СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Як вірити у час небезпеки?» — слово єпископа Володимира Груци у неділю по Різдві
У неділю після Різдва Христового владика Володимир виголосив проповідь, зосереджену на людині та її базових потребах — безпеці, довірі, вірі й надії — у світлі різдвяної події та євангельської розповіді про втечу Святої Родини до Єгипту. Роздумуючи над Євангелієм від Матея, архиєрей наголосив, що Христос приходить у світ неідеальний, сповнений страху, небезпек і несправедливості, але саме в такому світі Бог стає близьким до людини. Особливу увагу владика звернув на постать святого Йосифа — опікуна Ісуса і взірця довіри Богові в умовах загрози, міграції та невизначеності.
З цієї проповіді єпископа Володимира Груци ви довідаєтеся:
- чому Різдво можна назвати святом «про людину і для людини», і в чому проявляється його людиноцентричний характер?
- чому потреба безпеки для людини має особливе значення в сучасних умовах?
- де люди сьогодні зазвичай шукають безпеки та на що покладаються в умовах пандемії й війни?
- як історія Святої Родини — народження Ісуса, втеча до Єгипту — співвідноситься з досвідом сучасних війн, міграції та біженців?
- яку роль у різдвяному посланні відіграє постать святого Йосифа і чому його названо покровителем дороги та відповідальності?
- чому наприкінці року для християнського життя важливо плекати подяку, довіру і надію?
Ласло Пушкаш, Різдво Христове, 2008 рік.
Різдво — свято про людину і для людини
Різдвяні свята є дуже людиноцентричні. Найперше — Бог стає людиною. Ці свята дарують нам численні зустрічі: Свята вечеря в колі близьких та рідних людей, відвідини з колядою…
У яких середовищах людина не перебувала б, вона має фундаментальні, базові потреби. Найперше кидаються в очі фізіологічні потреби: щоб жити, людина потребує кисню, води, їжі, сну…
Наступною потребою, напевно, є відчуття безпеки. Людина здатна повноцінно працювати, виконувати різні служіння, дружити, коли вона не перебуває у стані небезпеки. Бо інакше людина постійно напружена, занепокоєна, схвильована. І такий стан негативно відбивається на її здоров’ї, поведінці, стосунках.
Ми вже декілька років перебуваємо саме у стані неспокою. Спочатку пандемія коронавірусу тримала в напрузі цілий світ, а тепер ще й війна.
Де сьогодні шукаємо безпеки і кому довіряємо?
Кому сьогодні ми довіряємо? У питаннях збереження здоров’я покладаємося на медицину. У питаннях війни — на військо, зброю, допомогу сусідніх країн-партнерів, солідарність світу.
Християни, окрім людських засобів, покладаються передусім на Бога, який хоче добра людині, прагне зробити її щасливою.
У своєму Різдві Ісус Христос не приходить в ідеальний світ. Політично-економічна ситуація не була найкраща, тривали війни. Але Він приходить.
Читаючи Євангеліє, ми можемо думати, що це якась історична книга, згадка, а не реальні події. Ні — все є актуальне донині.
Свята Родина: віра посеред страху і втечі
Коли Марії настав час родити, у жодному помешканні не знайшлося для неї місця. Довелося народжувати у вертепі, в печері. Вона могла собі думати: як Бог міг таке допустити, дозволити? Але вона вірить, бо зберігала в серці слова ангела.
Ірод надумав убити Немовля. Марія з Йосифом і Дитиною змушені втікати до Єгипту, жити як біженці, далеко від рідного краю. У них могло бути питання: як таке можливе? Але вони продовжують вірити.
Ми живемо також у непростих та суперечливих часах. Можемо питати: «Боже, як Ти дозволив війну? Як Ти дозволив хвороби?»
Скільки людей загинули, покинули свої домівки, залишилися без жодних засобів для існування.
Чи в цьому всьому ми продовжуємо вірити?
Звідки беремо ресурс для життя і віри?
Хто є добрими прикладами для нас?
Святий Йосиф — покровитель дороги і відповідальності
Важливою постаттю у різдвяний час є особа святого Йосифа. Він, як хранитель Ісуса Христа, має важливе місце в історії спасіння.
Ми мало знаємо про історію його життя. Євангеліє згадує лише драматичні моменти — у контексті народження та дитячих років Ісуса.
Втеча Святої Родини до Єгипту вказує нам на сьогоднішню ситуацію з міграцією та біженцями. Скільки наших людей є по цілому світі. Варто звернути увагу також на внутрішню міграцію в Україні.
Просімо для них стійкості та покрову святого Йосифа, який добре знає, що означає втікати від небезпеки, мігрувати. У літургійному календарі нашої Церкви не відведено окремого дня для святого Йосифа, але ми особливо звершуємо його пам’ять у неділю після Різдва — разом з царем Давидом та апостолом Яковом. У різдвяний час прославляємо Йосифа в колядках.
Уявімо собі: Ісус разом з Йосифом працював, слухав його, поводився щодо нього як син. Божий Син звертався до Йосифа словом «батьку». Як важливо просити святого Йосифа товариства на дорозі власного життя!
Наприкінці року: подяка, довіра і надія
Давид був царем юдейським, якому обіцяно, що з його роду завжди буде хтось наступником престолу. Вихідцем з цього роду був святий Йосиф, тому він пішов до Вифлеєму, міста Давида, щоб зареєструвати свою Святу Родину. Яків був першим апостолом Єрусалима. Через певне посвоячення з Ісусом Христом його називають братом Господнім.
Вже через кілька днів відійде в історію 2025 рік — ще один рік нашого паломництва в напрямку Царства Небесного. Напевно, не все нам вдавалося, не все заплановане ми встигли осягнути. Вже цього року не залишилося аж так багато часу.
Тому важливо зупинитися і подякувати Богові за пройдений шлях — навіть якщо з прикрощами чи помилками. Бо і в цьому криється Божа педагогіка. Від нас очікується бути добрими учнями, ставати мудрішими.
Найкраща школа — це школа життя, переплетена з досвідом днів і років.
Все, що було помилкове та грішне, віддаймо в руки Божого милосердя.
Рік відійде, а перед нами постане багато нового й незнаного. Але Бог залишається той самий.
Важливо, щоб ми Його не відкидали з власного життя.
† Володимир Груца,
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ
