити це підступно і, може, непомітно навіть для нас самих. Саме тому мусимо бути розумними і мудрими людьми, здатними розрізнити правду від фальші, не дати себе звести легкими обіцянками, а обирати, може тверду і кам’янисту, але дорогу правди. Бо тільки правда провадить до повної свободи.

Тому сьогодні я щиро вдячний вам усім — владиці, священникам, громадським діячам, місцевій владі, всім вам, дорогі брати і сестри. А разом з вами дякуємо нашим захисникам, які на початку минулого століття утверджували українську державність, які відстоювали її на цих теренах аж до 60-х років минулого століття, у важких обставинах комуністичної окупації, дякуємо сьогоднішнім нашим захисникам, які сьогодні стоять на бліндажах, в окопах, щоб ми могли сьогодні зібратися на молитву під українським мирним, ясним небом.

Молімося за них усіх! Молімося за наших невинно убієнних братів і сестер! Вічная їм пам’ять! А нам, о Господи, дай не втрачати пам’ять, молитися і бути чуйними. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ