Владика Діонісій Ляхович: «Парафія Святих Сергія і Вакха — одна з найкращих у нашій Церкві»

8 вересня 2021

8 вересня — особливий день для парафії Святих мучеників Сергія і Вакха в Римі, адже саме цього дня 1970 року вона була офіційно створена.

Владика Діонісій Ляхович: «Парафія Святих Сергія і Вакха — одна з найкращих у нашій Церкві»

З 1970-х років тодішній студент богословських студій, а теперішній апостольський екзарх для українців-католиків візантійського обряду в Італії владика Діонісій Ляхович мав нагоду на власні очі бачити розвиток та становлення цієї парафіяльної громади. Владика досвідчив усе — від іронічних коментарів про те, що, мовляв, навіщо українська парафія у Римі, якщо українців у Італії можна порахувати на пальцях, до слів єпископів про те, що це одна з найкращих парафій у цілій Церкві завдяки високому рівню церковного співу, пильному дотриманню богослужбових і народних традицій. А ще ця особлива українська парафія у Італії стала місцем, куди наші земляки можуть прийти і де їх завжди радо вислухають, дадуть пораду та зігріють добрим словом. Особливий внесок у її становлення зробило й Згромадження сестер катехиток святої Анни, яке ділилося із парафіянами затишком та теплом справжньої християнської гостинності. Про це та більше ексклюзивно розповів владика Діонісій Ляхович.

Коли та за яких умов ви перше потрапили до парафії Святих Сергія і Вакха в Римі?

Храм Святих Сергія і Вакха перший раз я побачив тільки ззовні десь при кінці 1968 року, коли приїхав як студент на богословські студії до Рима. Від 1968 по 1972 рік я вивчав богослов’я у Папському венедиктинському університеті святого Ансельма і проживав у генеральному домі отців василіан, що розташований на авентинському пагорбі Вічного міста.

Проте, ще перебуваючи в Бразилії, я дуже багато чув спогадів від священників-василіян, які впродовж своїх студій у Римі проживали на Мадонна дей Монті. Від 1932 року на Мадонна дей Монті діяла генеральна курія отців василіян. В 1960 році Головна управа Василіанського чину перейшла до монастиря на Авентин, а з генеральною курією — також василіанські студенти, які навчались у різних папських університетах та інститутах.

Храм Святих Сергія і Вакха на початку 1970-их років

Що ви знаєте про події, пов’язані з храмом Святих мучеників Сергія і Вакха в 70-90-х роках?

Багато не знаю. Пам’ятаю про той день, коли 8 вересня 1970 року була заснована парафія святих Сергія і Вакха. Чув такий коментар: «Для кого вона створена, якщо в Римі є тільки двоє-троє мирян?!»

Чув я мову про приїзд сестер катехиток святої Анни, які на прохання Блаженнішого Йосифа Сліпого 4 лютого 1971 року прибули з Бразилії до Рима. Спершу Блаженніший їх поселив в УКУ при Святій Софії, а від липня 1971 року вони переїхали на Мадонна дей Монті, де і розпочали працю впорядкування та прибирання храму і чотириповерхового будинку. Василіанські студенти з Бразилії інколи відвідували сестер на Мадонні. Якщо не помиляюсь, то перший раз я їх відвідав в 1980–1981 роках, коли навчався на спеціалізації з філософії у Папському григоріанському університеті.

Від липня 1996 до липня 2004 року я виконував служіння протоархимандритa ЧСВВ, тоді вже частіше брав участь у парафіяльних святкуваннях на Мадонні, і часто відвідував сестер та єпископа Романа Даниляка, який був каноніком папської базиліки Санта Марія Маджоре в Римі й у той час проживав на Мадонна дей Монті. В той час, коли я був протоархимандритом, ще в 1999 році ми відкрили монастирський храм Христа Царя на Авентині для душпастирської опіки українських іммігрантів і почали співпрацю з парафією Сергія і Вакха.

7 січня 2009 року Святіший Отець Венедикт ХVІ іменував вас апостольським візитатором для українців греко-католиків в Італії та Іспанії. Ви почали жити в домі на Мадонна дей Монті. Хто був тоді настоятелем в парафії Святих Сергія і Вакха в Римі та як ви співпрацювали зі священниками, що у цьому храмі служили, які спільні заходи ви проводили?

Так, моє постійне проживання на Мадонна дей Монті розпочалось наприкінці грудня 2008 року. До того три роки я був куріальним єпископом у Києві, проживаючи у резиденції у Княжичах разом з Блаженнішим Любомиром Гузаром. У грудні 2008 року я одержав повідомлення від Блаженнішого, що Апостольська столиця призначає мене апостольським візитатором для українських іммігрантів в Італії та Іспанії, а моїм осідком буде саме приміщення, розташоване на площі Мадонна дей Монті. Я прибув сюди у грудні 2008 року, кілька днів перед святом Христового Різдва за григоріанським календарем. У цьому приміщенні проживаю до сьогодні — вже тринадцятий рік. Мені подобається тут, хоча й площа є дуже шумною, зокрема, вечорами від п’ятниці до неділі, адже вона є місцем зустрічі чисельної місцевої молоді. Проте тут дуже добра комунікація: близько метрополітен, недалеко головна залізнична станція Терміні, звідси легко добратись до аеропорту. Тому користуватись автомобілем не було потреби.

Коли я прибув у дім на Мадонну, парохом був о. Михайло Хром’янчук, який звершував своє служіння від першого лютого 2005 року по двадцять дев’яте липня 2009 року. Парафія Святих мучеників Сергія і Вакха юридично належала до Римського вікаріату, і парохи звітувалися перед вікаріатом. А на теперішній час розпочато працю над тим, аби ця парафія була під юрисдикцією нашої церковної структури, адже Папа Франциск проголосив ще 7 липня 2019 року храм Святих Сергія і Вакха катедральним храмом новоутвореного Апостольського екзархату.

Як апостольський візитатор двох країн, майже щосуботи та щонеділі я проводив візитації українських громад в Італії (152 громади) та в Іспанії (яких до 2016 року було 40). Тому я залишав парохам храму Сергія і Вакха велику автономію у душпастирському проводі наших вірних. До речі, всі парохи і парафіяльні сотрудники, як також і священники-помічники, зразково виконували своє служіння, тому з мого боку не потрібно було жодного втручання. На одному із Синодів Єпископів УГКЦ один наш єпископ сказав, що це одна з найкращих парафій у нашій Церкві.

Від самого початку мого перебування на Мадонні щоранку, аж до сьогодні, я очолюю у храмі Божественну Літургію у співслужінні місцевих священників і за можливості беру участь у служінні Утрені та Вечірні. Кажуть, що тут богослужіння церковного правила проводиться краще, ніж у монастирях. При парафії ведеться катехизація дітей, молоді і дорослих. Діє молодіжна група, як також група біблійного читання.

Які священники виконували служіння в цій парафії, кого ви пригадуєте, як складалася у вас співпраця з ними?

Моє служіння апостольського візитатора почалося тоді, коли парохом був о. Михайло Хром’янчук, віцепарохом — о. Марко Семеген (від 2 квітня 2009 до 16 жовтня 2014 року), а парафіяльним помічником — о. Андрій Чорненко. Коли отець-парох Михайло завершив своє служіння, я представив для вікаріату кандидатуру о. Івана Кулика. Оскільки, на думку представників вікаріату, о. Іван Кулик був ще молодий, аби обійняти уряд пароха, він був номінований тільки парафіяльним адміністратором (від 30 липня 2009 року до 30 листопада 2013 року), а парохом Римський вікаріат його призначив щойно 1 грудня 2013 року. Своє служіння він виконував до його номінації на єпископа Камінець-Подільської єпархії, тобто до 10 вересня 2019 року. Помічником о. Івана Кулика від 2014 до початку 2018 року був о. Дмитро Квич. Коли Митрополит Тернопільсько-Зборівський відкликав о. Дмитра в Україну, на його місце призначено о. Тараса Остафіїва, який був номінований віцепарохом 1 квітня 2018 року, а згодом, від 7 жовтня 2019 року і до сьогодні він є парохом. На помічника о. Тарасові з 1 лютого 2020 року вікаріат номінував о. Руслана Сідельника.

Зі всіма вищезгаданими священниками ми мали дуже гарну співпрацю і жили в гармонії. Коли я приїздив з візитацій, інколи дуже втомлений, то вдома мав нагоду відновитись, беручи участь зі тими священниками у парафіяльних богослужіннях. Коли я прощав о. Дмитра Квича та єпископа Івана, то не зміг стримати сліз, адже прощався з ними, як з кимось із найближчої родини. За їхню працю треба тільки складати подяку Господеві.

Щирі відносини були також і з усіма священниками-студентами, які допомагали у парафії, а їх було багато.

Зміна пароха в 2009 році. Ліворуч - о. Михайло Хром'янчук, який завершував своє служіння в Римі, а праворуч - новопризначений адміністратор, а згодом парох української парафії Святих Сергія і Вакха в Римі, теперішній єпископ Кам'янець-Подільської єпархії, преосвященний владика Іван Кулик

Яку роль виконували сестри святої Анни при цій парафії? Як ви з ними співпрацювали? Що і як змінилося з їхнім відходом з цього дому?

Головне завдання сестер було заопікуватись готелем, який належить Релігійному товариству українців католиків «Свята Софія». Їхнє Згромадження засноване у Бразилії. Сестри, які походять з різних етнічних груп, старалися вивчити українську мову. Під час тижня сестри супроводжували своїм співом літургійні богослужіння, прибирали храм, і загалом їхня присутність давала можливість відчувати радісну присутність богопосвячених жінок у парафії. Коли вони відійшли, зродилося відчуття, що бракує мами в родині. Парафія і люди відчули їхню відсутність. Впродовж майже десяти років я користувався їхніми побутовими послугами. Між нами завжди була взаємна пошана, підтримка, дружба, радісна атмосфера. За всі роки між нами не було жодного найменшого непорозуміння.

14 грудня 2018 року сестри святої Анни завершили своє довголітнє служіння при парафії Святих Сергія і Вакха в Римі

Яке ваше спостереження за динамікою розвитку цієї парафії від моменту вашого першого знайомства з нею і до сьогодні?

Від мого прибуття на Мадонну завдяки старанності священників рівень душпастирства завжди високий. Приходячи до храму, люди відновлювали свої психологічні, моральні і духовні сили. З прибуттям о. Івана Кулика почала зростати участь вірних у літургійних відправах. Отець розпочав друкувати книжечки Утрені, Вечірні, Молебні, купувати молитовники, і таким чином люди могли брати активну участь у богослужіннях. Започатковані ним практики тривають і розвиваються також і сьогодні.

Зараз на парафії друкуються бюлетені з місячним розпорядком богослужінь, діє новий парафіяльний сайт, парафія присутня у соціальних мережах, що допомагає багатьом українцям дізнаватися про діяльну присутність своєї Церкви у Вічному місті, до диспозиції книжки, журнали. Проповіді наших душпастирів при парафії є на високому рівні, відбуваються духовні віднови, катехизація дітей, молоді і дорослих. Рівень співу також є високим. Зберігаються всі літургійні приписи та народні традиції. Впроваджуються в життя програми Синодів Єпископів УГКЦ. Цей рівень не лише зберігається, але й удосконалюється. Тому парафія втішається доброю славoю, і то не тільки в Італії.

Учасники ювілейного 10-го концерту «Прощання з колядою» з парохом, о. Тарасом Остафіївим, 7 лютого 2021 року

11 липня 2019 року у Ватикані повідомлено про те, що Папа Франциск створив Апостольський екзархат для українців католиків візантійського обряду, які проживають в Італії. Катедральним храмом став храм Святих Сергія і Вакха. Які ваші плани, очікування і побажання щодо пасторальної діяльності, що ведеться при вашій катедрі?

Наш катедральний храм, що є також парафіяльним, серед своїх пріоритетів ставить те, аби забезпечити нашим вірним, які є частинкою Апостольського екзархату, належну душпастирську опіку. З нашого боку ми будемо робити всі зусилля для того, аби ті вірні, які відвідують цей храм, завжди мали можливість приступити до Святих Таїнств, при потребі отримати потрібну пораду священника, підтримку та потіху, як це зрештою є і сьогодні. Душпастирські досягнення минулих років не повинні залишитись на цьому самому рівні, але робити нові кроки вперед, особливо продовжувати і розвивати молодіжне душпастирство та душпастирство дітей.

Мені б дуже хотілось, аби парафіяльне життя при нашій катедрі було зразком для всіх інших наших громад в Італії, які в майбутньому також стануть капеланіями чи навіть парафіями Апостольського екзархату. А для цього всім нам потрібно ще тісніше співпрацювати — щоб священники, які так ревно трудяться при парафії-катедрі, бути неначе продовженням екзархальної Курії.

Фото після інтронізації першого апостольського екзарха для українців католиків візантійського обряду в Італії Діонісія Ляховича

В цьому храмі в центрі Рима є непересічна святиня, чудотворна Жировицька ікона Пресвятої Богородиці. Чи бажаєте поділитися якимось особистим досвідом молитви перед цією іконою і отриманими, за молитовним заступництвом Богородиці, у ній прославленої, благодатями?

Про Жировицьку ікону Богородиці я знав ще з часу мого вступу до Василіанського чину 1962 року, коли розпочав новіціятське випробування в монастирі у містечку Іваї, Бразилія.

Жировицька ікона з проголошенням екзархату стала покровителькою нашої Церкви в Італії. Вона дивиться на нас кожного дня, зокрема коли ми приступаємо до служіння Божественної Літургії. Коли ми промовляємо «Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію, з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо», часто дивлюся на цю ікону, споминаючи себе і один одного, щоб справді наше життя було віддане Христу Богу і Божому народові. Погляд на Богородицю вселяє силу до відданості Богові і людям, як також допомагає приймати важкі рішення, які інколи є неминучими у служінні екзарха.