Владика Венедикт Алексійчук: Усе наше життя — це проповідь та свідчення

2 серпня 2024

Владика Венедикт Алексійчук, єпископ Чиказької єпархії Святого Миколая Чудотворця, продовжує ділитися духовними роздумами стосовно християнського життя у XXI столітті. У чергових кількох роздумах єпископ пропонує застановитися над тим, що наше життя є проповіддю, свідченням, яке дозволяє іншим побачити дію Бога у теперішньому світі. Однак, чи ми свідомі цього покликання?

Владика Венедикт Алексійчук: Усе наше життя — це проповідь та свідчення

Наше життя і здібності — дар Божий

Кожен з нас чогось досягає в житті, чимось володіє, щось має — і це добре. Адже Бог є Творцем, і хоче, щоб ми також творили на цій землі, бо створені на Його образ і подобу.

Але дуже важливо зрозуміти, що не своїми здібностями, досвідом, розумом усе робимо, а що це Господь дав нам ті чи інші таланти, змогу та обставини. Що значить зуміти побачити Господа в нашому житті? Це зважати не лише на свої здібності, а на те, що ми все отримали як дар від Бога.

Стараймось побачити за всіма своїми успіхами та можливостями не лише свої заслуги, а Господа, з волі і милосердя якого ми все це можемо здійснити!

***

Бог знає, чого ми потребуємо

Христос у різних випадках вказував на те, що Він не прийшов чинити власну волю, а волю Отця. Ісус показує нам Отця, являє Отця, є іконою Отця. Тож кожен із нас, хто хоче називатися християнином, покликаний пізнавати волю Божу і чинити її, як це робив Христос.

Господь покликав нас до цього земного життя зі своєї любові до кожного з нас. І в Господі, який є нашим Творцем, тим, хто подав нам життя, можемо відкривати й пізнавати, що є справжнім добром, правдивим щастям у житті. Але це не є виявом якогось примусу, що, мовляв, маємо так чинити, бо так хоче Бог. Бог є любов, і те, «що Він хоче», — найкраще, що може бути для нас.

Із досвіду свого життя знаємо, що бували плани і справи, на які ми витратили багато здоров’я, часу та зусиль намарно. Тільки Бог знає, що є правдивим добром для нас. Пробуймо все більше і більше шукати й пізнавати Господа, молитися до Нього, щоб дав нам бажання жити Його волею, бо для нас це — найбільше добро!

***

Кожен християнин — проповідник

Годі сказати чому, але в Церкві склалось таке розуміння, що навчати про Бога, говорити про Нього — це завдання лише священнослужителів. Це, звичайно, неправда. Покликання говорити про Бога — стосується кожного з нас, кожного, хто називається християнином.

Християнин — це той, хто для себе відкрив, що Господь важливий і цінний у його житті, і цією Доброю новиною хоче ділитись з іншими. Проповідувати про Господа може бути нелегко тоді, коли ми самі не переконані в тому, що Євангеліє — Добра новина, важлива й потрібна для нас особисто. Якщо я в цьому переконаний, цим живу, я неминуче прагну й бажаю ділитись цим з іншими, а отже, проповідувати іншим. І саме це є причиною кризи нашого проповідування в теперішньому часі: нам нема що сказати, бо ми глибоко самі цього не досвідчили й не пережили.

Тому, коли ми боїмось проповідувати, перегляньмо своє життя, свої взаємини з Богом. Можливо, найперше нам треба самим Його запізнати!

***

Бути свідками Христа, бути проповідниками

Коли читаємо про апостолів, які проповідували всюди, куди б вони не приходили, то маємо бути свідомі, що і наше завдання — завжди і повсякчас проповідувати Ісуса Христа. Свідчити людям про Бога, вказувати людям на нашого Творця. Чи ж ми так робимо, чи всюди і всім проповідуємо про Христа? А чи взагалі цього не чинимо?

Часто нас пробирає острах, як інші це сприймуть, що про це потім скажуть, як будуть до нас ставитись… Однак, це не наші турботи. Наша справа — свідчити про Господа. Ісус Христос сказав: «Ідіть і будете моїми свідками». Якщо ми не будемо свідчити, то ті, хто мали б почути наше свідчення, можуть не зустрітись з Ісусом Христом, бо не було кому на Нього вказати. Саме тому маємо бути милосердними до інших і вказувати на Ісуса Христа тим, хто Його ще не знайшов.

***

Обставини для свідчення Бога

Від самого початку, коли Господь приніс Добру новину, Церкву завжди, — більше чи менше, — переслідували або не сприймали у суспільстві. Церква завжди переживала випробування і терпіння, тому маємо так багато мучеників, свідків віри.

Однак, в усіх обставинах Бог завжди сповняв силою і мужністю своїх апостолів, учнів, своїх свідків, щоби були сильними й мужніми. Тому ніколи не варто зважати на обставини, які є навколо нас, щоб чинити Божу волю, бо вони завжди такі, як є. Та, в будь-яких обставинах Бог очікує від нас свідчення. Якщо Бог допустив ці чи інші обставини, то маємо вірити, що і дасть нам силу проповідувати Його в цих обставинах!

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький