СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Груца у 9-ту неділю по Зісланні Святого Духа: «Господи, рятуй мене!» — Це цінне слово, здатність його промовляти — великий дар»
В час терпіння, випробування є різні можливості: можна нарікати, проклинати інших, гніватися, впадати в депресію, а можна кликати Бога на допомогу. «Господи рятуй мене!» Це цінне слово. Здатність промовляти — великий дар. Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ преосвященний владика Володимир Груца під час проповіді до вірних в архикатедральному соборі Св. Юра у 9-ту неділю по Зісланні Святого Духа, 22 серпня 2021 року.
«Відчалити на човні, відплисти на другий бік — означає якийсь новий початок. Сьогодні маємо новий день, неділею розпочинаємо новий тиждень, бо для християн неділя є першим днем тижня», — зазначив на початку проповіді владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.
Бог має відповіді на наші питання
На його переконання, Бог має відповіді на всі питання, хоч ми не маємо кінцевої відповіді на глобальні питання суспільства про зло у світі.
«Чи ми Бога слухаємо?», — запитує проповідник.
«Нам товаришує на дорозі пошуку відповідей євангельське слово», — відповідає він.
Ісус Христос і його молитва на самоті
На переконання архиєрея, бурі на Генезаретському морі можуть бути символом нашого родинно-суспільного життя.
Єпископ звернув увагу вірних на дві постаті: перша постать — це Ісус Христос, якого хочемо наслідувати. «Ісус пішов на гору помолитися. Гора в Святому Письмі — це особливе місце зустрічі людини з Богом. Мойсей зустрічався з Богом і отримав заповіді на горі Синай; Переобаження було на горі; Блаженства були дані Ісусом на горі. Ісус потребував самоти, щоб відчути присутність Отця, бо виснажлива була Його діяльність: зустрічі з багатьма людьми, які шукали помочі. Дуже швидко розходилася вістка, що в народі є великий проповідник, Вчитель з Назарету. Ще до того Він прощав гріхи, встановлював діагноз хвороби, дарував зцілення. Тому для нього була потреба відпочинку на самоті, де він перебував в єдності з Отцем Небесним. Потім йшов по бурхливому морю», — пояснив він.
Апостол Петро і його сумніви
«Друга постать — це Петро, якого також хочемо наслідувати, але водночас навчитися, чого не варто робити. Пригляньмося ближче до ситуації учнів. Вони переживають бурі на морі, але це нормальне явище, коли на морі повстають бурі внаслідок вітру, вони напевно були до того готові. Учні жахнулися тоді, коли побачили привида. Ісус заспокоює їх, потішає своєю присутністю. Тоді Петро має прохання до Ісуса, щоб йти по воді. „Ходи!“ — каже йому Ісус. І Петро йшов, доки не засумнівався, не злякався, доки не відчув силу тяжіння до землі, яка могла виражатися в земних речах або в гріховності. І хто тут винен? Бог? Ісус чує прохання Петра. „Хочеш йти, то ходи“. Але Петро починає потопати. Тоді бачить перед собою рятівну руку Вчителя з Назарету», — доповнив єпископ-помічник Львівської архиєпархії.
Не втратити зв’язок із Богом у своєму житті
«Наше життя — це процес, де стаємо або добрими, або поганими. Можемо втратити зв’язок з Богом. Але це не стається в один день, тому не можна в один день все направити, так як Петро хотів відразу попасти в обійми Ісуса. Найбільша проблема тоді, коли не бачу, не відчуваю Бога в моєму житті, коли замість Бога бачу перед собою привидів. А це стається тоді, коли від Бога віддаляюся», — застерігає проповідник.
В життєвому морі, — каже він, — будуть бурі, хвилі, але це ще не проблема, а скоріше нормальне явище. Залишається відкритим питання, де є Бог.
«Хтось сказав: „Якщо Бог в житті людини є на першому місці, то всі інші речі на своєму властивому місці“. Ми можемо розчаруватися в людях, але не можемо втратити контакт з Богом. Якщо хтось думає, що вже втомився від побожного життя, то він ще Бога не зустрів, Бог не втомлює. На жаль, є люди, які думають, що їм Бога не треба. Або самі займають місце Бога», — зазначив архиєрей.
Дати можливість Богові промовляти
За його словами, великі виклики стоять перед нашими душпастирями, священниками… Ми повернемося з храму додому, до праці, до інших людей. Я не думаю, що ми повернемося до цілком іншого життя. Бо ми зустрінемо вдома тих самих людей, ми застанемо все так, як залишили. Надалі будуть бурі. Але ми повертаємося перемінені, змінені. Ми не можемо гарантувати чи запевнити, що так довго витримаємо, бо можемо спіткнутися чи тонути. Не забудьмо тоді слів Петра: «Господи, рятуй мене!» Тоді відразу відчуємо присутність Бога в човні нашого життя.
«Щоб не говорити непотрібних слів, Бог дав людині десять пальців, щоб пам’ятала Його мудрі ради: „Щоб перше слово будо добре, щоб друге слово було правдиве, щоб третє слово було справедливе, щоб четверте слово було щире, щоб п’яте слово було відважне, щоб шосте слово було делікатне, щоб сьоме слово несло втіху, щоб восьме слово було лагідне, щоб дев’яте слово було сповнене поваги, щоб десяте слово було мудре“. А що далі? Не будемо роззуватися і рахувати на пальцях ніг. Далі мовчи! Але цією мовчанкою даємо Богові шанс промовити до нас», — доповнив на завершення преосвященний владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.
Фото з архівуЗа матеріалами Львівської архиєпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
