СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Груца: «Сповідь — це подарунок Воскреслого Христа для добра людини»
«Сповідь — це подарунок Воскреслого Христа для добра людини»: серія дописів владики Володимира Груци, єпископа-помічника Львівської архиєпархії УГКЦ, про Таїнство Сповіді. Пропонуємо Вашій увазі кілька важливих його думок у період завершення Великого посту.
Що таке Сповідь?
Начебто просте питання, водночас не для всіх є зрозумілим. Якщо розуміти сповідь як Святе Таїнство — то це зустріч людини з Богом. Як й інші сім Святих Таїнств.
Сповідь — це передусім визнання своїх гріхів. Для чого ми їх визнаємо? Щоб отримати прощення. Звідки взагалі взялася сповідь? Це один з перших подарунків Воскреслого Христа. Христос прийшов до апостолів після Воскресіння з благовістю миру і сказав: «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Ів. 20, 23).
Тобто Сповідь — це не людська видумка, а подарунок Ісуса Христа для добра людини.
Може виникнути певне нерозуміння, для чого взагалі сповідатися. Ісус Христос дає цей подарунок. Він не міг помилитися, бажаючи людині добра. Для пересічної людини не завжди є легко зрозуміти суть Сповіді. Найважливішим є прийти до сповідника, священника, а він вже далі попровадить у відповідному напрямку. Коли ми говоримо про регулярність Сповіді, то слід врахувати, що найперше потрібно приступати, коли є потреба. Люди, які на початку свого духовного життя потребують чіткої структури. Тому рекомендується щонайменше у великодній час приступити до святих таїнств Сповіді і Євхаристії.
Середньовічні Требники, зокрема Требник Петра Могили говорить нам про чотири пости: різдвяний, великий, петрівка, успенський. Це вже 4 нагоди для Сповіді. Кожна людина має уродини чи іменини, в ці дні також можна приступити до Сповіді. Також служаться заупокійні Божественні Літургії за рідними, знайомими. Так потреби назбируються. Це у випадку, коли потрібна дисципліна у цьому питанні. А так сповідаймося, коли відчуваємо потребу. Так, як ходимо до лікаря, коли маємо потребу. Дуже важливо на кожній Святій Літургіії приступати до Святого причастя. Якщо відчуваємо перешкоди, щоб приступити до Святого Причастя, гріховність, тоді приступаємо до Таїнства Покаяння.
Відповіді владики Володимира на питання людей, що були надіслані для школи сповідництва:
Наскільки чітко треба проговорювати гріх, з якого соромишся сповідатися?
Питання сорому є відносним, треба себе запитати — кого соромлюся? Чи кого боюся? Бога? Його нема сенсу соромитися, бо він бачив мій гріх. Може бути людська дистанція щодо священника, бо він є також людиною. Проте священник не є для того, щоб чомусь дивуватися. Його зобов’язує таємниця. Ми визнаємо гріхи якнайдокладніше, бо ми хочемо їх позбутися. Так само, якщо я приходжу до лікаря і хочу бути здоровим, то я стараюся йому якнайдокладніше вияснити симптоми хвороби, щоб він міг встановити діагноз і призначити лікування.
Чи мають право священники не дати Сповіді? Засуджувати, що не вдягнув обручку.
Будь-які зовнішні речі чи зовнішній вигляд людини чи носіння шлюбного перстня не є жодною передумовою для Сповіді. Священник не завжди бачить людину, коли сповідає. Принаймні я стараюся людину не бачити. Часто навіть не знаю хто це був. Інша річ, коли людина проситься на розмову. Це не є компетенція сповідника людині докоряти за її вигляд. Хіба, якщо б людина прийшла в цілком непристойному вбранні.
Чи може священник відмовити у Сповіді?
Так, якщо людина не сповнює певні критерії, передумови. Яка є важлива умова Святої Сповіді? Постанова поправи. Наприклад, подружжя живе без шлюбу. Тому потрібно спочатку впорядкувати свій стан. Таїнство покаяння не є власністю священника, де він вирішує давати чи ні. Залежить найперше від самого пенітента, його положення, розуміння і постанови поправи.
Чи варто приступати до Сповіді, коли випала нагода, але не має доброго приготування?
Зустріч з Богом завжди є можлива. Тут треба слухати Бога у своєму серці. Не раз може бути таке, що людина просто прийшла до храму, до неї щось промовило. Вона побачила, що є священник і така можливість. Звичайно, що може. До Сповіді ми по можливості готуємося, але є також часом дуже спонтанне прагнення серця примиритися з Богом. Тут найважливіше прийти. Священник є для того, щоб допомогти людині зорієнтуватися в тій чи іншій ситуації. Сповідь є доброю, в якій людина визнає все, що пам’ятала. Якщо би людина щось забула, то може ці гріхи визнати при наступній сповіді. Але неприпустимим є затаювання гріха.
Чи можна приступати до сповіді через 2 місяці?
У цій ситуації кожна людина мусить вирішувати в своєму сумлінні. Ми не можемо Сповідь чи Бога звузити до рамок бухгалтерії. Бог не є бухгалтером, якому ми щомісяця подаємо звіт з нашого життя. Часом є потреба через день прийти до сповіді. Ми також наперед не можемо знати, коли ми забруднимо руки, тіло чи обличчя, щоб змити бруд. Ми не можемо цього запланувати наперед.
Як часто сповідатися, якщо не має важкого гріха?
Для самодисципліни рекомендується раз на місяць приступати до сповіді. Хоча такого припису не має.
Чи можуть бути виключення. Наприклад при потребі чи можлива Сповідь по телефону?
Сповідь дистанційно не є можливою, тому що вона є під печаттю таємниці. Будь-які електронні носії несуть в собі небезпеку зради таємниці сповіді.
Чому потрібно сповідатися в священника, а не на молитві з Богом?
Само собою, що ми завжди повинні перебувати в єдності та молитві з Богом. Перед сном робити іспит сумління. Якщо йдеться про Сповідь як святе таїнство — це зустріч. Будь-яка зустріч вимагає певної конкретної особи. Пенітент і сповідник — це зустріч двох осіб. Прощення гріхів Христос після воскресіння доручив апостолам і їхнім послідовникам. Якщо немає священника, а є небезпека смерті, то звичайно, що людина може в єдності з Богом збудити в собі жаль за гріхи. Бог бачить також конкретну ситуацію.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
