СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Груца у неділю Розслабленого: «Нехай наша смерть буде народженням до вічної радості!»
У неділю Розслабленого, 7 травня 2023 року, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца запропонував подивитися на подію чуда зцілення розслабленого 38 років чоловіка «очима людини ХХІ століття». Тож чого навчає нас цей євангельський уривок?
Біля Ісуса було здебільшого багато людей — хворих, немічних, грішних, тобто, потребуючих. Одні йшли до Нього з переконання, інші — з вигоди. Були також багаті, які мали все, крім щастя. Ці всі категорії людей є немовби нашими родичами, бо і ми також маємо багато потреб і немочей.
«Не маю нікого, Господи…»
Сьогодні в Євангелії чуємо питання Ісуса до хворого чоловіка, до розслабленого: «Бажаєш видужати?» Неважко здогадатися, якою є відповідь. Здорова людина має багато планів і побажань, а хвора людина — лише одне побажання: стати здоровою. «Пане, — відповів хворий чоловік, — не маю нікого, хто б мене запровадив до купелі». Запрошую піти в глибину цього євангельського слова. Прочитаймо це Боже Слово очами людини XXI століття.
Ми живемо на певному відрізку історії. Людина нашої епохи часто занедбує розвивати м’язи. Не потрібно багато ходити, бо можна швидко заїхати, не конче ходити по сходах — ліфт завезе. Людина не мусить напружувати розум і пам’ять, бо комп’ютери думають. Якщо м’язи не тренувати, то вони не розвиваються. Подібно стається і з іншими здібностями людини — моральними чи емоційними. Сучасна людина часто хворіє на «параліч», який має форму лінивства, вигоди. Людину може паралізувати страх, може виснажити розчарування і зневіра в собі. Не хочеться працювати, якщо це нікому не потрібно, якщо цього ніхто не побачить, не похвалить. «Не маю нікого, Господи», — хотіла б пожалітися людина. Не маю нікого, Господи, хто б мене зауважив, повірив у мої можливості. Нема того, хто б зворушив моє серце, допоміг відкрити закопані таланти. Людина може жалітися чи нарікати: нема нікого, хто допоміг би бути собою, могти кохати, тужити, пориватися до неможливого. Але саме нарікання не допомагає, ще треба жити.
Відповідальні за життя
Так, людина є соціальною, потребує іншої людини і водночас має бути комусь потрібна. Ми взаємно потребуємо один одного — для життя, для щастя, навіть для спасіння.
Але є очевидним факт: ніхто за мене не зможе прожити моє життя. Пам’ятаймо, що нам дане лише одне життя на землі, нема часу на репетицію. Треба жити так, щоб у вічності радіти!
Викорінювати гріх зі свого життя
Ісус ніколи хворим не докоряв, чому вони хворі або чому прийшли до Нього. Він давав настанови, прагнув, щоб зцілення було ефективне.
Щойно наприкінці євангельського уривку показаний діагноз, причина хвороби — це є гріх. Нема такого гріха, який Бог би не простив, який би Боже милосердя не могло усунути з нашого життя. Ну, бо хто ж тоді простить? Головне, щоб людина цей гріх визнавала та мала постанову поправи, хотіла змінювати своє життя в доброму напрямку. Тому Ісус наголошує, промовляючи устами лікаря і педагога: «Але більше так не роби! Не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося». Ісус знає, яку руйнівну силу має зло і гріх.
Хворому чоловіку було 38 років, ще бракувало 2 роки до повноти одного покоління за тодішнім розумінням. Хоча рано чи пізно цей вже зцілений чоловік відійшов до вічності. Але сам факт чуда показує, що Бог не лише чекає на нас у вічності. Йому небайдуже наше життя також і на землі. Тому Він готовий нам подарувати своє товариство, якщо ми Йому на це дозволимо, бо шанує наш вибір і волю. Ісус Христос як джерело життя, здоров’я, щастя та спасіння є тим самим вчора, сьогодні і повіки!
Священниче рукоположення
Євангельське слово говорить про ангела, який зрушував воду в купелі, даючи їй цілющу силу. У пасхальний час пригадується також постать великоднього ангела, який несе благовість порожнього гробу.
Стаємо свідками та учасниками священничого рукоположення нашого співбрата Віталія. Священник має різні завдання, служіння. Важливим завданням священника є бути сучасним ангелом. Це означає нести людям вістку про Воскреслого Христа, вселяти оптимізм, віру у вічне життя. Священник звершує Святі Таїнства. Вони є немов би сучасною купіллю, води якої обмивають та зцілюють рани на тілі нашого народу, покаліченого війною.
Життя рано чи пізно минає, кажуть, що швидко пливе час. Смерть є коронуванням цілого земного життєвого подвигу. Нехай наша смерть буде народженням до вічної радості! На перший погляд, це драматично-сумне завершення проповіді. Але звернімо увагу на кінець речення, де покладено акцент на радість.
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ
Неділя Розслабленого,
священиче рукоположення Віталія Карамана
храм Бл. Олексія, м. Львів
