Владика Богдан Дзюрах: Богородиця — Мати і Вчителька відповідальної любови

19 травня 2020

Від 23 березня 2020 року, від понеділка до п’ятниці у Патріаршому соборі Воскресіння Христового Української Греко-Католицької Церкви моляться за відступлення пандемії коронавірусу. Молебень служать перед копією Унівської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці. Цього тижня спільне моління очолює Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах. Тому ділимося із Вами текстом його першої науки на тему відповідальної любові.

Владика Богдан Дзюрах: Богородиця — Мати і Вчителька відповідальної любови

Пресвята Богородиця є прообразом і прототипом Церкви, яку християнська традиція називає «Mater et Magistra» — Матір і Наставниця/Учителька. То ж Богородиця і для нас є Матір’ю і Вчителькою. А ми продовжуємо під Її проводом і покровом наші «уроки» у цій «онлайн-молитовній школі», щоб вчитися від Неї бути щораз кращими Її дітьми та Її учнями у цій духовній школі. Сьогодні подивімося на Неї як на Матір і Вчительку відповідальної любові.

Любов відповідальна

Можливо, декого збентежить чи здивує таке словосполучення: «любов відповідальна». Ми радше звикли чути і проповідувати про любов милосердну, ніжну, довготерпеливу. І все це правда, і ми з вами ще будемо мати нагоду застановитися над цими прикметами любові.

Однак, попри розмаїття прикметників, яким її описують, справжня любов є неможлива без відповідальності. Про це наголошував нині святий Папа Іван Павло ІІ, який ще за буття архиєпископом Краківським написав свою відому книгу «Любов і відповідальність», присвячену питанням статевої етики і подружнього життя. Втім, без відповідальності в любові неможливе не тільки гармонійне подружнє і сімейне життя, без відповідальності не можна говорити про людську зрілість як таку. Погодьтеся, бути охарактеризованим як «особа безвідповідальна» не красить нікого. Що більше, від таких осіб ми намагаємося дистанціюватися, триматися здаля, а світське законодавство за разюче безвідповідальну поведінку навіть карає, окреслюючи свої правомірні дії дещо іронічним поняттям «притягнення до відповідальності».

Сила беззастережної і безумовної Божої любові кличе до життя

Очевидно, Господь не застосовує насилля, щоб змусити когось до відповідальності. Єдина сила, якою він хоче потягнути людину до себе, закликати її до повноти життя, є сила Його беззастережної і безумовної любови. Ось як про це він каже устами старозавітного пророка: «Коли Ізраїль був дитятком, я полюбив його, і з Єгипту покликав я мого сина… Я притягав їх людяними мотузками, — поворозами любови. Я був для них, неначе тії, які знімають ярмо у них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти» (див. Осія 11, 1–4.7). І що ж на це Ізраїль? Якою була реакція народу Божого на цю безмежну безкорисливу материнську любов їхнього Бога? Говорить далі наш Господь устами того самого пророка: «Що більше я їх кликав, то більш вони відходили від мене… Люд мій повис; не знає, чи повернутись до мене; і хоч його кличуть угору, ані один не хоче підвестися» (Там само). Ані один! Попри такі численні докази Божої любові! Ніхто не хоче зрушитися з місця, ніхто не хоче підвестися, йти угору.

Марія — взірець відповідальної любові на усі часи

Втім посеред цього моря загальної людської байдужості, пасивності і безвідповідальності, з’являється одна особа, юна дівчина із Назарету на ім’я Марія, яка у Благовіщенні почула Боже привітання і Божу обітницю спасіння з уст Гавриїла, Божого посланця: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками»; «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус» (пор. Лк. 1, 28. 30–31). Господь об’являє Їй план спасіння Її народу, а водночас запрошує до співучасті у цьому спасенному ділі. А ось небо неначе завмерло в очікуванні на відповідь Марії. Яка велика відповідальність раптом спала на тендітні рамена цієї людської особи! Та з Її серця і з Її уст лине довгоочікувана відповідь людини на Божу об’явлену любов, відповідь, яка започаткувала шлях спасіння для усього людства: «Ось я, слугиня Господня, нехай зі мною станеться за Твоїм словом!» (Лк. 1, 38). Ось це ознака і взірець відповідальної любові на всі часи!

Відповідальність закладена у логіку стосунків Бога і людини

Бо, від моменту створення і до останнього Страшного суду Божого над людством, відповідальність закладена у логіку стосунків Бога і людини. Невипадково навіть саме слово «відповідальність» містить у собі як корінь слово «відповідь», якої Господь Бог від нас очікує щоденно і якої від нас жадатиме на порозі вічності. Бог кликав до Адама, після його гріхопадіння: «Де ти?» і очікував відповіді, щó той зробив з любов’ю, яка покликала його у це життя. Ми, діти Єви і Адама, просимо в Літургії у нашого Бога для себе «християнської кончини життя нашого безболісної, бездоганної, мирної і доброго одвіту на Страшному судищі Христовому», бо знаємо, що ввечері нашого життя, як казав св. Іван від Хреста, ми будемо суджені щодо любові, тобто щодо нашої відповіді, яку ми давали на Божу любов, що у Христі Ісусі.

Відповідальність перед Богом пронизує буття кожної людини

Оця свідомість відповідальності перед Богом пронизує буття кожної здорової людини, від простого працівника і до найвищих державних посадовців. Невипадково, ті, хто приступають до виконування важливих функцій у людському суспільстві, присягають на Основному Законі української держави, виголошуючи, можна б сказати, сакральні слова: «усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім і прийдешніми поколіннями»…

Однак, можемо спитати самих себе: Чому після 30 років незалежності, коли відбулося так багато змін у нашому суспільному житті: помінявся прапор — з радянського на синьо-жовтий, змінився державний устрій — з тоталітарного на демократичний, коли у нас проходять регулярно реальні, а не бутафорські вибори, міняються президенти, парламентарі і урядовці, — і тим не менше, тривожне почуття незадоволення і розчарування охоплює великі маси українців? Бажають змін, голосують за зміни, а зміни не настають, або принаймні не такі, про які кожен з нас мріє. Причин можна назвати безліч. Проте, мабуть найголовніша є оця: зміни не настають, тому що не відбулися глибинні зміни у самій людині. Як казав мені один знайомий Єпископ з Болгарії, «комуністи від нас пішли, але комунізм лишився»…

Спасіння розпочинається від твоєї відповіді

Знаменно і для нас дуже повчальне, що Богородиця не просить, щоб змінилося її близьке оточення, сусіди, можновладці чи обставини. Вона просить, щоб зміни відбувалися у ній самій: «Нехай зі мною станеться за твоїм словом», — «Нехай зі мною і в мені відбудеться все те, що Господь бажає дати для мого народу!». Спасіння починається від тебе, від твоєї відповіді, яку ти в глибині душі даєш Богові перед судом своєї совісті. Всі інші зміни — особисті, родинні, національні і навіть глобальні — є похідними від цієї першої і фундаментальної, яка є нашим людським проявом «відповідальної любові».

Наскільки ми є відповідальними людьми?

Сьогодні, стоячи перед обличчям Божим у присутності нашої Матері і Вчительки Пресвятої Богородиці, спитаймо самих себе: Наскільки ми є відповідальними людьми, якою є наша відповідальність:

за наше власне життя і покликання на цьому світі, бо ми, не випадкові приходні на цій землі, а ми — «створіння Божі, покликані у Христі Ісусі до добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили» (див. Еф. 2, 10).
відповідальність одне за одного, яку ми називаємо суспільна солідарність, і до якої нас закликає наш поет словами, які так любив цитувати наш незабутній Блаженніший Любомир:

Кожний думай, що на тобі
Мілійонів стан стоїть,
Що за долю мілійонів
Мусиш дати ти одвіт.

Як подамся, не достою,
Захитаюся, мов тінь, —
Пропаде кривава праця
Многих, многих поколінь. (І. Франко)

відповідальність за країну і державу, яку без нас ніхто не зреформує і не захистить; без нас її хіба ще більше обікрадуть і цілковито демонтують;
відповідальність за власне слово, яке ми кажемо по телефону, на кухні до найближчих, слово, яке озвучуємо на розважальних ток-шоу або на передвиборчих мітингах, слово, яке поширюємо в соціальній мережі;
відповідальність за власний голос, який регулярно віддаємо на чергових виборах і яким беремо на себе страшну відповідальність за долю власної країни, власних дітей і прийдешніх поколінь;
нарешті відповідальність за природу, за довкілля, за цей чудовий Божий дар, яким Господь так щедро обдарував нашу благословенну землю, — щоб в той час, як ворог розпалив воєнну заграву на східних рубежах, ми власними руками в тилу не влаштовували щовесни і щоосені пожарища, вчиняючи наругу над природою, затруюючи повітря і власне здоров’я так, наче б нам одного Чорнобиля ще було замало…

Рівнем моєї відповідальності міряється рівень і інтенсивність моєї любові

Рівнем моєї відповідальності міряється рівень і інтенсивність моєї любові — до Господа Бога, до самого себе. до ближнього, до власної держави і до всього всесвіту, який є ділом Божих рук. Цим рівнем міряється також моя людяність, бо, як слушно зауважив в одному зі своїх творів французький автор Сент Екзюпері: «Бути людиною, це, по суті беручи, — бути відповідальним. Це — відчувати сором перед нужденністю, яка, здавалося б, і не залежить від тебе. Це — пишатися перемогою, здобутою товаришами. Це усвідомлювати, що кладучи свою цеглинку, допомагаєш будувати світ».

Дай Боже, щоб кожен з нас своїми вчинками, словами, рішеннями щодня клав бодай маленьку цеглинку в побудову кращого Божого світу за молитвами і за прикладом Богородиці — Матері і Вчительки відповідальної любові. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ